Ухвала суду № 30106152, 13.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 р.Справа № 2а-11753/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Іноземного підприємства "Калісто" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013р. по справі № 2а-11753/12/2070

за позовом Іноземного підприємства "Калісто"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Іноземного підприємства "Калісто" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин положення п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин) та норми ст. 69, ч. 1 ст. 86, ст. 161 та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведена планова виїзна перевірка Іноземного підприємства "Калісто" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт № 128/22-212/34756181 від 02.04.2012 року, в якому встановлені порушення позивачем:

- п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінам та доповненнями), п.п. 138.2 статті 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5092063,0 грн., у тому числі: за 3 кв. 2010р. - 1045110,0 грн., за 4кв. 2010р. - 1539123,0 грн., за 1 кв. 2011р. - 1103153,0 грн., за 2кв. 2011р. - 883600,0грн., за 3 кв. 2011р. -521077,0 грн.;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємство занизило суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на суму 6789474,0 грн. у тому числі: за вересень 2010р. - 3325147,0грн., за січень 2011р. - 1135977,0 грн., за березень 2011р. - 44656,0 грн., за квітень 2011р. - 473114,0 грн., за червень 2011р. - 260000,0 грн., за липень 2011р. - 810068,0 грн.. за серпень 2011р. - 563240,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 128/22-212/34756181 від 02.04.2012 року Індустріальною міжрайонною державною податковою інспекцію м. Харкова Харківської області ДПС прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- № 0000102302 від 23.04.2012 року, яким ІП "Калісто" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем на суму 5092063,0 грн., за штрафними санкціями на суму 1843693,0 грн.;

- № 0000092302 від 23.04.2012 року, яким ІП "Калісто" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 6789474,0 грн., за штрафними санкціями на суму 2437864,50 грн.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог та не наданням документів, які б спростовували висновки податкового органу, що зазначені в акті перевірки про встановлені порушення податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту за вказаними договорами. А також з того, що висновки податкового органу, які викладенні в акті перевірки відповідають дійсності, податкові повідомлення - рішення відповідача від 23.04.2012р. № 0000092302 та №0000102302 відповідають ч.3 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

В перевіряємий період підприємство ІП "Калісто" мало господарські відносини з ІП "Еолія" (код 34330143), ІП "Малахіт" (34756572) та ІП "Аврора" (код 34756588).

Судовим розглядом встановлено, що ІП "Калісто" було укладено з ІП "Еолія" договір про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р., за яким Виконавець (ІП "Еолія") зобов'язується за замовленням Замовника (ІП "Калісто") надати Замовнику послуги, визначені у додатках №№1-21 до даного договору, а Замовник зобов'язується оплачувати Виконавцю дані послуги. Виконавець надає послуги Замовнику, за адресами визначеними у Додатку №22 до даного договору (п.п.1.1, 1.2 Договору № 12/03/09 від 01.04.2009р.). (т.1, а.с. 29-30)

У Додатках №№1-21 до договору про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р. встановлений перелік посад та функціональних обов'язків, які будуть виконуватися працівниками Виконавця при наданні Замовнику послуг. (т.1, а.с. 31-64)

На підтвердження виконання договору про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р., представником позивача надані податкові накладні, акти здачі - прийняття послуг з додатками, банківські виписки, платіжні доручення. (т.1, а.с. 93-116, т.8 а.с.29)

Відповідно до п. 2.2 договору про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р., Замовник зобов'язаний надати Виконавцю усю необхідну інформацію для надання послуг за даним договором; створювати та забезпечувати належні умови для якісного та кваліфікованого надання послуг Виконавцем; надавати Виконавцю замовлення про обсяг послуг та кількісний та посадовий склад працівників Виконавця; забезпечувати Виконавця всіма необхідними матеріально-технічними ресурсами (обчислювальною технікою, спеціальними одягом, вимірювальними пристроями тощо).

Судовим розглядом встановлено, що представником позивача не було надано суду першої інстанції доказів на підтвердження виконання ІП "Калісто" як Замовником п. 2.2 та п. 1.1. договору про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р., а саме інформацію:

щодо надання Виконавцю усієї необхідної інформації для надання послуг за даним договором;

щодо створення та забезпечення належних умов для якісного та кваліфікованого надання послуг Виконавцем;

щодо надання Виконавцю замовлення про обсяг послуг та кількісний та посадовий склад працівників Виконавця, що передбачено п. 2.2 та п. 1.1. договору;

щодо забезпечення Виконавця всіма необхідними матеріально-технічними ресурсами (обчислювальною технікою, спеціальними одягом, вимірювальними пристроями тощо), не надано доказів наявності на балансі підприємства обчислювальної техніки, вимірювальних пристроїв, спеціального одягу, якими керівництво ІП "Калісто" повинно було забезпечити персонал Виконавця.

Вказані в п. 1.1 та п. 2.2 умови договору про надання послуг № 12/03/09 від 01.04.2009р., є обов'язковими умовами його виконання, що вказано в самому договорі.

Крім того, не доведено економічно обґрунтованої мети укладеного правочину, а саме: не надано ніяких доказів щодо доцільності сплачувати кошти за направлення працівників на підприємства позивача.

Не надано суду першої інстанції жодних відомостей стосовно того, чи працівники виконували в повному чи не в повному обсязі обов'язки, які наведені в додатках до договору.

Судова колегія зазначає, що положеннями договору не передбачено сплати на адресу ІП "Еолія" коштів щодо заробітної плати працівників, лише передбачено сплату щодо надання послуг відповідно до додатків договору.

З матеріалів справи вбачається, що в жодному з додатків не передбачено перелік послуг, як того вимагає п.11 договору, а лише вказані посади та перелік певних дій. Тобто, позивачем не доведено та не надано доказів в підтвердження пов'язаності сплачених коштів, укладеного договору та додатків до нього, що свідчить про фіктивність та нереальність укладеної угоди.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: щодо завищення складу валових витрат всього у сумі 5185031,0 грн., у тому числі за 3 кв. 2010р.- 2024602,0 грн., за 4кв. 2010р.- 1679889,0 грн., за 1кв. 2011 р. - 1480545,0 грн. та порушення п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а позивачем до складу податкового кредиту зайво віднесені суми податку на додану вартість по придбанню послуг від ІП "Еолія", всього на суму 1309181,0 грн., у тому числі за січень 2011р. - 35977,0 грн., за квітень 2011р.- 404920,0 грн., за липень 2011р. - 568284,0 грн., відповідають дійсності та не спростовані позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що ІП "Калісто" було укладено з ІП "Малахіт" договір зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., за яким Зберігач (ІП "Малахіт") зобов'язується за оплату прийняти та зберігати майно, яке йому передав Покладач (ІП "Калісто") та повернути це майно цілим та збереженим в строки та в порядку, які передбачені вказаним договором. (п. 1.1 Договору). Майно в цілях вказаного договору є товари народного споживання, найменування, кількість та вартість, яка погоджена сторонами договору вказується в акті приймання - передачі майна. (п. 1.2 Договору). (т.1, а.с. 117-120)

Відповідно до Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., внесені зміни в вказаний договір, а саме, зокрема, викладено в наступній редакції п. 1.2 - Майном в цілях вказаного договору є товари народного споживання (товаро-матеріальні цінності), найменування, кількість та вартість, яка погоджена сторонами договору вказується в накладній. (т.1, а.с. 121)

Відповідно до пунктів: 2.1 "Зберігач" зобов'язується прийняти на зберігання майно в прийнятний для "Покладача" строк.; п.п.2.2. прийом-передача майна на зберігання здійснюється на місцях зберігання, та оформлюється відповідною накладною; п.п.2.5 Повернення майна "Покладачу" здійснюється на місці зберігання та оформлюється накладною.

На підтвердження виконання договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., представником позивача суду першої інстанції були надані податкові накладні, акти здачі-прийняття послуг, акти прийому - передачі на зберігання майна (акти прийому - передачі зі зберігання майна) та банківські виписки, платіжні доручення. (т.1, а.с.125-156, т.3,4,5,6,7 а.с.1-168)

Але поряд з цим позивачем до суду першої інстанції не надані накладні, в яких повинно бути вказано найменування майна в цілях вказаного договору (товарно-матеріальні цінності), кількість та вартість майна, яка погоджена сторонами договору, на виконання вимог п. 1.2 Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р.

Також, на підтвердження прийому-передачі майна на зберігання ІП "Малахіт", представником позивача не надані відповідні накладні, внаслідок чого не можливо встановити місця зберігання товару відповідно до п.п.2.2 Договору; не надані накладні, які підтверджують здійснення повернення майна на місці зберігання товару "Покладачу", відповідно до п.п.2.5 вказаного Договору.

Вказані в п. 1.2, 2.2 та п. 2.5 умови договору зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., є обов'язковими умовами його виконання, що вказано в самому договорі.

Надані представником позивача суду першої інстанції акти прийому - передачі на зберігання майна та акти прийому - передачі зі зберігання майна (т.3,4,5,6,7 а.с.1-168) не передбачені договором зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р., з урахуванням Додаткової угоди від 09.03.2009 року, складеної до договору зберігання.

Крім того, акти прийому - передачі на зберігання та зі зберігання майна мають дефекти форми, змісту та походження, а саме: не вказано місце складання актів та посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

В актах наявні штампи для документів ІП "Малахіт" та ІП "Калісто" з підписами невідомих осіб, вказані підписи візуально відрізняються від підписів в договорі зберігання № 212/04/09 від 01.03.2009р. та податкових накладних.

Відповідно до п. 2.1., 2.2 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п. 2.4 вказаного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вказаних актів прийому - передачі на зберігання та зі зберігання майна, було передано майно (товарно-матеріальні цінності), яке, між іншим, має скорочений термін придатності та особливі умови зберігання (наприклад: "Крило (заморозка)", "Крабові палички "Водний Мир", "Крем творожний "Машенька"", (т.3, а.с.66 (зворотній бік)). В матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у контрагента позивача, за відповідними адресами зберігання майна, які вказані в договорі та додаткових угодах, відповідних технічних умов зберігання.

З наданих представником позивача до суду першої інстанції податкових накладних неможливо встанови за які саме послуги зберігання проведено розрахунок.

Відповідно до п.п 5.1 Договору, розмір сплати за зберігання майна визначається за згодою сторін в залежності від кількості переданого за зберігання майна, умов його зберігання технічних характеристик, додаткових розвонтажувально-завантажувальних робіт і вказується в актах виконаних робіт, або в додаткових угодах.

В наданих представником позивача актів здачі-прийняття послуг (т.1, а.с.126, 128, 130, 132,,134, 136, 138,140-147) крім загальної вартості послуг, відсутні відомості щодо кількості переданого за зберігання майна, умов його зберігання, технічних характеристик, додаткових розвонтажувально-завантажувальних робіт, відповідно до умов п.п 5.1 Договору, що впливає на вартість сплати за зберігання товару.

Ніяких інших документів для встановлення розрахунку розміру сплати вартості послуг, позивачем надано не було. Також не надано документів щодо транспортування зберігаємої продукції.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: щодо завищення позивачем складу валових витрат всього у сумі 1996507,0 грн., у тому числі за 3 кв. 2010р.- 537837,0 грн., за 4кв. 2010р.- 476605,0 грн., за 1кв. 2011 р. - 982065,0 грн. та порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; п. 198.3. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, підприємством до складу податкового кредиту зайво віднесено суми податку на додану вартість по придбанню послуг зберігання ТМЦ від ПІ"Малахіт" (код платника 34756572), всього у сумі 497293,0 грн., у тому числі: за вересень 2010р. - 89147,0грн., за березень 2011 - 44656,0 грн., за квітень 2011р. - 68194,0 грн., за липень 2011р. - 142784,0 грн., за серпень 2011 - 74240,0 грн., за вересень 2011 - 78272,0 грн., відповідають дійсності та не спростовані позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що ІП "Калісто" було укладено з ІП "Аврора" договір комісії № 23/04/09 від 06.03.2009р., за яким Комісіонер (ІП "Аврора") зобов'язується за дорученням Комітента (ІП "Калісто") за сплату здійснити від свого імені, але за рахунок Комітента в строки і в порядку, встановлені цим договором, одну, або декілька угод з продажу товару Комітента (ІП "Калісто"). (п.п. 1.1 Договору). Конкретні умови здійснення угод, мінімальні ціни продажу, а також інші вказівки Комітента відносно угод, обумовлених в п.п.1.1 цього договору, вказується в додатках до цього договору. (п.п. 1.2 Договору)

В матеріалах справи відсутні додатки до договору комісії № 23/04/09 від 06.03.2009р., в яких мають бути вказані конкретні умови здійснення угод, мінімальні ціни продажу, а також інші вказівки Комітента відносно угод, обумовлених в п.п.1.1 цього договору, відповідно до п.п. 1.2 Договору.

Відповідно до п. 2.1.1 Комісіонер зобов'язаний прийняти у Комітента призначений для продажу товар в строки, кількості та асортименті, встановлені в додатках до цього договору. Передача товару здійснюється за домовленістю сторін. Адрес конкретного складу зазначається в заявці або додатковій угоді к цьому договору.

Також в матеріалах справи відсутні додатки до договору комісії № 23/04/09 від 06.03.2009р., в яких мають бути вказані строки продажу товару, кількість та асортимент товару. Не надані заявки, або додаткові угоди к договору з зазначенням конкретної адреси складу. Вказане є обов'язковою умовою п. 2.1.1 Договору

На підтвердження виконання договору комісії № 23/04/09 від 06.03.2009р., представником позивача суду першої інстанції були надані накладні, звіти комісіонера по реалізованому товару, податкові накладні, акти здачі-прийняття послуг, виписки банку та платіжні доручення. (т.1, а.с.164-193, т.2 а.с.60-250, т.3 1-34)

Колегія суддів зазначає, що долучені до матеріалів справи представником позивача накладні, перелік яких вказаний в поясненнях (т.9, а.с.2-15), не передбаченні умовами вказаного договору комісії.

Відповідно до п. 2.1.2 Комісіонер зобов'язаний приймати всі необхідні заходи для забезпечення збереженості майна Комітента; п.2.1.5 щомісячно надавати Комітенту звіт про виконання доручення.

Надані звіти комісіонера по реалізованому товару (т.2, а.с.60-71) мають дефекти форми, змісту та походження, а саме: не вказано дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 6.1 вказаного Договору розмір комісійної винагорода, яка повинно бути виплачена Комісіонеру визначається в акті виконаних робіт. До суми видатків Комісіонера з виконання доручення Комітента входять підтвердженні відповідними документами транспорті видатки, видатки з завантаження, розвантаження та зберігання товару, а також інші видатки обумовленні сторонами. (п. 6.3 Договору).

В наданих актах здачі-прийняття послуг на комісійну винагороду, відсутній перелік та підтверджувальні первинні документи Комісіонера щодо понесених транспортних витрат з завантаження, розвантаження та зберігання товару, відповідно до п. 6.3 Договору.

З наданих актів здачі-прийняття послуг та податкових накладних неможливо встановити, за які саме комісійні послуги з реалізації товару проведено розрахунок. Представником позивача взагалі не надані копії договорів, за якими ІП "Аврора" за сплату здійснив від свого імені, але за рахунок ІП "Калісто" в строки і в порядку, встановлені договором, одну, або декілька угод з продажу товару ІП "Калісто".(п.п. 1.1 Договору).

Оскільки відповідно приписам ч. 3 ст. 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну, то колегія суддів дійшла до висновку про те, що відсутність узгодженого сторонами за договором вказаних умов свідчить про те, що при укладанні даного договору сторони не мали на меті його фактичного виконання.

Про відсутність доказів про фактичне виконання договору комісії також свідчить не виконання вимог ч. 1 ст. 1022 ЦК України.

Отже, висновки податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: щодо завищення складу валових витрат всього у сумі 7568000,0 грн., у тому числі: за 3 кв. 2010р. - 1618000,0 грн., за 4 кв. 2010р.- 4000000,0 грн., за 1кв. 2011р. - 1950000,0 грн. та порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; п. 198.3. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, підприємством до складу податкового кредиту зайво віднесено суми податку на додану вартість сплаті комісійної винагороди від ПІ"Аврора" (код платника 34756588), всього у сумі 4983000,0 грн., у тому числі: за вересень 2010р. - 3236000,0грн., за січень 2011р. - 800000,0 грн., за червень 2011р. - 260000,0 грн., за липень 2011р. - 99000,0 грн., за серпень 2011р. - 489000,0 грн., за вересень 2011р. - 99000,0 грн., відповідають дійсності та не спростовані позивачем.

Так, відповідно до вимог статті 71 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Вимогами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних не є вичерпною умовою для формування податкового кредиту підприємства платника податків, а надані документи не відповідають вимогам чинного законодавства України та не можуть вважатися доказами по справі, в розумінні положень глави 6 розділу 2 КАС України.

Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону - валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Зрозуміло, що одержання прибутку є метою діяльності підприємства, однак досягнення цієї мети може зайняти певний час.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем до матеріалів справи не надано документів, які б спростовували висновки податкового органу, що зазначені в акті перевірки про встановлені порушення податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту за вказаними договорами.

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи положень п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин), норми ст. 69, ч. 1 ст. 86, ст. 161 та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об'єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Іноземного підприємства "Калісто" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013р. по справі № 2а-11753/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Спаскін О.А.Судді Сіренко О.І. Любчич Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 18.03.2013 р.