Постанова № 30112412, 20.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року Справа № 5008/576/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Швеця В.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргузаступника прокурора Закарпатської областіна постанову Львівського апеляційного господарського судувід24.12.2012р.у справі№5008/576/2012Господарського судуЗакарпатської областіза позовомпрокурора Міжгірського району в інтересах держави в особі: 1. Державної екологічної інспекції в Закарпатській області 2. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській областідоКомунального підприємства Міжгірської селищної ради "Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства"простягнення збитків

за участю представників

- відповідача:Рябінічева А.С. (довіреність від 20.11.2012р.)- прокурора:Сайтарли І.М. (посвідчення № 014716), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області (далі - позивач-1) та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області (далі - позивач-2), прокурор Міжгірського району просив стягнути з Комунального підприємства Міжгірської селищної ради "Міжгірське виробниче управління житлово-комунального господарства" (далі - відповідач) 553275,53 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, відповідач в період 01.01.2010р. по 19.07.2011р. незаконно без спеціального дозволу забрав поверхневих вод в об'ємі 143,360 тис. м3, а в період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. скинув 124 тис. м3 забруднених стоків.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2012р. (суддя Ушак І.Г.) позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мельник Г.І., судді Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) це рішення суду скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування та порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить залишити без змін оскаржену постанову суду, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Позивач-2 звернувшись з письмовим клопотанням просив розглянути касаційну скаргу без участі свого представника.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач є комунальним підприємством Міжгірської селищної ради та здійснює надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, що передбачено його Статутом.

15 березня 2011 року державними інспекторами Державної екологічної інспекції в Закарпатській області було проведено планову перевірку на предмет дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, в ході якої було встановлено скид останнім в р. Ріка недостатньо очищених стічних вод у 2010 році об'ємом 124,0 тис м3. За результатами вказаної перевірки державними інспекторами було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №09/24.03.-059.

14 вересня 2011 року працівниками Державної екологічної інспекції в Закарпатській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідача. В ході вказаної перевірки було встановлено, що відповідач в період з 01.01.2010р. по 19.07.2011р. самовільно, без дозволу на спеціальне водокористування здійснював забір вод з поверхневого водозабору, внаслідок чого за вказаний період було забрано 143360 м3 води. За наслідками вказаної позапланової перевірки державними інспекторами було складено відповідний Акт.

На підставі вказаних Актів перевірки та Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. №389 (далі - Методика №389), позивачем-1 за ці дії визначені збитки: за наднормативний скид забруднюючих речовин у зворотних водах - в розмірі 31158,41 грн.; та за самовільне спеціальне водокористування - в розмірі 522117,12 грн., що в сукупності становить 553275,53 грн. та є предметом даного спору.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з обґрунтованості позовних вимог прокурора.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи це рішення суду та відмовляючи в позові, своє рішення мотивував тим, що вина відповідача відсутня, оскільки він протягом тривалого часу звертався до компетентних органів щодо отримання спеціальних дозволів, а також здійснював інші дії для відвернення правопорушення, а також безпідставним є розрахунок шкоди за Методикою №389, оскільки в акті від 14.09.2011р. не встановлено як кваліфікуючу ознаку факт забруднення вод внаслідок самовільного водокористування.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Статтею 49 вказаного кодексу передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. №321, клопотання водокористувачів на отримання дозволу розглядаються у місячний термін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач протягом тривалого часу звертався до компетентних органів, в тому числі до головного санітарного лікаря, Закарпатського виробничого управління по меліорації та водному господарству і до Управління охорони навколишнього природного середовища з відповідними клопотаннями про розгляд поданих матеріалів та видачу дозволу на спеціальне водокористування, про що, як зазначено цим судом, свідчать наявні в матеріалах справи копії листів відповідача №226 від 24.12.2004р., №36 від 05.02.2007р., №11 від 11.04.2008р., №55 від 03.02.2009р., №29 від 09.02.2010р., №48 від 22.02.2010 р., №38 від 09.03.2011р.

Однак, дозвіл на спеціальне водокористування відповідач не отримав виключно з підстав відсутності у смт. Міжгір'я каналізаційних очисних споруд, які б забезпечували очистку стічних вод відповідно до вимог чинного законодавства. Про відмову у видачі відповідачу дозволу на спеціальне водокористування свідчать, як вказано апеляційним судом, листи Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області №705/13 від 23.03.2007р., №831/07 від 19.03.2009р., №2232/07 від 09.11.2010р., №1009/07 від 21.04.2011р.

Відповідачем вживались також заходи спрямовані на уникнення вчинення правопорушення в сфері охорони та раціонального використання водних ресурсів, а саме відповідач листами №324 від 13.10.2008р., №47 від 28.01.2009р., №44 від 04.11.2009р., №21 від 29.01.2010р., №108 від 14.05.2010р., №163 від 20.08.2010р., №227 від 30.11.2010р., №26 від 11.02.2011р. неодноразово звертався до Міжгірської районної державної адміністрації і до Міжгірської селищної ради з проханням розглянути питання щодо фінансування робіт по будівництву чи відновленню та реконструкції каналізаційних очисних споруд селища.

20.07.2011р. відповідачу було видано Дозвіл на спеціальне водокористування УКР №4323-А/ЗАК з терміном дії до 20.07.2012р.

Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про те, що немає вини відповідача у невчасному отриманні дозволу на водокористування, оскільки він вжив необхідних заходів для його отримання, а згідно Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630, відповідач не міг зупинити здійснення водопостачання населенню та установам у смт. Міжгір'я.

Крім того, відповідно до п.2.2. Методики №389 факт наднормативного скиду забруднюючих речовин у водний об'єкт зі зворотними водами встановлюється державними інспекторами за результатами інструментально-лабораторних методів контролю, документальної перевірки суб'єктів господарювання та розрахунковим методом. Згідно розділу VІІ Методики №389 для розрахунку збитків необхідним є визначення маси наднормативного скиду забруднюючих речовин та середньої фактичної концентрації забруднюючої речовини у зворотних водах, які повинні підтверджуватись відповідними доказами.

Натомість, із встановлених судами обставин справи не вбачається, що в цій частині органом контролю правильно застосовано положення вказаного п.2.2. Методики №389 щодо встановлення факту порушення.

Разом з тим, відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ж до приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України як суду першої інстанції, так і апеляційної, з урахуванням положень статті 101 цього кодексу, не надано повноважень на витребування доказів, якщо про це не подано клопотання, відтак, обов'язок довести ту обставину, що в діях відповідача має місце склад наведених правопорушень, покладається у даній справі на прокурора та позивачів, а враховуючи викладене, останні не довели цих обставин.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що апеляційний господарський суд порушив чи неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р. у справі №5008/576/2012 Господарського суду Закарпатської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

В.О. Швець