Постанова № 30098211, 20.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року № 2а-1111/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Ярош М.В.,

від відповідача: Мороз В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Яготинського районного споживчого товариствадоЯготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Яготинське районне споживче товариство (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.09.2010 № 0000182300/1, за яким позивачеві нараховано податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 64973,15 грн. (за основним платежем - 46435,95 грн., за штрафними санкціями - 18537,40 грн.) та від 10.12.2010 № 0000292300/0, за якими позивачеві нараховано податкові зобов'язання по штрафним санкціям з податку на прибуток у розмірі 2451,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР. Як зауважено позивачем, підприємством у відповідності до норм законодавства нараховано амортизаційні відрахування, пов'язані з поліпшенням основних фондів, які отримані ним від ліквідованих товариств, оскільки позивач є правонаступником таких товариств, а така операція не може вважатися безоплатним отриманням основних фондів. Також позивач вважає правомірним нарахування амортизаційних відрахувань на об'єкти основних фондів за даними експертної дооцінки об'єктів. Таким чином, на думку позивача, при прийнятті відповідачем оскаржуваних рішень ним невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень зазначено, що оскільки позивачем під час придбання та поліпшення основних фондів не було понесено фактичних витрат, то такі операції не відносяться до складу валових витрат і не підлягають амортизації. Тому, оскаржувані рішення прийняті ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по, суті суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, Яготинське районне споживче товариство є юридичною особою, що зареєстрована Яготинською районною державною адміністрацією Київської області 15.06.1999, про що внесено запис № 459. Як платник податків перебуває на обліку у Яготинській міжрайонній державній податковій інспекції Київської області.

У період з 12.05.2010 по 23.06.2010 посадовими особами Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2008 по 31.01.2010.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 01.07.2010 № 526/2300/30441567 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР), що виявилось у заниженні податку на прибуток на загальну суму 46435, 95 грн., у тому числі: за 4 квартал 2008 року у сумі 8671, 42 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 7176, 97 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 7087, 25 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 7930, 63 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 7833, 80 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 7735, 88 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в силу положень підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР в податковому обліку амортизації підлягають не основні фонди, а витрати на їх придбання, виготовлення або поліпшення. Оскільки у ході перевірки документального підтвердження факту понесення позивачем витрат у зв'язку з придбанням, виготовленням або поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, позивачем не надано, відповідач дійшов висновку, що амортизаційні відрахування за період перевірки здійснені позивачем неправомірно.

Так, перевіряючими встановлено завищення амортизаційних відрахувань на об'єкти основних засобів групи 1 у розмірі 79438,40 грн. та на переоцінені об'єкти основних засобів групи 1 у розмірі 106305,40 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 46435,95 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.07.2010 № 0000182300/0, яким згідно підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (надалі - Закон України від 21.12.2000 № 2181), позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 64973, 35 грн. (за основним платежем - 46435, 95 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18537, 40 грн.)

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181, звернувся до Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області, Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової адміністрації України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області скарга позивача залишена без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що було прийнято відповідне податкове повідомлення-рішення, від 21.09.2010 № 0000182300/1.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Київській області скарга позивача залишена без задоволення, а рішення відповідача - без змін, водночас збільшено податкове зобов'язання в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на 2451, 98 грн. про що відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.12.2010 № 0000292300/0.

Рішенням Державної податкової адміністрації України скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

У той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як то вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, позивачем у перевіряємому періоді нараховано амортизацію на об'єкти основних засобів групи 1 у сумі 79438,40 грн., а саме :

розфасовочний цех, залишкова вартість 460481,73 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 35538,12 грн.;

магазин с. Червоне, залишкова вартість 152979,57 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 11849,00 грн.;

продтовари с. Жоравка, залишкова вартість 101376,27 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 7839,39 грн.;

продтовари с. Сотниче, залишкова вартість 29435,57 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 2271,28 грн.;

ТТП Божки, залишкова вартість 51830,12 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 4008,00 грн.;

продмаг № 11, залишкова вартість 40399,34 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 3124,08 грн.;

продмаг № 15, залишкова вартість 34160,93 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 2641,65 грн.;

продмаг № 34 «Вітрець» с. Богданівка, залишкова вартість 95904,77 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 7416,26 грн.;

ТТП Черняхівське, залишкова вартість 52412,81 грн., сума амортизаційних відрахувань становить 4750,62 грн.

За поясненнями позивача, ним правомірно нараховані амортизаційні витрати на об'єкти основних засобів групи 1 у сумі 79438,40 грн., оскільки зазначені основні фонди перейшли до позивача, як до правонаступника Яготинської райспоживспілки.

На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи копії постанови Конференції Яготинської райспоживспілки від 17.08.1999, постанови правління Яготинської райспоживспілки від 17.08.1999 № 9 та постанови зборів уповноважених Яготинського районного споживчого товариства від 28.04.1999, відповідно до яких вирішено ліквідувати Яготинську райспоживспілку, а основні засоби, за виключенням основних засобів на суму заборгованості Яготинської райспоживспілки, передати на баланс Яготинського районного споживчого товариства.

Основні засоби передані позивачеві на підставі акту прийому - передачі від 19.08.1999 основних засобів від ліквідованої Яготинської райспоживспілки до новоствореного Яготинського районного споживчого товариства (надалі - акт прийому-передачі від 19.08.1999).

Згідно акту прийому-передачі від 19.08.1999 (а.с.27-29 Том І), позивачеві було передано основні фонди з первісною вартістю на 9438078, 23 грн., знос - 4403793, 96 грн., залишкова вартість - 5034284, 27 грн., у тому числі: І група основних фондів з первісною вартістю на 8775467, 65 грн., знос - 3964509, 79 грн., залишкова вартість - 4810957, 86 грн.; ІІ група основних фондів з первісною вартістю на 328585, 16 грн., знос - 223510, 09 грн., залишкова вартість - 105075, 07 грн.; ІІІ група основних фондів з первісною вартістю на 334025, 42 грн., знос - 215774, 08 грн., залишкова вартість - 215774, 08 грн.

Зі змісту акту прийому-передачі від 19.08.1999 вбачається, що до переліку переданих основних фондів також входять: розфасовочний цех (порядковий номер 10); магазин с. Червоне (порядковий номер 71); продтовари с. Жоравка (порядковий номер 66); продмаг № 11 (порядковий номер 86); продмаг № 15 (порядковий номер 87); продмаг № 34 «Вітрець» с. Богданівка (порядковий номер 98); ТТП Черняхівське (порядковий номер 106).

Також, матеріали справи містять копію протоколу зборів уповноважених Сулимівського сільського споживчого товариства від 03.02.2003 та витягу з протоколу загальних зборів пайовиків Яготинського споживчого товариства від 12.06.2003, відповідно до яких зазначене товариство реорганізовано шляхом приєднання до Яготинського районного споживчого товариства. Відповідно до акту прийому - передачі статей балансу Сулимівського сільського споживчого товариства станом на 12.11.2003 Яготинському районному споживчому товариству передано основні засоби, у тому числі й продтовари с. Сотниче та ТТП Божки.

Водночас, як зазначено позивачем, згідно свідоцтва серії САС № 132166 від 12.05.2009 про право власності на нерухоме майно (а.с.24-25 Том І), (комплекс будівель та споруд, розташованого за адресою: Київська область, м. Яготин, вул. Поштова, 57-а.), вказана будівля є розфасовочним цехом, який введено в експлуатацію у 1988 році.

За поясненнями представника позивача, інші об'єкти основних фондів перебувають на балансі позивача, використовуються у господарській діяльності, а документація знаходиться в процесі оформлення права власності.

Проте, відповідач вважає, що вказані нарахування амортизаційних витрат здійснені позивачем безпідставно, оскільки відсутні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують придбання, виготовлення та поліпшення основних фондів, вартість яких відображена на рахунку 103 (основні засоби групи 1). Відтак, позивачем занижено суму податку на прибуток у розмірі 19859,60 грн.

Поряд із цим судом встановлено, що позивачем на підставі постанови правління від 16.05.2008 № 2 відновлено в обліку, зокрема, будівлю критого ринку «Універмаг» та тепличний комбінат (а.с.210 Том І).

У перевіряємому періоді позивачем здійснено переоцінку даних об'єктів основних фондів групи 1, при цьому амортизаційні відрахування на зазначені основні фонди нараховувалась позивачем з урахуванням їх дооцінки.

Переоцінку здійснено суб'єктом оціночної діяльності - СПД ОСОБА_3 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий від 19.06.2006 НОМЕР_1, виданий Фондом Державного майна України, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 31.05.2003 НОМЕР_2, свідоцтво про державну реєстрацію оцінювача від 23.06.2003 № 313).

Так, згідно висновку про оцінку майна від 07.04.2008, суб'єкта оціночної діяльності - СПД ОСОБА_3, ринкова вартість об'єкту незалежної оцінки, приміщення критого ринку «Універмаг», яке розташовано за адресою: Київська область, м. Яготин, вул. Незалежності, 100, визначена за доходним підходом та станом на 07.04.2008 складає 1835215,00 грн.

Як то вбачається з матеріалів справи, приміщення критого ринку «Універмаг» належить позивачеві на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САА № 990143.

За довідкою Яготинського споживчого товариства, балансова вартість критого ринку «Універмаг» станом на 01.04.2011 становить 1645151,00 грн. (а.с.76 Том І).

Як на доказ фактично понесених витрат на поліпшення будівлі Універмагу позивач посилається постанову правління Яготинського районного споживчого товариства (протокол засідання від 24.10.2008 № 4), відповідно до якої затверджено акт виконаних робіт по поліпшенню приміщення магазину «Універмаг» ТОВ «Орбіта» та зарахування в рахунок додаткового пайового внеску суми ремонтних робіт.

Як вбачається зі змісту Постанови правління Яготинського районного споживчого товариства (протокол засідання від 24.10.2008 № 4), позивачем зараховано в рахунок додаткового пайового внеску 366744,52 грн. суми ремонтних робіт по поліпшенню магазину «Універмаг», проведеного за власний рахунок ТОВ «Орбіта» та збільшено балансову вартість магазину «універмаг» на суму проведених ремонтних робіт по поліпшенню магазину, що становить 522744,52 грн.

Згідно акту на виконані роботи по капітальному ремонту будівлі «Універмаг» , затвердженого 03.10.2008 головою правління позивача та погодженого директором ТОВ «Орбіта», сума виконаних робіт становить 366744,60 грн.

Водночас, згідно висновку про оцінку майна від 01.10.2007, суб'єкта оціночної діяльності - СПД ОСОБА_3, ринкова вартість об'єкту незалежної оцінка, тепличного комбінату, що розташований за адресою: Київська область, Яготинський район, с. Ничипорівка, станом на 01.10.2007 складає 139464,00 грн. (а.с.214 Том І).

Також, за висновками експерта ОСОБА_4, вартість об'єкта незалежної оцінки ринкової вартості блочно-арочної теплиці площею 2 га та допоміжних будівель, які розташовані за адресою: Київська область, Яготинський район, с. Ничипорівка, станом на 29.11.2002 складає 68576,00 грн. (а.с.213 Том І).

Тепличний комбінат належить позивачеві на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.04.2008 (а.с.211 Том І)

За довідкою Яготинського споживчого товариства, балансова вартість тепличного комбінату станом на 01.04.2011 становить 164824,36 грн. (а.с.75 Том І).

Як то зауважено позивачем у ході судового розгляду справи, амортизаційні відрахування у розмірі 106 305,39 грн. здійснено ним правомірно з урахуванням залишкової вартості вищевказаних об'єктів.

Між тим відповідач вважає, що оскільки у частині проведеної дооцінки основних засобів позивачем не було понесено фактичних витрат, то для цілей оподаткування вона не збільшує балансову вартість основних фондів та не впливає на нарахування амортизації у податковому обліку, тому сума амортизаційних відрахувань по ринку «Універмаг», за 3 квартал 2008 року у розмірі 94612, 44 грн. та по Тепличному комбінату за 3 квартал 2008 року у розмірі 11692, 95 грн., загалом - 106305, 39 грн. нарахована позивачем безпідставно, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 26576,35 грн.

З метою з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 призначено економічну (судово-бухгалтерську) експертизу. На вирішення експерта судом поставлено питання: «Чи підтверджуються нормативно та документально висновки акта Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 01.07.2010 № 526/2300/30441567 «Про результати планової виїзної перевірки Яготинського районного споживчого товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2008 по 31.01.2010» в частині порушення Яготинським районним споживчим товариством вимог підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 46435, 95 грн., у тому числі: за 4 квартал 2008 року у сумі 8671, 42 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 7176, 97 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 7087, 25 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 7930, 63 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 7833, 80 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 7735, 88 грн.?»

За результатами проведеної експертизи, 31.08.2012 складено висновок № 8688/11-44 судово-економічної експертизи у адміністративній справі № 2а-1111/11/1070.

За висновками експерта, нормативно та документально не підтверджуються висновки акту перевірки у частині донарахування позивачеві податку на прибуток у розмірі 19859,60 грн.; щодо донарахування податку на прибуток у розмірі 26576,35 грн., - то експертом зазначено про неможливість такого підтвердження.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Порядок нарахування податкової амортизації по основних фондах та нематеріальних активах; порядок розрахунку, збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів викладено у статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, основні фонди, це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Так, згідно з підпунктом 8.1.2 пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Одночасно в бухгалтерському обліку відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, під амортизацією розуміється систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Отже, відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР в податковому обліку амортизації підлягають не основні фонди, а витрати на їх придбання, виготовлення або поліпшення.

Судом встановлено, що причиною виникнення спору зі справи є, зокрема, питання правомірності нарахування позивачем амортизаційних відрахувань на передані йому основні фонди, які, на думку відповідача, є безоплатно отриманими. Так, за позицією відповідача, оскільки у випадку безоплатного отримання основних фондів витрати на їх придбання відсутні, така операція не змінює балансову вартість відповідної групи основних фондів підприємства, тому не відносяться до складу валових витрат і не підлягають амортизації у податковому обліку витрати платника податку на утримання безкоштовно отриманих основних фондів (матеріальних цінностей), у зв'язку з чим перевіряючими встановлено завищення позивачем амортизаційних відрахувань у розмірі 79438,40 грн.

З цього приводу суд звертає увагу на таке.

Діяльність споживчої кооперації врегульовано Законом України "Про споживчу кооперацію" від 10.04.1992 № 2265-XII (надалі - Закон України «Про споживчу кооперацію»), який визначає її правові, економічні та соціальні основи. Цим Законом установлено правовий статус організацій споживчої кооперації, а також закріплено їх незалежність і самостійність.

Статтею 1 Закону України "Про споживчу кооперацію" встановлено, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану (здійснення торговельної, заготівельної, виробничої та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України, сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, участь у міжнародному кооперативному русі).

Згідно з частиною першою статті 111 Господарського кодексу України споживча кооперація є системою самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію").

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно.

Як визначено у пункті 4 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію").

Здійснення права власності, тобто володіння, користування та розпорядження майном споживчої кооперації покладено на її органи відповідно до установчих документів (статутів) споживчих товариств, їх спілок (об'єднань) (пункт 1 статті 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", частина п'ята статті 111 Господарського кодексу України).

При цьому, частина друга статті 18 Закону України "Про споживчу кооперацію", передбачає, що реорганізація та ліквідація спілки споживчих товариств провадиться за рішенням конференції, з'їзду з повідомленням про це спілки, до складу якої вона входить.

Як то встановлено судом та не заперечується сторонами, на підставі постанови Конференції Яготинської райспоживспілки від 17.08.1999 постанови правління Яготинської райспоживспілки від 17.08.1999 № 9 та постанови зборів уповноважених Яготинського районного споживчого товариства від 28.04.1999, ліквідовано Яготинську райспоживспілку, а основні засоби, за виключенням основних засобів на суму заборгованості Яготинської райспоживспілки, передано на баланс Яготинського районного споживчого товариства згідно акту прийому - передачі від 19.08.1999 основних засобів. При цьому, усі пайовики споживчої кооперації Яготинського району було передано на облік позивачеві.

У ході судового розгляду справи, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що об'єкти, по яким на думку податкового органу неправомірно нараховано амортизаційні відрахування, згідно підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, є основними фондами та відносяться до групи 1 (будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої).

Суд зауважує, що такі обставини не заперечуються відповідачем.

Відповідно до частин першої та третьої статті 37 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент створення позивача, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Як то передбачено статтею 19 Закону України «Про господарські товариства», у редакції, чинній на момент створення позивача, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. При цьому, при реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Аналогічні приписи містяться і у статті 59 Господарського кодексу України. Так, у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

У податковому обліку порядок врегулювання податкових зобов'язань або податкового боргу при реорганізації платника податків визначено статею 13 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. N 2181-III, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Згідно підпункту 13.1.1 пункту 13.1 якої передбачено, що у разі здійснення реорганізації шляхом об'єднання двох або більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, такий об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися.

Відтак, якщо в результаті реорганізації підприємств шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення їх майнові права та обов'язки в повному обсязі або у відповідних частках переходять до новостворених підприємств, активи та пасиви балансу таких підприємств повністю або у відповідних частках приєднуються до активів та пасивів підприємства-правонаступника. Тобто при приєднанні підприємства до правонаступника показники діяльності підприємства переносяться в баланс та податковий облік правонаступника і повністю враховуються при визначенні об'єкта та розміру податку на прибуток таким правонаступником, а подальше нарахування податків підприємством-правонаступником здійснюється з урахуванням результатів діяльності підприємств, що були реорганізовані.

Таким чином, реорганізація підприємства шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення не може розглядатися як операція з купівлі-продажу підприємства або як безоплатне отримання активів підприємства, оскільки реорганізація полягає у переході за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнових прав і обов'язків підприємства, яке реорганізується, до правонаступника, в результаті чого податкових зобов'язань по податку на прибуток не виникає.

Твердження податкового органу про те, що передані позивачеві основні фонди є безоплатно одержаними судом до уваги не беруться, оскільки відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті. Таким чином, операції з передачі правонаступникові майна реорганізованої (ліквідованої) особи не підпадають під поняття безоплатно наданих товарів у розумінні наведеної норми Закону.

З огляду на факт включення позивачем до статутного фонду підприємства спірних основних фондів суд дійшов висновку про правильність нарахування позивачем амортизаційних відрахувань у сумі 79438,40 грн.

Аналогічний висновок міститься й у висновку судово-економічної експертизи від 31.08.2012 № 8688/11-44 у адміністративній справі № 2а-1111/11/1070.

Водночас суд звертає увагу на той факт, що податковими органами у 2006 році проведено комплексну виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства з 01.04.2004 по 30.09.2005, на підтвердження чого позивачем надано копію витягу з акту перевірки від 03.02.2006 №27/2301-30441567 (а.с.77-78 Том І).

Судом досліджено надані документи та встановлено, що предметом вищевказаної перевірки позивача було, у тому числі, й питання дотримання законодавства у частині правомірності здійснення амортизаційних відрахувань за 2004-2005 роки. При цьому, перевіряючими не було встановлено заниження або завищення здійснених позивачем амортизаційних відрахувань на основні фонди.

Суд звертає увагу, що спірні основні фонди, правомірність амортизаційних відрахувань на які є предметом даної судової справи, отримані позивачем у 1999 та 2003 роках і на час перевірки податковим органом у 2006 році вже використовувалися підприємством.

Ураховуючи вищевказане та беручи до уваги протилежність висновків перевіряючих з дослідженого перевірками питання, суд дійшов висновку про відсутність заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 19859,60 грн.

Щодо тверджень відповідача про неправомірне нарахування позивачем амортизаційних відрахувань у сумі 106305,39 грн., з урахуванням залишкової вартості об'єктів, суд зазначає таке.

За поясненнями позивача, у перевіряємому періоді ним здійснено переоцінку об'єктів основних фондів групи 1, а саме критого ринку «Універмаг» та Тепличного комбінату. При цьому амортизаційні відрахування на зазначені основні фонди нараховувалась з урахуванням їх дооцінки.

Згідно пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою: Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1), де: П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому.

Слід зауважити, що відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 28.12.1994 № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства вказує на той факт, що розмір амортизаційних відрахувань може бути визначено лише шляхом здійснення встановлених законодавством розрахунків, при цьому основним показником у таких розрахунках є балансова вартість об'єкта.

Проте, позивачем до перевірки та у ході судового розгляду справи не було надано балансів «Форма 1», у яких була б зазначена балансова вартість основних фондів.

Як вже зазначалося судом, у справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу.

За законодавчо встановленими нормами, метою призначення експертизи є з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки та за результатами проведеного дослідження судовий експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок, який , зокрема, має містити обґрунтовану відповідь на поставлені судом питання.

З аналізу висновку судово-економічної експертизи від 31.08.2012 № 8688/11-44 вбачається, що доводи, якими судовий експерт обґрунтовує висновок, ґрунтуються на здійсненні правового аналізу акту перевірки відповідача у співвідношенні із аналізом первинної документації, наданої позивачем.

Відтак, наявний у матеріалах справи висновок відповідає вимогам статей 81,82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки аналіз правовідносин та викладення обґрунтування у висновку здійснено із посиланнями на відповідні документи та з проведенням відповідного аналізу документів господарської діяльності підприємця.

Зі змісту висновку судово-економічної експертизи від 31.08.2012 № 8688/11-44 вбачається, що під час проведення експертизи було досліджено первинно-бухгалтерські документи, наявні у матеріалах справи та додатково надані позивачем, зокрема, книга № 1 по рахунку 131 «Знос основаних засобів» за 2008-2009 роки.

Так, як то вбачається зі змісту вищевказаного висновку, судовим експертом проведено підрахунки балансової вартості критого ринку «Універмаг» по даним, зазначеним у книзі № 1, та зіставлено з даними додатку К 1/1 декларації з податку на прибуток позивача за перевіряємий період. За результатами співставлення встановлено, що розмір балансової вартості зазначеного об'єкта основних засобів І групи не співпадає.

Поряд із цим експертом зазначено, що зміст книги № 1 по рахунку 131 «Знос основаних засобів» за 2008-2009 роки взагалі не містить даних про об'єкт основних фондів - Тепличний комплекс.

Водночас, експертом вказано на відсутність у матеріалах балансів «Форми 1», у яких була б зазначена балансова вартість основних фондів усіх груп.

Відтак, судовий експерт дійшов висновку, що з наданих на дослідження документів не видається за можливе встановити, з якої саме балансової вартості вищевказаних основних фондів позивачем здійснювалися амортизаційні відрахування, у з в'язку з чим не видається за можливе документально підтвердити завищення амортизаційних нарахувань на суму 106305,39 грн.

Як зазначено відповідачем, у ході проведення дооцінки основних засобів суб'єктом господарювання не було здійснено фактичних витрат, тому для цілей оподаткування вона не збільшує балансової вартості основних фондів та не впливає на нарахування амортизаційних відрахувань у податковому обліку.

На момент проведення перевірки позивача (01.07.2010) нормативно-правовим актом, який визначав загальні засади діяльності, права та обов'язки органів державної податкової служби був Закон України «Про державну податкову службу в Україні».

Право органів державної податкової служби на проведення планових перевірок, встановлено положеннями статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року за № 925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок), що був чинний на момент перевірки позивача.

Положеннями пункту 1.3 Порядку встановлено, що акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Саме в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.6 Порядку).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку).

Враховуючи приписи абзацу 3, 4 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків, операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім цього, в силу положень підпункту 2.3.4 пункту 2.3, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Між тим, з описової частини акту перевірки позивача (розділ 3.1.3 «амортизаційні відрахування») вбачається, що зміст встановлених у ході перевірки позивача порушень, зокрема, щодо завищення амортизаційних відрахувань на суму 106305,44 грн., зводиться лише до табличного відображення даних платника податків, самостійно задекларованих ним у податкових деклараціях та даних, встановлених у ході перевірки із зазначенням певних розбіжностей. Будь-яких розрахунків виявлених розбіжностей податковими органами не наведено.

Так, перевіряючими зазначено про безпідставність амортизаційних відрахувань, здійснених позивачем: по приміщенню критого ринку «Універмаг» у розмірі 94612,44 грн., із урахуванням суми проведеної експертної дооцінки, яка включена до залишкової вартості об'єкта у ІІІ кварталі 2008 року, у розмірі 1624433,39 грн.; по Тепличному комбінату у розмірі 11692,95 грн., із урахуванням суми проведеної експертної дооцінки, яка включена до залишкової вартості об'єкта у ІІІ кварталі 2008 року, у розмірі 153666,00 грн.

Суд зауважує, що доказів на підтвердження правомірності висновків податкового органу щодо зменшення амортизаційних відрахувань, здійснених позивачем, у розмірі 106305,39 грн. відповідачем суду не надано. Також, не надано пояснень з приводу здійснення ним зменшення амортизаційних відрахувань без застосування показника балансової вартості об'єктів, а лише виходячи із вказаної перевіряючими суми дооцінки, яка у свою чергу не співпадає із визначеною експертизою ринковою ціною спірних основних фондів.

На думку суду, наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем не тільки встановленого законодавством порядку проведення перевірки, але й є доказом його невиконання, а викладені відповідачем висновки в акті зроблено без дослідження всіх документів та проведення належних розрахунків.

Тотожність наведеного відображено також й у висновку судово-бухгалтерської експертизи, згідно яких в акті перевірки позивача не наведено документального обґрунтування та відповідних розрахунків такого нарахування, а первинно-бухгалтерські документи, надані позивачем, не дають можливості взагалі визначити суму амортизаційних відрахувань по спірним об'єктам.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Суд звертає увагу, що поняття доказів закріплено у статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Проте, відповідно до частини п'ятої статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, а підлягає оцінці в сукупності й взаємозв'язку з іншими доказами у справі.

Ураховуючи всі обставини справи, з урахуванням пояснень сторін, наданих у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави ставити під сумнів висновки судово-економічної експертизи від 31.08.2012 № 8688/11-44.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, на виконання вищевказаних вимог законодавства, відповідачем не надано суду будь-яких інших обґрунтованих пояснень та належних і допустимих доказів, що спростовують висновки та розрахунки, встановлені експертом, а відтак не доведено правомірності здійснення донарахування позивачеві податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 26576,35 грн.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

При цьому, порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв оцінки рішення, дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень є підставою для визнання їх протиправними.

Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення та дії передусім, досліджує їх на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема принципу законності, що закріплений у статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом зауважено, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка дотримання позивачем податкового законодавства переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Відтак, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини справи суд вважає, що відповідач, приймаючи оспорювані рішення, дії діяв не у спосіб, встановлений законодавством, що в свою чергу призвело до порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

З огляду на зазначене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз.

При цьому, визначення розміру судових витрат суд здійснює за клопотанням однієї зі сторін (стаття 97 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем надано суду клопотання про повернення йому судових витрат, понесених ним у ході судового розгляду справи, а саме: судового збору та витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). З огляду на вказане суд дійшов висновку про повернення позивачеві понесених ним судових витрат.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 21.09.2010 № 0000182300/1, за яким Яготинському районному споживчому товариству нараховано податкові зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 64973,15 грн. (за основним платежем - 46435,95 грн., за штрафними санкціями - 18537,40 грн.) та від 10.12.2010 № 0000292300/0, за якими Яготинському районному споживчому товариству нараховано податкові зобов'язання по штрафним санкціям з податку на прибуток у розмірі 2451,98 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Яготинського районного споживчого товариства понесені судові витрати у розмірі 10158 (десять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 березня 2013 р.