Ухвала суду № 30106002, 27.02.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 р.Справа № 1625/2а-1392/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 14.06.2012р. по справі № 1625/2а-1392/12

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області третя особа Управління праці та соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження від 13 лютого 2012 року за ВП № 29587928.

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 14 червня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження задоволено.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 14.06.2012 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Третя особа, управління праці та соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації, надала письмову заяву про розгляд справи без участі представника управління.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.10.2011 Полтавським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист № 2-а-03411/11 про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації провести нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010, 2011 роки, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду 2 групи відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, і розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати з урахуванням проведених виплат, а також зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести відповідні виплати. Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Полтавській області від 03.11.2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-03411/11, виданого 20.10.2011 року Полтавським районним судом Полтавської області (ВП № 29587928) (а.с. 7).

Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Полтавській області від 13.02.2012 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-а-0341/11, виданого 20.10.2010 року Полтавським районним судом Полтавської області (а.с. 8).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2011 р., не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності прийнятого рішення щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ч.З ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Однак, в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження зазначено, що в зв'язку з наявністю у боржника поважних причин невиконання судового рішення внаслідок відсутності коштів (відповідного фінансового ресурсу бюджету) підстави для накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відсутні. Всупереч своїх дій державним виконавцем виносилася постанова про накладення штрафу про що не вказано в постанові про закінчення виконавчого провадження, яка повинна бути виведена в окреме провадження.

Таким чином, доводи мотивувальній частині постановою про закінчення виконавчого провадження суперечать нормам п. 11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, державний виконавець не скористався наданим йому правом (ч.І ст.263 КАС України, п.8 ч. З ст.11 Закону України «Про виконавче провадження») на звернення до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Натомість, державним виконавцем передчасно було винесено постанову про закінчення провадження з посиланням на відсутність коштів в державному бюджеті.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішення інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів та посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, а в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Загонів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).

Невжиття державним виконавцем заходів щодо виконання судового рішення, яке винесено з метою захисту прав позивача, порушує права останнього, гарантовані йому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч. 1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Посилання державного виконавця про відсутність відповідного фінансового ресурсу бюджету як на підставу не накладення штрафу за невиконання рішення суду та правомірності винесеної спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, не приймається до уваги з огляду на наступне.

Вказане твердження державного виконавця оцінюється критично зважаючи на те, що відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України «Про судоустрій і статут суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Так, державним виконавцем здійснені наступні дії для примусового виконання:

- постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Полтавській області від 17.01.2012 р. за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк накладено на боржника штраф в розмірі 680 грн.

Так, як свідчить постанови головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Полтавській області від 03.02.2012 р. про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 29587928 , виданого 20.10.2011 року Полтавським районним судом Полтавської області, підставою для закриття виконавчого провадження є те, що в зв'язку з наявністю у боржника поважних причин невиконання судового рішення внаслідок відсутності коштів (відповідного фінансового ресурсу бюджету) підстави для накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відсутні. Всупереч своїх дій державним виконавцем виносилася постанова про накладення штрафу про що не вказано в постанові про закінчення виконавчого провадження, яка повинна бути виведена в окреме провадження.

Приписами ч. 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Дана норма кореспондується з ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги засновані на принципі юридичної визначеності. Даний принцип, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не маг автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому якщо держава чи орган публічної влади схвалити певну концепцію, в даному випадку це виплата щорічної разової грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Пунктом 54 рішення Європейського Суду від 15.10.2009 у справі "ОСОБА_2 проти України" встановлено, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності, або якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів владі.

Крім того, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності у державному бюджеті відповідного фінансового ресурсу не є переконливими, оскільки відсутність у держави чи боржника на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для зобов'язання вчинити дії у відповідності до ст. 89 Закону і не звільняє боржника від обов'язкового виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо прийняття оскаржуваної постанови від 03.02.2012 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-03411/11, не кореспондуються з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського районного суду Полтавської області від 14.06.2012 р. по справі № 1625/2а-1392/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 199, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 14.06.2012р. по справі № 1625/2а-1392/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.