Рішення № 30098117, 11.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/17626-2012 11.03.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія»

до Концерну «Військторгсервіс»

про стягнення 19 721, 98 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

Від позивача: Моргун К.В.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості за договором №344/206 від 15.08.2012 р. у сумі 19 721, 98 грн., а саме: 18 945, 94 грн. - основного боргу; 646, 71 грн. - пені; 129, 33 грн. - трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.01.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 14.01.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 5011-51/17626-2012 передано судді Івченку А.М. для подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2013р. суддею Івченко А.М. справу №5011-51/17626-2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2013р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 04.02.2013р. справу № 5011-51/17626-2012 передано судді Пригуновій А.Б. для подальшого розгляду, у зв'язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2013 р. розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України через невиконання сторонами вимог суду та нез'явлення у судове представника відповідача.

20.02.2013 р. розгляд даної справи відкладено на 11.03.2013 р. в порядку п.п.1-2 ст.77 Господарського процесуального кодексу України

11.03.2013 р. представник відповідача через загальний відділ діловодства подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відпусткою.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси, а тому не позбавлена можливості направити в судове засідання іншого представника.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих представником позивача, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.03.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» та Концерном «Військторгсервіс» укладено договір №344/206, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач - прийняти алкогольні та безалкогольні напої (іменований надалі товар) та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п.2.1. договору ціна, одиниця виміру кількості товару зазначаються в накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Сторони, підписуючи цей договір, згодні з тим , що накладна виконує за умовами цього функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна та загальна сума партії товару, що постачається.

Згідно з п.п. 3.1.-3.2. договору постачання товару здійснюється транспортом позивача на склад відповідача.

Здача-прийом товару здійснюється уповноваженими представниками позивача та відповідача на складі відповідача. Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність (інший документ, що підтверджує особу представника відповідача) на особу, яка уповноважена відповідачем на підписання накладної. Після здачі-прийому товару ніякі претензії стосовно кількості товару позивачем не розглядаються.

Датою поставки (передачі у власність) продукції відповідно до п.3.5. договору, а також переходу права власності на продукцію (та усіх ризиків, пов'язаних з ним) від позивача до відповідача вважається дата фактичного отримання відповідачем (його уповноваженим представником) в роздрібній точці/на складі відповідача чи іншому, вказаному відповідачем (його уповноваженим представником), місці, що підтверджується підписами відповідача та позивача у видаткових накладних.

Факт передачі у власність (поставки) продукції підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

В момент поставки (передачі у власність) продукції позивач зобов'язується передати відповідачу податкову накладну на видаткову накладну на відповідну партію продукції (товару).

Відповідно до п.5.2. договору остаточний термін оплати отриманої відповідачем партії товару складає 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту одержання товару відповідачем за накладною. Відповідач здійснює оплату на банківський рахунок позивача вказаний у цьому договорі або на інший банківський рахунок вказаний позивачем.

Договір відповідно до п.п. 7.1.-7.2. набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 15 серпня 2012 р., а у частині розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків.

У разі, якщо жодна із сторін не повідомила за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово іншу сторону про небажання продовжувати договірні стосунки, договір вважається пролонгованим на один рік.

Згідно з п. 8.1. за порушення строків розрахунків, передбачених даним договором відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Разом з основним договором, сторони уклали додаткову угоду №344/206 від 15.08.2011 р., додаткову угоду №344/206 від 15.08.2011 р., додаткову угоду №344/206 від 15.08.2011 р., додаткову угоду №344/206 від 15.08.2012 р., в яких Концерн «Військторгсервіс» уповноважив певних осіб на отримання товарно-матеріальних цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» на будь-яку суму та у будь-якій кількості.

На підставі наявних у справі первинних документів - видаткових накладних судом встановлено, що на виконання умов договору №344/206 від 15.08.2011 р. у період з 12.10.2011 р. по 21.08.2012 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» поставлено, а Концерном «Військторгсервіс» отримано товар на загальну суму 132 616,66 грн.

Відповідач частково виконав зобов'язання щодо оплати вартості поставленого йому товару за договором №344/206 від 15.08.2011 р., а саме сплатив 113670,70 коп., що підтверджується довідкою виданою Філією Акціонерного банку «Південний» в м. Запоріжжя та не заперечується позивачем.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не виконав у строки, передбачені договором № 344/206 від 15.08.2012 р., своїх зобов'язань щодо оплати товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 18 945, 94 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №344/206 від 15.08.2011 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Згідно з умовами договору № 344/206 від 15.08.2011 р. відповідач зобов'язаний оплатити вартість відповідної партії товару на підставі видаткових накладних позивача. Остаточний термін оплати отриманої відповідачем партії товару складає 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту одержання товару відповідачем за накладною.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючі подані докази суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 344/206 від 15.08.2011 р. щодо оплати вартості товару, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати товару в обумовлені договором строки в порядку п. 5.2. договору не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача коштів у розмірі 18 945,94 грн., а відповідач наведені позивачем обставин не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, позовні вимоги про стягнення 18 945,94 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 129, 33 грн. - 3 % річних, 646, 71 грн. - пені.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3 % річних та пені.

Згідно розрахунку позивача розмір пені за період з 22.08.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 21.11.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 646, 71 грн., 3 % річних за період з 22.08.2012 р. (дата виникнення заборгованості) до 21.11.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 129, 33 грн.

Розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» задовольнити.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, буд. 28-А, ідентифікаційний код - 33689922), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» (03164, м. Київ, вул. Підлісна, буд. 3, ідентифікаційний код - 37310549) 18 945 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 94 коп. основного боргу, 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 33 коп. - 3 % річних, 646 (шістсот сорок шість) грн. 71 коп. - пені та 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.03.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.