Постанова № 30112396, 21.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2013 р. Справа № 5009/4142/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 29.01.13у справі№5009/4142/12господарського суду Запорізької областіза позовомКомунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення сумиза участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Дніпрорудненські теплові мережі" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 боргу у розмірі 3408,61грн., інфляційних у розмірі 3,61грн. та 3% річних у розмірі 64,00грн. за отримані, але не оплачені послуги з теплопостачання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.12.12 (суддя Хуторной В.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.13 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Радіонової О.О., суддів: Зубченко І.В.,

Марченко О.А.), в позові відмовлено за безпідставністю та недоведеністю. Судові акти мотивовані тим, що постачання теплової енергії протягом з квітня 2011 по вересень 2012 на об'єкт відповідача не відбувалось, що підтверджено Актом про відключення будинку від мереж теплопостачання від 02.07.10.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховані висновки судів по справі №4/5009/2937/11, також тим, що акт від 02.07.10 неналежно оцінений судами, так як факт самовільного відключення нежитлового приміщення відповідача від мереж централізованого опалення житлового будинку не є правовою підставою для припинення нарахування плати відповідно до умов договору та діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач, ОСОБА_4 є власником крамниці промислових товарів "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

01.11.03 між Комунальним підприємством "Дніпрорудненські теплові мережі" та Приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено договір №42-т на постачання теплової енергії, предметом якого визначено, що постачальник зобов'язується постачати споживачу теплову енергію у необхідних йому об'ємах, а споживач зобов'язується сплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам у строки, передбачені цим договором.

01.04.10 відповідач звернувся до позивача з заявою, в якій просив останнього сформувати і направити комісію для припинення надання послуг теплопостачання в належне йому приміщення з посиланням на безпідставно завищену суму боргу пред'явлену для оплати. Відповіді на зазначені звернення у матеріалах справи відсутні.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №42-т від 01.11.03 він надав відповідачу обумовлені у договорі послуги по постачанню теплової енергії з квітня 2011 року по вересень 2012 року на загальну суму 3408,61грн. У зв'язку з відмовою від отримання зазначених рахунків, позивач направив відповідачу вказані рахунки кур'єром.

23.08.12 позивач направив на адресу відповідача претензію №05/1569, в якій пропонував останньому сплатити суму заборгованості за надану теплову енергію у розмірі 3239,37грн. 28.09.12 відповідач надав позивачу відповідь на претензію, в якій повідомив про те, що теплову енергію не споживає, у зв'язку з відключенням від центральної системи опалення 02.07.10, що підтверджено Актом комісії.

Відмовляючи в позові, суди послалися на те, що постачання теплової енергії протягом спірного періоду на об'єкт споживача за договором № 42-т не відбувалося, оскільки приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" було відключено від мереж і комунікацій центрального опалення та ізоляції опалювальних труб центрального опалення з 02.07.10. Актом, підписаним комісією, створеною щодо розгляду питання відключення приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", підтверджено, що відключення приміщення магазину від мереж і комунікацій центрального опалення, яке відбулося 02.07.10 шляхом видимого розриву опалювального обладнання магазину від виходів труб центрального опалення будинків приміщення магазину і шляхом ізоляції труб центрального опалення без узгодження з КП "Дніпрорудненські теплові мережі".

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Постачання теплової енергії у гарячій воді за змістом ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є одним із видів комунальних послуг.

Відповідно до розділу УШ "Прикінцеві положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність. Договір №42-т на постачання теплової енергії був укладений сторонами 01.11.03 на 3 роки до 31.10.06. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо приведення укладеного договору у відповідності із зазначеним Законом, то даний договір припинив свою дію 01.01.06, а відтак, взаємовідносини сторін можуть кваліфікуватися виключно як позадоговірні.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Таким чином, з врахуванням вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, стверджуючи про надання послуг з теплопостачання, позивач, втім, не довів факту надання послуг відповідачу за спірний період. За таких обставин суди вірно визначилися, що позовні вимоги є безпідставними, так як позивач вимагає оплати послуг, які не надавав.

Враховуючи вищевикладене, та приписи ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази у справі, в тому числі, не може визнати, що акт від 02.07.10 не є належним доказом, коли його судами попередніх інстанцій таким визнано, суд касаційної інстанції вважає доведеним факт припинення теплопостачання на об'єкт відповідача з 02.07.10.

Отже доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.01.13 у справі №5009/4142/12 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

В. В. Палій