Ухвала суду № 30079923, 11.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 року м. Київ К/9991/50980/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Моторного О.А.,

суддів: Борисенко І.В., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012

у справі № 2а/1270/2954/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугенергомонтаж"

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 28.02.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 94321,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 4325,25 грн

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду -без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА" та ПП "Неомаркет", складений акт від 23.02.2012 №190/2300/32138655, в якому зафіксовані порушення п.п. 138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 94.231,00 грн., в т.ч.:

- 2010 рік на 17297,00 грн. (у т.ч. за 4-й квартал 2010 р. - 17.297,00 грн.);

- 1-й квартал 2011 року на 12248,00 грн.;

- 2-й квартал 2011 року на 25783,00 грн.;

- 2-3 квартал 2011 року на 64.686,00 грн., в т.ч. за 3-й квартал 2011 року на 38.903,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 28.02.2012 винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000442300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 98556,25 грн., з яких: 94231,00 грн. - за основним платежем, 4325,25 грн. - за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу, що відсутність підтвердження належно оформленими первинними документами правовідносин позивача з його контрагентами та відсутність реального характеру спірних операцій свідчать про нікчемність договорів.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до висновків акта перевірки від 23.02.2012, правочини, вчинені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Лугпромстройсантехмонтаж", ТОВ "ЛАТИФА" та ПП "Неомаркет", не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними. Підставою для висновків відповідача слугували акти перевірок контрагентів позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість.

Однак, як було вірно встановлено апеляційним судом, рішеннями судів, які набрали чинності, відносно вказаних актів перевірок контрагентів, визнано протиправними дії ДПІ щодо здійснення перевірок товариств з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та складання актів.

Згідно з п.п. 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (далі -ПК України), витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як було вірно встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з поданими деклараціями за період з 01.10.2010 по 31.03.2011 позивачем задекларовані валові витрати у загальній сумі 538.239,00 грн., при цьому на формування даного показника мали вплив операції з придбання будівельних матеріалів, будівельно-монтажних робіт та інші послуги сторонніх організацій.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем (генпідрядник) та його контрагентами - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»та ТОВ «Латифа»(субпідрядники) були укладені договори та додаткові угоди до них на виконання підрядних робіт по будівництву та капітальному ремонту. За умовами договорів генпідрядник оплачує субпідряднику виконані об'єми робіт, згідно довідки про вартість виконаних робіт форми №КБ-3, складеної на основі актів приймання виконання робіт №КБ-2в, підписаної уповноваженим представниками сторін.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт, накладних, податкових накладних, платіжних документів тощо, що свідчать про укладення відповідних договорів із замовниками і виконання повного обсягу робіт, передбаченого всіма договорами та додатковими угодами до них. Із наданих документів вбачається саме фактичне виконання спірних операцій.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не має будь-яких даних щодо трудових ресурсів підприємств-контрагентів, та не повинен їх витребувати або вимагати їх надання, оскільки наявність кваліфікованого персоналу для виконання будівельно-монтажних робіт перевіряється на стадії оформлення ліцензії. Така перевірка здійснюється не генпідрядником, а органом ліцензування. Під час укладення договору з субпідрядниками вказані підприємства надали копії відповідних ліцензій, тобто, у позивача не було підстав для сумнівів у наявності спеціалістів з відповідним кваліфікаційним рівнем.

01.08.2011 між позивачем та його контрагентом ПП «Неомаркет»було укладено договір № 02/08, за умовами якого ПП «Неомаркет» зобов'язується передати у власність, а ТОВ "Лугенергомонтаж" прийняти й оплатити отриманий товар, найменування: будівельні матеріали, обладнання, кабельна продукція в асортименті. Вид поставки: самовивоз.

На підтвердження виконання цього договору вказаним контрагентом, в матеріалах справи наявні податкові накладні: № 34 від 01.08.2011, № 33 від 01.08.2011 (т.2 а.с.84,86).

Крім того, матеріали справи містять видаткові накладні № РН-05 від 1.08.2011 року (т.3 а.с.200), №РН-06 від 1.08.2011 року (т.3 а.с.202), надані позивачем на підтвердження того, що в подальшому товар, який нібито було отримано від ПП «Неомаркет», було відчужено.

Так, досліджуючи взаємовідносини з ПП "Неомаркет", суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків: не взяв до уваги первинні документи - накладні, податкові накладні, платіжні відомості з огляду на те, що ці документи "свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися на підприємство позивача". При цьому, місцевий суд вважав, що ці документи не доводять факт поставки зазначених товарно-матеріальних цінностей саме ПП "Неомаркет".

Також, місцевий суд не прийняв товарні накладні від 01.08.2011 №№ РН-05, РН-06 як доказ подальшого відчуження товару, отриманого саме від ПП "Неомаркет", але підстав для такого висновку суд не зазначає, а лише вказує, що ці накладні доводять факт поставки товарно-матеріальних цінностей замовнику.

Як зазначено в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, в судовому засіданні представник позивача на вимогу суду надав пояснення щодо самовивозу обладнання, придбаного у ПП "Неомаркет".

Так, у зв'язку з несправністю автомобіля ТОВ "Лугенергомонтаж", з метою уникнення порушень строків монтажу, на прохання директора товариства продавець доставив це обладнання не на свій склад, з якого позивач мав здійснювати самовивіз, а безпосередньо на об'єкт будівельно-монтажних робіт. Саме з цих причин товарно-транспортна накладна на перевезення цього обладнання у позивача відсутня.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що сам по собі факт відсутності товарно-транспортних документів не може беззаперечно свідчити про відсутність реальності вчинених угод (нікчемність правочину).

Матеріали справи свідчать, що на об'єкті замовника було змонтовано саме те обладнання, яке придбано у ПП «Неомаркет».

Також, апеляційним судом правомірно відхилені висновки суду першої інстанції в частині відсутності розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення договору з ПП "Неомаркет" через відчуження товару за ціною його придбання, беручи до уваги наступне.

Так, Правилами визначення вартості будівництва (ДБН Д. 1.1-1-2000) врегульовано порядок встановлення цін матеріально-технічних ресурсів та їх врахування у складі кошторисної документації. Зокрема, п. 3.1.10.1 Правил передбачено, що поточні ціни на трудові та матеріально-технічні ресурси в інвесторській кошторисній документації приймаються за вихідними даними замовника або, за його дорученням, з інших джерел (у тому числі за усередненими даними Держбуду).

Відповідно до п. 3.1.10.8 Правил поточні ціни на матеріальні ресурси по будовах (об'єктах), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної власності, як правило, приймаються за рівнем, що склався в регіоні (тобто в Автономній Республіці Крим або області) за цінами виробників.

Оскільки роботи виконувалися на об'єктах комунальної власності, за рахунок коштів місцевого бюджету, всі ціни на матеріально-технічні ресурси приймалися за даними замовника, та на рівні відпускних цін підприємств-виробників та постачальників відповідних матеріальних ресурсів. Крім того, відповідно до умов договору із замовником вартість матеріально-технічних ресурсів позивач мав підтверджувати відповідними накладними.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що основним видом діяльності ТОВ "Лугенергомонтаж" є не купівля-продаж обладнання, а виконання будівельно-монтажних робіт, тому, навіть в разі встановлення замовнику обладнання за ціною його придбання, наявність розумних економічних причин (ділова мета) придбання обладнання є очевидною - здійснення робіт з монтажу обладнання на об'єкті будівництва.

За наведених обставин, доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладення вказаних правочинів. Також, відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договорів, укладених позивачем з його контрагентами, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача.

Інші доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль