Ухвала суду № 30095382, 21.03.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 2018/13385/2012 рік. Головуючий 1 інст.: - Шмадченко С.І.

Провадження №22-ц/790/2072/2013 рік. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.

Категорія: стягнення суми.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,

при секретарі: - Гелашвілі Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» - про стягнення грошової суми,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_6 в особі свого представника, звернулася в суд із вказаним позовом, який уточнила у вересні 2012 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 2 червня 1998 року між нею, як власником металевих гаражів та виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю «СОЛЛИ» (надалі ВК ТОВ «СОЛЛИ»), укладено договір НОМЕР_1-НОМЕР_2 на обслуговування належних їй гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

На виконання вимог п. 4 зазначеного договору вона щомісячно сплачувала на розрахунковий рахунок відповідача за обслуговування її гаражів від 20 грн. до 130 грн. на місяць.

Однак, у березні 2012 року вона отримала від ВК ТОВ «СОЛЛИ» листа в якому повідомлялося, що відповідач розриває з нею договір на обслуговування гаражів НОМЕР_1-НОМЕР_2 та надає їй строк до 31 липня 2012 року для їх звільнення, оскільки ВК ТОВ «СОЛЛИ» прийнято рішення про подальше використання земельної ділянки, на яких розміщувалися гаражі, для забудови під паркування автотранспорту.

У серпні 2012 року ВК ТОВ «СОЛЛИ» без її згоди демонтувало належні їй гаражі НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, чим позбавили її право власності на майно, яке було збудоване за її кошти.

Неправомірними діями ВК ТОВ «СОЛЛИ» їй заподіяно майнової шкоди.

Відповідно до звіту ТОВ «Харківської інвестиційної агенції нерухомості» станом на 5 травня 2012 року вартість належних їй металевих гаражів становила 38 460 грн.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 319, 321, 386, 416, 651, ЦК України, ст. ст. 119,120 ЗК України, ОСОБА_6 просила суд стягнути з ВК ТОВ «СОЛЛИ» на її користь грошову компенсацію у сумі 38 460 грн. за незаконне руйнування її гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які були розташовані по АДРЕСА_1.

Представник ВК ТОВ «СОЛЛИ» позов не визнав.

При цьому посилався на те, що демонтовані гаражі мали статус самочинного будівництва, перебували на земельній ділянці ВК ТОВ «Солли» та не являлися власністю позивачки.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судоми норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_6

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що ВК ТОВ «СОЛЛИ» правомірно здійснило демонтаж самочинно збудованих гаражів, розмішених на належній йому земельній ділянці, які не належали на праві власністю позивачці, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за знесені гаражі.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

З матеріалів справи вбачається, що 2 червня 1998 року ОСОБА_6 та виробничо-комерційне підприємство «СОЛЛИ» уклали договір НОМЕР_1-НОМЕР_2 про обслуговування гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які знаходилися за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, згідно яким ОСОБА_6 доручила ВК ТОВ «СОЛЛИ» здійснювати їх поточне експлуатаційне обслуговування (а. с. 8,55).

Вказаний договір не містить даних, які свідчать, що власником металевих гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 являється ОСОБА_6

Згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ВК ТОВ «СОЛЛИ» 21 червня 2006 року Харківською районною державною адміністрацією та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на права власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди за №020670300003, відповідач являється власником земельної ділянки площею 2,7606 га., яка розташована за межами населеного пункту на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, цільове призначення якої є обслуговування торгівельного комплексу з автостоянкою.

Підставою набуття права власності ВК ТОВ «СОЛЛИ» на вказану земельну ділянку в Державному акті на право власності на земельну ділянку зазначено договір купівлі-продажу від 1 лютого 2006 року (а. с. 54).

З листа директора автостоянки ВК ТОВ «СОЛЛИ» від 5 березня 2012 року вбачається, що ОСОБА_6 була повідомлена щодо розірвання договору про обслуговування гаражів та їй запропоновано в строк до 31 липня 2012 року звільнити надані їй у користування гаражі через їх знесення та намір використовувати власником земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (паркування автотранспорту) ( а. с. 9).

Після отримання попередження позивачка відмовилася звільнити гаражі НОМЕР_1 та НОМЕР_2, направивши ВК ТОВ «СОЛЛИ» 14 березня 2012 року відповідного листа (а. с. 10).

У серпні 2012 року зазначені гаражі, разом з іншими гаражами, були демонтовані ВК ТОВ «СОЛЛИ» ( а. с. 45).

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок, своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом.

Питання захисту прав власності на землю регулюються главою 23 ЗК України.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірні металеві гаражі НОМЕР_1 та НОМЕР_2 належали на праві приватної власності позивачці ОСОБА_6

Не надані такі докази представником позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_7, і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що демонтовані гаражі не є приватною власністю ОСОБА_6, були збудовані самочинно на земельній ділянці ВК ТОВ «СОЛЛИ» та правомірно відмовив позивачці у задоволенні позву про стягнення грошової суми.

Вирішуючи спір, суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та ухвали законно й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про те, що демонтовані металеві гаражі не є об'єктом рухомого майна та не підлягають державній реєстрації, не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Таким чином, металевий гараж є нерухомим майном та відповідно до діючого законодавства підлягає введенню в експлуатацію та державній реєстрації.

Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: