Ухвала суду № 30074463, 19.03.2013, Апеляційний суд Сумської області

КОПІЯ

Справа №1810/2963/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Стеценко Володимир АнатолійовичНомер провадження 22-ц/788/680/13 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Криворотенка В. І.,

суддів - Левченко Т. А., Хвостика С. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 05 лютого 2013 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

Звертаючись з позовом до ОСОБА_3 позивач з метою погашення заборгованості за кредитним договором просив звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок по вул. Плеханова, 1 в м. Лебедин.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 05 лютого 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № SUL3GK0000000001 від 10.06.2008 року в розмірі 44 587,05 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 12.10.2012 року складає 356 250 грн., яка складається з наступного: 32 558,65 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 549,48 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 671,23 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 654,70 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 121,70 доларів США - штраф (процентна складова) звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 75,50 кв.м., житловою площею 48,80 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № SUL3GK0000000001 від 10.06.2008 року) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, що 10 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № SUL3GK0000000001, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 21 885 дол. США зі сплатою 15 % річних, з кінцевим терміном повернення до 10 червня 2028 року. Відповідно до умов договору позичальник зобов'язаний щомісячно - відповідно графіку здійснювати погашення кредиту та відсотків за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 червня 2008 року сторонами було укладено договір іпотеки № SUL3GK0000000001 житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 75,5 кв.м., житловою площею 48,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 вартість якого складає 145 470 грн.

Проте, зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 виконувала неналежним чином, внаслідок чого станом на 12.10.2012 року виникла заборгованість, а саме: по кредиту - 32 558,65 дол. США, в т.ч. по простроченому тілу кредиту - 209,55 дол. США, по відсоткам - 2 549,48 дол. США, в т.ч. по простроченим відсоткам - 2 118,10 дол. США, по комісії - 671,23 дол. США, в т.ч. по простроченій комісії - 561,23 дол. США, по пені - 6 654,70 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, штраф (відсоток від суми заборгованості) - 2 121,70 дол. США, всього заборгованість складає 44 587,05 дол. США (а.с. 6-11, 80-86).

Про заборгованість за кредитним договором ОСОБА_3 неодноразово повідомлялася відповідними вимогами позивача (а.с. 13-17).

За адресою по АДРЕСА_1, зареєстрована ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 47, 58-59).

25 листопада 2011 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ " ПриватБанк " уклали додаткову угоду до кредитного договору № SUL3GK0000000001, якою було зменшено розмір заборгованості відповідачки, проте збільшено загальний розмір наданого кредиту (а.с.87).

Вказані факти з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції вірно з'ясував спірні правовідносини, всебічно встановив обставини, що мають значення для справи у відповідності з ч. 1 ст. 212 ЦПК України.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_3 не належно виконує зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість по кредиту, процентах за його користування та пені, а тому обґрунтовано в рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на предмет іпотеки.

З даним висновком місцевого суду колегія суддів цілком погоджується.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позовна заява не відповідає статтям 119 - 120 ЦПК України, а саме: неналежно оформлені докази по справі, відсутність довіреності представника позивача, відсутність розрахунку заборгованості є голослівними,оскільки в матеріалах справи міститься довіреність представника позивача та розрахунок заборгованості (а.с. 6-11, 44). Відповідно до п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України в позовній заяві зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу.

Також колегія суддів не погоджуються з доводами апеляційної скарги про те, що банк не мав права здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті, оскільки у останнього була відсутня індивідуальна ліцензія Національного Банку України на здійснення таких операцій, на що не звернув увагу місцевий суд.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

У зв'язку з наведеним надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної із сторін кредитного договору.

Доводи апелянта про те, що умови кредитного договору є несправедливими, зважаючи на те, що умови договору не передбачають ризиків знецінення національної валюти України по відношенню до долара США та всі ризики перекладено на відповідача є необґрунтованими. Як вірно було встановлено судом першої інстанції, при укладенні договору ОСОБА_3 була обізнана з умовами кредитування, була вільна у виборі кредитодавця та укладення або не укладення договору, саме на запропонованих умовах кредитування. Підписуючи кредитний договір в іноземній валюті та на викладених в ньому умовах, відповідач беручи на себе обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, можлива зміна цього курсу.

Таким чином, ОСОБА_3 укладаючи договір в іноземній валюті діяла на власний ризик та повинна була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень п.27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосоване до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що місцевий суд не застосував положення ч. 3 ст. 511 ЦК України є безпідставними, оскільки розмір нарахованої позивачем пені не перевищує розмір заборгованості за основним зобов'язанням.

Також доводи апеляційної скарги про те, що в квартирі на яку звернуто стягнення за кредитним договором зареєстрований її малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому стягнення на предмет іпотеки повинно здійснюватися за дозволом органу опіки та піклування, є помилковими.

Статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у ч. 6 ст. 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Малолітній син позивачки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, майнових прав щодо будинку, який був переданий в іпотеку, не мав, так як на той час ще навіть не народився, відтак, отримання дозволу органу опіки і піклування щодо відчуження даного предмету іпотеки законом не вимагається.

За таких обставин, коли суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 05 лютого 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Сумської області В.І. Криворотенко