Постанова № 30096856, 20.03.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4556/2012

20 березня 2013 року 17год. 35хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився,

відповідача: представник Красько Григорій Григорович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий кредит з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІП СОЮЗ" (код ЄДРПОУ 37240791, далі - ТОВ "ВІП СОЮЗ") позивачем сформовано відповідно до вимог Податкового кодексу України. В акті перевірки № 162/1745/НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року ДПІ у м. Рівному покликається на акт перевірки від 05.07. 2012 року за № 2243/22-9/37240791, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва, щодо контрагента позивача - ТОВ "ВІП СОЮЗ". У вказаному акті перевірки від 05.07. 2012 року, аналізуються трудові та виробничі ресурси контрагента, а також правочини, здійснені зазначеним контрагентом позивача із його контрагентами, з якими позивач не мав жодних правовідносин. Так, ігноруючи фактичні обставини справи, із посиланням на висновки акту перевірки, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач, із посиланнями на ст.ст. 203, 205, 215, 228 та 234 Цивільного кодексу України визнає правочини, здійснені позивачем із зазначеним контрагентом нікчемними. Разом із тим, ДПІ у м. Рівному у акті перевірки № 162/1745/НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року, констатовано, що господарські операції між позивачем та контрагентом - ТОВ "ВІП СОЮЗ", підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними. Позивач зазначає, що єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Податкового кодексу України є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником податку на додану вартість на момент видачі такої накладної. На час існування взаємовідносин між СПД ОСОБА_3 та ТОВ "ВІП СОЮЗ", останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податку на додану вартість та не був позбавлений права укладати будь-які угоди у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Також, вказав, що висновки акта перевірки № 162/1745/НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року, щодо нікчемності правочинів, укладених між СПД ОСОБА_3 та ТОВ "ВІП СОЮЗ", ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкового органу, що проводили перевірку та актах інших податкових органів. ДПІ у м. Рівному під час проведення перевірки не доведено що сторони, укладаючи правочини, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В зв'язку з наведеним, позивача вважає висновки акту перевірки № 162/1745/НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року про порушення СПД ОСОБА_3 п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України безпідставними, а податкове повідомлення-рішення № 0002391745 від 12 листопада 2012 року таким, що підлягає скасуванню. З таких підстав, просить суд позов задовольнити повністю.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового засідання судом повідомлявся належним чином. До початку судового засідання подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача. Судом не визнавалася обов'язковою участь представника позивача в судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ТОВ "ВІП СОЮЗ". Вказав на те, що ДПІ у м. Рівному було отримано акт перевірки від 05.07. 2012 року за № 2243/22-9/37240791, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва, щодо контрагента позивача - ТОВ "ВІП СОЮЗ". Зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що господарські операції ТОВ "ВІП СОЮЗ" були спрямовані на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру, тобто такі операції є фіктивними. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, ТОВ "ВІП СОЮЗ" - позивач порушують ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемними. Представник відповідача також вказував на неможливість отримання СПД ОСОБА_3 товарів, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні. Вважає податкове повідомлення-рішення № 0002391745 від 12 листопада 2012 року обґрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позовні вимоги СПД ОСОБА_3 слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 14.05. 1998 року ОСОБА_3 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданим виконавчим комітетом Рівненської міської ради. Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва № 77858924 від 22.07. 1999 року (а.с. 13-14).

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у м. Рівному була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка СПД ОСОБА_3 з питань правомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "ВІП СОЮЗ" за січень, лютий 2012 року. За наслідком перевірки був складений акт № 162/1745/НОМЕР_1 від 10 серпня 2012 року (а.с. 7-12).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0002391745 від 12 листопада 2012 року, яким, із посиланням на пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20297,48 грн., з яких 13531,65 грн. - основного платежу та 6765,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 6).

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0002391745 від 12 листопада 2012 року, суд виходить з наступного.

Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ, сум по господарським операціям з придбання у ТОВ "ВІП СОЮЗ" товарно-матеріальних цінностей. Вказані заключення зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій СПД ОСОБА_3 та ТОВ "ВІП СОЮЗ", висновків, викладених у акті перевірки від 05.07. 2012 року за № 2243/22-9/37240791, проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва, щодо контрагента позивача - ТОВ "ВІП СОЮЗ". Зокрема, у акті перевірки від 05.07. 2012 року за № 2243/22-9/37240791, податковим органом, за місцем реєстрації контрагента позивача, вказується, що ТОВ "ВІП СОЮЗ" має обліковий стан - місцезнаходження не встановлено. Крім того, стверджується, що господарські операції ТОВ "ВІП СОЮЗ" були спрямовані на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, та не мають реального товарного характеру, тобто такі операції є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З Статуту та Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №,768143 від 15.12. 2010 року вбачається, що контрагент позивача ТОВ "ВІП СОЮЗ" знаходився на момент господарських операцій і досі перебуває в Єдиному державному реєстрі. В матеріалах справи міститься Довідка з ЄДРПОУ АА № 363154 щодо ТОВ "ВІП СОЮЗ", види діяльності якого за КВЕД: 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 51.90.0 Інші види оптової торгівлі, 67.12.0 Біржові операції з фондовими цінностями, 74.14.0 Консультування з питань комерційної діяльності та управління, 74.40.0 Рекламна діяльність (а.с. 67-69, 71-72, 74).

Крім того, ТОВ "ВІП СОЮЗ" у встановленому порядку було зареєстроване платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість за № 100325619, індивідуальний податковий номер 372407926551, видане 17.02. 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва. Як вбачається із витягу з офіційного сайту ДПС України, вказане свідоцтво анульоване 14 травня 2012 року за ініціативою податкового органу, тобто за спливом тривалого часу після правочинів із позивачем (а.с. 70, 73).

Вказані обставини доводять, що контрагент ТОВ "ВІП СОЮЗ" володів необхідною право та дієздатністю для вчинення господарських операцій, що ставляться податковим органом під сумнів.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "ВІП СОЮЗ" було укладено усний договір поставки. На виконання даного договору ТОВ "ВІП СОЮЗ" поставило позивачу матеріальні цінності на загальну суму 67658,25 грн. у тому числі ПДВ - 13531,65 грн. Вказані обставини підтверджуються

- видатковими накладними: № РН-0001748 від 17.02. 2012 року на загальну суму 28650 грн., у т.ч. ПДВ - 4775 грн.; № РН-0000149 від 27.01. 2012 року на загальну суму 22587,90 грн., у т.ч. ПДВ - 3764,65 грн., № РН-0001749 від 28.02. 2012 року на загальну суму 29952,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4992,00 грн.;

- податковими накладними: № 476 від 17.02. 2012 року на загальну суму 28650 грн., у т.ч. ПДВ - 4775 грн.; № 238 від 27.01. 2012 року на загальну суму 22587,90 грн., у т.ч. ПДВ - 3764,65 грн., № 477 від 28.02. 2012 року на загальну суму 29952,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4992,00 грн. Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень та лютий 2012 року та відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за січень та лютий 2012 року (а.с. 15, 18, 19, 20, 22, 23).

Розрахунки за отриманий товар були проведені повністю, що підтверджено копіями платіжних доручень (а.с. 24-25).

Перевезення матеріальних цінностей від ТОВ "ВІП СОЮЗ" здійснювалося ФОП ОСОБА_4 згідно укладеного між позивачем та перевізником Договору на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажу автомобільним транспортом від 09 січня 2012 року (а.с. 76-81). Фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей придбаних позивачем у ТОВ "ВІП СОЮЗ" та оплата послуг перевезення підтверджено долученими до матеріалів справи копіями Актів здачі-приймання послуг та копією платіжного доручення (а.с. 42-44).

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних, на яке посилається відповідач, то це свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки податковим органом в ході перевірки не було взято до уваги пояснення позивача про переміщення ТМЦ, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних за певний період, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару.

Більше того, ні в Податковому кодексі України, ні в інших нормативних актах не згадується про товарно-транспортну накладну, як документ на підставі якого податковий орган має право визначати суму податкового зобов'язання або податкового кредиту з ПДВ платнику податків.

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п. 201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За змістом наведених норм законодавства, необхідною умовою для включення податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), їх зв'язок з господарською діяльністю платника податків. При цьому, наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Крім того, згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для формування податкового кредиту з ПДВ, є зв'язок придбаних товарів (робіт, послуг) із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів, що відображають реальність таких господарських операцій.

Судом встановлено, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "ВІП СОЮЗ" товарно-матеріальних цінностей та отримання доходу від їх використання, підтверджується долученими до матеріалів справи документами та поясненнями позивача. Так, між позивачем та Представництвом "Тодіні Конструціоні Дженералі С.П.А.", а також між позивачем та ПП "ВІТТ Рівне" було укладено договори поставки товарно-матеріальних цінностей. Для виконання вказаних договорів, було використано товарно-матеріальні цінності, придбані у контрагента ТОВ "ВІП СОЮЗ" (а.с. 82-83, 84-85, 88-97, 118-125, 39-41).

Таким чином, придбання позивачем матеріальних цінностей у ТОВ "ВІП СОЮЗ" здійснювалось для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Стосовно ж обставин, визнання правочинів, вчинених позивачем із контрагентом ТОВ "ВІП СОЮЗ", нікчемними, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Наявними первинними документами, долученими до матеріалів справи, що описані вище, підтверджуються обставини реального придбання позивачем, матеріальних цінностей у ТОВ "ВІП СОЮЗ", а не лише документальне оформлення господарських операцій з перерахуванням коштів постачальнику, на чому наполягає відповідач.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про нікчемність договору через неможливість його виконання з огляду на обмеженість персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента ТОВ "ВІП СОЮЗ". Такі, висновки базуються на акті про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, проведеної щодо вказаного контрагента. На думку суду, такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та аналітичних даних - висновків іншого податкового органу, без встановлення достовірної інформації з компетентних джерел. ДПІ у м. Рівному не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ "ВІП СОЮЗ" та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцем (постачальником) не відповідають дійсності.

Крім того, ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01. 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не подав звітність, або не знаходиться за місцем своєї реєстрації, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру.

Судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0002391745 від 12.11. 2012 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним, таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення форми "Р" № 0002391745 від 12.11. 2012 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби форми "Р" № 0002391745 від 12.11. 2012 року.

Присудити на користь позивача Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 237 (дві тридцять сім) грн. 00 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.