Ухвала суду № 30081312, 14.03.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1473/11

Головуючий у 1-й інстанції: Огородник А.П.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Залімського І. Г. Матохнюка Д.Б.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Олар В.В., Паневський І.П., представники на підставі довіреності

відповідача - Гаврилюк Н.П., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" до Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заставнівському районі Чернівецької області (в результаті реорганізації - Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення №24/2300-14260331 від 22.06.2011 р.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.12.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт вказує, що контракт №04 від 31.03.2010 року не є наслідком здійснення умов договору комісії від 08.04.2010 року №2604-2, а є наслідком здійснення правочину ТзОВ «Соснина» в межах здійснення своєї фінансово-господарської діяльності та відповідного права ТзОВ «Соснина» на «0» ставку по ПДВ відповідно до пп.6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Також відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що операції позивача із ТзОВ «Соснина» та Агрофірма «Злак» не мали реального характеру, тобто фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи викладені в запереченні на апеляційну скаргу та просили залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив їх задоволити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що працівниками ДПІ у Заставнівському районі проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Граніт" з питань повноти дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р. та складено акт №5/23-00/14260331 від 07.06.2011р.

Відповідно до висновків, викладених в акті, перевіркою встановлено порушення, а саме: заниження податкового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 310374 грн., чим порушено п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6, абз.12 пп.6.2.1 п.6.2 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168/97) та пп.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (далі - ПК України) та завищення податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 315 грн., чим порушено пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України №168/97.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №24/2300-14260331 від 22.06.2011р., яким збільшено ТОВ "Граніт" суму грошового зобов'язання в розмірі 310374грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 39759,75 грн.

Виходячи зі змісту акту перевірки, працівниками органу податкової служби встановлено порушення позивачем вимог пп.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України №168/97 та пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 ПК України, а саме позивачем безпідставно застосовано "0" ставку оподаткування при визначенні податкових зобов'язань, що виникли в результаті взаємовідносин між ТОВ "Граніт" з ТОВ "Соснина" та АФ "Злак", що виступали в ролі комісіонерів при реалізації товару (напівфабрикату хромового вет-блу із шкур ВРХ) за межі митної території України нерезидентам ART LEATHER GROUP LLP (ВМД №20604000/2010/001643 від 19.05.2010р.) та IMPORTCROSS INC (ВМД №206040000/2011/000165 від 20.01.2011р.).

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправомірно дійшов висновку про безпідставне застосування позивачем нульової ставки оподаткування при визначенні податкових зобов'язань, що виникли в результаті взаємовідносин між ТОВ "Граніт" та ТОВ "Соснина", АФ "Злак".

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Нормами п. 6.2 ст. 6 Закону визначено, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. Товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Так, між ТОВ "Граніт" (покупець) та ТОВ "ЛММ Сервіс" (продавець) укладено договори №2010-04 від 15.03.2010р. та №2010-02 від 15.10.2010р. про продаж напівфабрикату хромового вет-блу із шкур ВРХ (товар).

На підтвердження вказаної господарської операції позивачем надано податкові та видаткові накладні, які засвідчують факт передачі напівфабрикату хромового вет-блу із шкур ВРХ від ТОВ "ЛММ Сервіс" до ТОВ "Граніт".

Отриманий від ТОВ "ЛММ Сервіс" товар, позивач передав комісіонеру - ТОВ "Соснина" на підставі договору комісії №2604-2 від 08.04.2010р. та комісіонеру - Агрофірма "Злак" на підставі договору комісії №15-10/2010К від 15.10.2010р.

За умовами вказаних договорів комісіонери зобов'язуються за дорученням та в інтересах комітента (ТОВ "Граніт") здійснити від свого імені продаж напівфабрикату вет-блу/вет-вайт із шкур ВРХ за межі митної території України. Товар передається на комісію окремими партіями у кількості та за заставною вартістю, які зазначено у Акті приймання-передачі товару. Виступаючи від свого імені, комісіонери самостійно укладають контракт купівлі-продажу з третьою особою-нерезидентом.

ТОВ «Граніт» було передано товар комісіонерам для здійснення продажу на експорт, що підтверджується актами приймання-передачі товару, договорами на відповідальне зберігання, актами здачі-приймання на відповідальне зберігання.

Комісіонерами, на виконання умов договорів комісії було поставлено напівфабрикат вет-блу із шкур ВРХ: на підставі контракту №04 від 31.03.2010 р. ТОВ "Соснина" передано у власність ART LEATHER GROUP LLP напівфабрикат вет-блу із шкур ВРХ, що підтверджується ВМД №206040000/2010/001643 від 19.05.2010р.; на підставі контракту №10 від 24.11.2010 р. Агропромисловою фірмою «Злак» передано у власність IMPORTCROSS INC напівфабрикат вет-блу із шкур ВРХ, що підтверджується ВМД №206040000/2011/000165 від 20.01.2011р.

Вказані вантажно-митні декларації оформлені відповідно до вимог Митного кодексу України та Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року №307 (чинної на момент заповнення митних декларацій).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ВМД підтверджують те, що вказаний вище товар залишив митну територію України та був відправлений одержувачам, а це, в свою чергу, свідчить про фактичну наявність товару та мету ТОВ "Граніт" щодо отримання прибутку від комерційної діяльності.

Виконання договорів комісії підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт №2010-02 від 07.06.2010р. та №ЗЛ-0000011 від 31.01.2011р.

Відповідно до договорів комісії, укладених позивачем та ТОВ "Соснина", АФ "Злак", комісіонери зобов'язуються: здійснити комерційно-маркетингову роботу; знайти покупця та укласти з ним від свого імені контракт купівлі-продажу товару, враховуючи вигідні для комітента умови; прийняти у комітента товар, призначений для продажу, та вжити усіх необхідних заходів для його збереження; здійснити усі необхідні дії для оформлення експорту продукції, надати комітенту оригінал ВМД із відміткою органу ДМСУ про вивезення товару за межі митної території України; у разі експорту товару вказати реквізити комітента у графі 9 ВМД, відповідно до наказу ДМСУ №380 від 30.06.1998р. та №1414 від 16.12.2008, а також вказати номер Договору у графі 44 ВМД і т.д.

У графі 9 "Особа, відповідальна за фінансове врегулювання" глави 1 «Заповнення граф ВМД при декларуванні товарів, що вивозяться (вивезені) за межі митної території України» розділу ІІ Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, визначено якщо описом цієї графи не передбачено інше, у графі зазначаються відомості про резидента, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту).

При декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов'язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис "Див. доп.", а в доповненні наводяться відомості про комітента.

У ВМД №206040000/2010/001643 від 19.05.2010р. в графі 9 особою, відповідальною за фінансове регулювання, є ТОВ "Соснина", в цій графі також міститься запис "Див.доп.", а в доповненні наводяться відомості про комітента - ТОВ "Граніт". Крім того, в графі 44 вказаної ВМД, під кодовим номером 4201 зазначено внутрішній договір комісії №2604-2 від 08.04.2010р..

Разом з тим, у ВМД №206040000/2011/000165 від 20.01.2011р., в доповнені до графи 9 є посилання на комітента - ТОВ "Граніт", а в графі 44 під кодом 4201 також міститься запис про договір комісії №15-10/2010К від 15.10.2010р.

Тому, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно вказано, що не підтверджуються доводи того, що вказані вище контракти не є наслідком здійснення умов договору комісії, а є наслідком здійснення правочину ТОВ "Соснина" і АФ "Злак" в межах здійснення своєї фінансово-господарської діяльності та відповідного права на нульову ставку по податку на додану вартість.

Крім того, суд апеляційної інстанції щодо нікчемності правочинів зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в ньому не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно скасовано податкове повідомлення рішення №24/2300-14260331 від 22.06.2011 р.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 березня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Залімський І. Г.

Матохнюк Д.Б.