Рішення № 30090006, 04.03.2013, Приморський районний суд м. Одеси

04.03.2013

Справа №1522/3613/12

Індекс 2

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Єршової Л.С.,

при секретарі - Бондаревій Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні власністю та виселення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому після надання уточнень просив суд зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні його права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з зазначеної квартири.

Під час розгляду справи за клопотанням представника ОСОБА_2 до участі у справі у якості третьої особи було залучено орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Деякий час позивач мешкав разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, але фактично з 2002 року вони припинили фактичні шлюбні відносини, і ОСОБА_2 виїхала з зазначеної квартири і вселилась до квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності №066/99 від 22 лютого 1999 року, яке рішенням суду, що набрало законної сили 25.06.2008 року, було визнано недійсним.

Таким чином, станом на день вселення ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1, 30.01.2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже припинили фактичні шлюбні відносини, ОСОБА_1 не давав згоди на її вселення до зазначеної квартири, тобто не можливо вважати, що ОСОБА_2 вселилась як член сім'ї позивача.

Враховуючи викладене позивач вважає, що ОСОБА_2 30.01.2002 року самоправно зайняла квартиру АДРЕСА_1.

Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вселилась та була зареєстрована у зазначеній квартирі 11.02.2005р., все це було здійснено також без згоди позивача.

Неповнолітній син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 мешкає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_5.

Станом на теперішній час квартиру АДРЕСА_1 не звільнено, відповідачі не виходять з позивачем на контакт, відмовляються відчиняти двері, не допускають позивача до належного йому майна, створюють перешкоди у користуванні належним йому майном, що і стало причиною звернення до суду.

Позивач у судове засідання не з`явився, у судове засідання з`явився його представник, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

ОСОБА_2 та її представник з'явились у судове засідання, проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що у разі задоволення позову, вона та її з позивачем неповнолітній син залишаться без житла.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, у судове засідання з`явилась її представник, яка проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що її довірителька є членом сім`ї ОСОБА_2 та відсутні законні підстави для її виселення.

Представник третьої особи надав до суду клопотання, в якому просив суд слухати справу за його відсутності та постановити рішення з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи (свідоцтво про народження, а.с. 62), ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтвердив, що під час проживання однією сім`єю в період з 1996 року по 2002 рік він та ОСОБА_2 мешкали за адресою: АДРЕСА_2, після припинення фактичних шлюбних відносин у січні 2002 року ОСОБА_2 виїхала з квартири за адресою: АДРЕСА_2 та з неповнолітнім сином ОСОБА_4 30.01.2002 року оселилась в квартирі АДРЕСА_1.

В свою чергу, представник ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала факт спільного проживання позивача та ОСОБА_2 саме до 2002 року, посилалась на те, що в рішенні Приморського районного суду м. Одеси по справі №2-6521/05 про стягнення аліментів (а.с. 187-188) зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно не проживають з 2004 року.

Суд враховує, що сторони по справі клопотань про допит у якості свідків у порядку ст.ст. 62, 184 ЦПК України до суду не заявляли.

Суд, враховує, що як встановлено рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.06.2008 року (а.с. 6-14), з 1996 року по 2002 рік ОСОБА_1 проживав зі ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, також Приморським районним судом м. Одеси (рішення по справі №2-928/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні дитини, а.с. 210-212) встановлено, що з 1996 року по 2002 рік позивач перебував у фактичних шлюбних відносинах зі ОСОБА_2

Крім того суд враховує, що у запереченнях, які надавав представник ОСОБА_2 до суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, він зазначав, що його довірителька проживала з ОСОБА_1 з жовтня 1996 року по січень 2002 року (а.с. 208).

Враховуючи доводи сторін по справі та докази, надані ними у їх сукупності, суд вважає, що доведеним час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю з 1996 року по січень 2002 року.

Як вбачається з матеріалів справи (довідка з ОСББ «СІМЕКС», а.с. 158) 30.01.2002 року ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що вселилась в квартиру АДРЕСА_1, оскільки на той час була її власником, а за її згодою 11.02.2005 року до неї вселилась її мати - ОСОБА_3 та також зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою з місця проживання (а.с. 158).

Рішенням апеляційного суду Одеської області 25.06.2008 року (а.с. 6-14), у якому виправлено описки ухвалою цього ж суду від 02.07.2008 року, у тому числі: визнано недійсним договір - зобов'язання №11-Б про пайову участь у будівництві житла у АДРЕСА_6 від 4 вересня 1998 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ "Сімекс"; визнано недійсним свідоцтво про право власності №066/99 від 22 лютого 1999 року на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_2; визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 28 липня 2008 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 вересня 2008 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду від 25.06.2008 року (а.с. 19-20.

Ухвалою Верховного Суду України від 08.02.2012 року (а.с. 16-18) рішення апеляційного суду Одеської області від 25.06.2008 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02.07.2008 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 15.09.2008 року залишено без змін.

Суд критично відноситься до стверджень ОСОБА_2, що разом з нею станом на теперішній час мешкає неповнолітня дитина - ОСОБА_4, і фактично позивач бажає виселити не тільки її, а і їх сина, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 надала до суду рішення Приморського районного суду м.Одеси по справі №2-928/10 (а.с. 134-138), яким встановлено спосіб та порядок участі ОСОБА_1 у вихованні ОСОБА_4, та в описовій частині якого зазначено, що після припинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного проживання їх неповнолітня дитина залишилась проживати разом з матір`ю. Також ОСОБА_2 було надано до суду довідку ОСББ «СІМЕКС» від 16.08.2012 року, відповідно до якої ОСОБА_4 мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 (а.с.54)

В свою чергу, представником позивача було надано до суду нотаріально посвідчену заяву від 19.10.2012 року, відповідно до якої ОСОБА_4 підтвердив факт свого спільного проживання з 23.09.2012 року з батьком - ОСОБА_1 (а.с. 61) та довідку з місця проживання, відповідно до якої ОСОБА_4 зареєстрований разом з батьком за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 60). Ствердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_4 не мешкають за вказаною адресою, а в іншій квартирі, суд не приймає до уваги, оскільки це не підтверджено жодним доказом і взагалі не має відношення до предмету спору та не підлягає доказуванню. Також суд не може розглядати як доказ по зазначеній справі ствердження ОСОБА_2 та її представника, що неповнолітній ОСОБА_4 у будь-який час може повернутись до матері, оскільки згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду справи судом ОСОБА_4 досяг чотирнадцяти років і відповідно до приписів чинного законодавство самостійно обрав місце свого проживання разом з батьком - ОСОБА_1. При цьому, сама ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердила факт того, що їх з ОСОБА_1 син ОСОБА_4 вже декілька місяців мешкає разом з батьком, а до цього мешкав з нею.

Суд бере до уваги той факт, що ОСОБА_1 ніколи не проживав та не був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1, яка належиь йому на праві власності. Зазначене підтверджується довідкою КП «ЖКС «Вузівський» (а.с. 157), відповідно до якої з 03.01.1992 року по 04.05.2011 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, разом з ним з 05.10.2001 року по 04.05.2011 року був зареєстрований син - ОСОБА_4, з 18.05.2011 року по теперішній час ОСОБА_1 та його син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 60, 162).

Згідно з ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Відповідно до ст. 158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

У судовому засіданні встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселились в зазначене житлове приміщення без дозволу власника, не як члени його сім`ї, на підставі свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_2, яке відповідно до рішення апеляційного суду Одеської області від 25.06.2008 року, що набрало законної сили, було визнано недійсним, договір найму житлового приміщення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 не укладався, іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням між ними не було.

Як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 (з відповідними змінами і доповненнями ) «Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Враховуючи встановлені судом обставини, за яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самоправно вселившись, позбавляють ОСОБА_1 можливості користуватися належною йому квартирою, суд вважає, що їх дії перешкоджають позивачу користуватися квартирою.

Згідно з ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права на користування та розпорядження майном.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, яку самоправно зайняла ОСОБА_2, та в якій без достатніх правових підстав проживає разом з матір`ю - ОСОБА_3, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 9,64,109,116, 156, 158 ЖК України, ст. 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права власності та виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_1, - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю - квартирою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.С. Єршова