Ухвала суду № 30108598, 18.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2013 р. м. Київ К/9991/51212/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової службипостанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012у справі №2а-19629/09/0370за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг»доЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПОС-торг»звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби №0001052399/0 від 04.06.2009, №0001142399/0 від 04.06.2009, №0001052399/1 від 25.08.2009, №0002212399/1 від 25.08.2009, №0001142399/1 від 25.08.2009, №0002222399/1 від 25.08.2009 про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2010 у даній справі в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.02.2010 у даній справі та прийнято нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення №0001052399/0 від 04.06.2009, №0001142399/0 від 04.06.2009, № 0001052399/1 від 25.08.2009, №0002212399/1 від 25.08.2009, №0001142399/1 від 25.08.2009, № 0002222399/1 від 25.08.2009 про визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції його прийняв з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- з 22.04.2009 по 15.05.2009 відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008;

- за результатами перевірки складено акт №184/2399/31011337 від 21.05.2009, за висновками якого встановлено порушення позивачем п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 2853,00 грн.; а також порушення п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10746,00 грн.;

- на підставі вищевказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.06.2009 №0001052399/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 3994,20 грн. (з яких: 2853,00 грн. основного платежу та 1141,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та №0001142399/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 16119,00 грн. (з яких: 10746,00 грн. основного платежу та 5373,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- в рамках процедури апеляційного узгодження податкових зобов'язань та у зв'язку з подачею платником податків скарги про порушення працівниками податкового органу вимог законодавства під час проведення планової перевірки Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Волинської області Державної податкової служби з 24.07.2009 по 30.07.2009 проведена позапланова виїзна перевірка позивача у зв'язку з прийняттям рішення про продовження строку розгляду первинної скарги за період з 01.01.2006 по 31.12.2008, по результатам якої складено акт перевірки №284/2399/31011337 від 04.08.2009 про порушення позивачем п. 1.20 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до заниження податку на прибуток в сумі 5490,00 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21254,00 грн.;

- на підставі вищевказаного акту та за результатами процедури апеляційного узгодження податкових зобов'язань відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 25.08.2009:

№0001052399/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 3994,20 грн., з яких 2853,00 грн. основного платежу та 1141,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0001142399/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16119,00 грн., з яких 10746,00 грн. основного платежу та 5373,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0002222399/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4618,50 грн., з яких 3079,00 грн. основного платежу та 1539,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0002212399/1 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 3019,80 грн., з яких 2157,00 грн. основного платежу та 862,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у періоді, що перевірявся відповідачем, позивач імпортував на митну територію України товари (м'ясопродукти); на момент митного оформлення вказаних товарів підприємство заявляло митні ціни, що перевищували ціни поставки, зазначені у фактурних документах; при розмитненні вказаних товарів позивач сплачував митним органам податки із митної вартості товарів, що визначена в графі 12 вантажної митної декларації. При поставці товару на митній території України база оподаткування розраховувалася позивачем, виходячи з договірних цін, які є значно нижчими за звичайні ціни, тобто, митну вартість з урахуванням ввізного мита, митного збору, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей податкового обліку платнику податку необхідно було застосовувати звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів, з урахуванням сплати мита та митних зборів, однак, позивач безпідставно при поставках товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з вартості, яка була нижче рівня митної вартості товару, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції, визнав необґрунтованим визначення контролюючим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування до позивача штрафних санкцій, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на період спірних правовідносин) визначення терміну «звичайні ціни»розуміється у значенні, визначеному п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до пп.1.20.8, п.1.20, ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

За змістом положень Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф»і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до абз.5 п.1.7 названої Інструкції фактурна вартість (договірна, контрактна) - це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни.

За таких обставин, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару і в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Аналізуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку про те, що, оскільки позивач реалізовував придбані за кордоном товари вище фактурної вартості, а податковим органом не було надано будь-яких інших доказів на підтвердження факту продажу позивачем імпортованого товару за цінами нижче рівня звичайних цін, що склалися на території України, відповідачем не доведено правомірність та законність підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний