Ухвала суду № 30086440, 13.03.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/575/13 13.03.2013 13.03.2013 13.03.2013

Справа № 22-ц/784/815/13 Головуючий першої інстанції: Тішко Д.А.

Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Галущенка О.І.,

суддів Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі Орельській Н.М.,

за участю: представника позивача відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2013 року, ухваленого за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави.

Позивач вказував, що 21 лютого 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №NKGDAU000100048, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 9118,00 дол. США, зі сплатою 12% річних, із кінцевим терміном повернення кредиту до 20 лютого 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 лютого 2006 року ОСОБА_3 уклала з позивачем договір застави рухомого майна, предметом якого є автомобіль марки DAEWOO модель LANOS, 2006 року випуску, кузов/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1. За твердженням позивача відповідачка неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 07 лютого 2012 року існує заборгованість в сумі 14 929, 88 дол. США. Посилаючись на викладене, позивач просив суд в рахунок погашення даної заборгованості витребувати у відповідачки та передати ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначений автомобіль, комплект ключів від нього та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, а також звернути стягнення на вказаний автомобіль шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені відповідачки договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу,

В вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулась з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Посилаючись на те, що надання позивачем кредиту в іноземній валюті суперечить валютному законодавству України, а також на те, що Банк не проінформував її про можливі ризики, пов'язані зі зміною курсу валюти, що є порушенням її прав споживача, просила визнати укладений між нею та позивачем кредитний договір №NKGDAU000100048 від 21 лютого 2006 року - недійсним.

Також ОСОБА_3 зазначала, що сума заборгованості розрахована ПАТ КБ «ПриватБанк» з врахуванням відсотків в розмірі 14% річних за користування кредитом, проте рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 25 жовтня 2010 року дії ЗАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором визнано неправомірними та зобов'язано останнього здійснити зниження відсоткової ставки за користування кредитом до 12% річних.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №NKGDAU000100048 від 21 лютого 2006 року в розмірі 114 163грн.17коп. - звернуто стягнення на належний ОСОБА_3 на праві власності і переданий нею в заставу автомобіль марки DAEWOO модель LANOS рік випуску 2006, кузов/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» через укладення договору купівлі - продажу з іншою особою - покупцем, зі зняттям транспортного засобу з реєстрації в органах ДАІ, за початковою вартістю не нижче 46 500 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 1141 грн. 63 коп. судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приват Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило змінити рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2013 року, задовольнивши їх позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність рішення, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджуються матеріалами справи, що 21 лютого 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (яке надалі було перейменовано у ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №NKGDAU000100048, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 9118,00 дол. США, зі сплатою 12% річних, із кінцевим терміном повернення кредиту до 20 лютого 2013 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 21 лютого 2006 року ОСОБА_3 уклала з позивачем договір застави рухомого майна, предметом якого є автомобіль марки DAEWOO модель LANOS, 2006 року випуску, кузов/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1. Заставна вартість майна складає 46500грн. (п.9 договору застави).

Згідно з вимогами ст.ст. 1049, 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитодавець свої зобов'язання виконав повністю та видав позичальнику обумовлену договором суму.

Проте, у порушення умов договору та наведених положень закону ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором виконувала неналежним чином.

Визначаючи розмір заборгованості суд вірно зазначив, що, відповідно до наданих розрахунків банку станом на 07 лютого 2012 року утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7260,52 долара США, що еквівалентно 57987грн.60коп., заборгованість за процентами (за ставкою 12% - відповідно до рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 25 жовтня 2010 року, яким дії ЗАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором визнано неправомірними та зобов'язано останнього здійснити зниження відсоткової ставки за користування кредитом до 12% річних - а.с. 39-40) в розмірі 3633,71 доларів США, що еквівалентно 29021грн.35коп., заборгованість по комісії в розмірі 379,20 доларів США, що еквівалентно 3028грн.56коп., пеня в розмірі 3020,73 доларів США, що еквівалентно 24125грн.66коп., всього - 14294,16 доларів США, що еквівалентно 114163грн.16коп.

Розмір встановленої судом заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором апелянти не заперечували.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

В силу застави, згідно зі статтею 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, положеннями якої передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами чинного законодавства позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

За таких обставин, суд, задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», правильно керувався тим, що оскільки за кредитним договором ОСОБА_3 не виконувала умови укладеного з позивачем кредитного договору, позивач має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави способом, узгодженим сторонами у п.2.2. укладеного між ними договору застави.

Також суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про витребування у відповідачки та передачу позивачу заставного автомобіля, комплекту ключів від нього та свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу, оскільки ані умовами договорами застави, ані вищезазначеними нормами закону зазначений обов'язок заставодавця не передбачений, а тому правильно відмовив у задоволенні даних позовних вимог.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» не спростовують даного висновку суду першої інстанції.

Що стосується вирішення зустрічного позову, то висновки суду також є законними й обґрунтованими.

Так, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ) банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання ).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу , затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

У зв'язку з наведеним, при наявності у банку вищевказаних документів надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.п.10, 11).

У позивача наявні банківські ліцензії № 22 від 4 грудня 2001 р., та № 22від 05 жовтня 2011р., видані Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (а.с.22, 48-51), а тому суд обґрунтовано вважав, що надання та одержання кредиту за укладеним сторонами договором в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом в іноземній валюті - не суперечить діючому законодавству.

За наведеного суд вірно вважав, що відсутні докази порушення позивачем валютного законодавства при наданні кредиту.

Згідно до вимог ст.11 Закону «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх з врахуванням відсотків. Тобто, у наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит надається, та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення.

Зміст укладеного сторонами кредитного договору свідчить про досягнення ними згоди з усіх істотних умов договору і в ньому зазначена інформація, визначена ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, при укладанні спірного договору ОСОБА_3 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили її прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.

До того ж саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За такого, доводи ОСОБА_3 про недійсність кредитного договору у зв'язку із невиконанням Банком вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними.

Посилання апелянта на Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 р., не заслуговують на увагу, оскільки зазначений документ не може бути застосований до оспорюваного договору, тому що на час укладення кредитного договору (21.02.2006р.) не існував.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки пов'язані з невірним тлумаченням законодавства.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» та ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: