Постанова № 30068244, 13.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2013 р. м. Київ К-24353/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Рибченка А.О., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився,відповідача:Остапюка С.В.,прокуратури:Клюге Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Металопостачсервіс»

на постанову Господарського суду Волинської області від 17.03.2008

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2009

у справі № 03/29-2а (22а-8103/08/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Металопостачсервіс»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції,

за участю прокуратури Волинської області

про визнання недійсними податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Волинської області від 17.03.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2009, у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2006, за результатами якої 25.12.2006 складено акт № 01921/294/2301/33381600 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 308 020,00 грн.

На підставі акта відповідачем 11.01.2007 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012399/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 430 624,20 грн., у т.ч. 308 020,00 грн. -основного платежу та 122 604,20 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження вказаного повідомлення-рішення в адміністративному порядку Луцькою ОДПІ прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 21.02.2007 № 00000123/99-1, від 27.03.2007 № 0000012399/2, від 01.08.2007 № 0000012399/3 і від 01.08.2007 № 0006882399/3.

Не погодившись із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій зазначили, що неповернуті позивачем кошти у сумі 1 220 005,82 грн., отримані товариством 28.12.2005 від фізичної особи ОСОБА_7, як поворотна фінансова допомога, повинні були бути включені до валового доходу за ІV квартал 2005 року, проте позивачем цього зроблено не було, що стало підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 28.12.2005 ОСОБА_7 (позикодавець) уклав з ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»(позичальник) договір про поповнення обігових коштів, згідно умов якого сума позики становила 1 220 005,00 грн.; позикодавець зобов'язався надати позику не пізніше 29.12.2005; позика надавалася у безготівковому порядку платіжним дорученням, терміном до 28.12.2006.

Цього ж дня -28.12.2005 між ТОВ «Станіславська торгова компанія»(позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник) укладено договір поворотної фінансової допомоги. Згідно умов договору сума позики становила 1 220 005,00 грн., яку позикодавець зобов'язався повернути протягом 1 року з моменту підписання договору, тобто до 28.12.2006. Позика надавалася у безготівковому порядку платіжним дорученням.

31.12.2005 укладено угоду про переказ боргу № П02/12 згідно якої переказник -ОСОБА_7 передав, а наступник ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»прийняв на себе зобов'язання першого на суму 1 220 005,00 грн. і став боржником перед кредитором -ТОВ «Станіславська торгова компанія».

Угодою про припинення зобов'язання зарахуванням, укладеною 31.12.2005 між ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»та ОСОБА_7, предметом якої є підтвердження сторін одна одній, що між ними виникли зустрічні однорідні вимоги, за згодою сторін відповідно до вимог статті 601 Цивільного кодексу України вимога позивача у сумі 1 220 005,00 грн. була погашена зустрічною вимогою ОСОБА_7 на таку ж суму 1 220 005,00 грн.

Платіжним дорученням від 23.06.2006 № 2 ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»перерахувало ТОВ «Станіславська торгова компанія» 1 220 005,82 грн.

Судами встановлено, що згідно акта звірки взаємних розрахунків від 01.07.2006 між ТОВ «Станіславська торгова компанія»і ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»вбачається: згідно даних ТОВ «Станіславська торгова компанія»- сальдо на 01.01.2006 -дебет -1 220 005,82 грн., 23.06.2006 -кредит 1 220 005,82 грн.; обороти за період -кредит 1 220 005,82 грн., сальдо на 30.06.2006 -0; згідно даних ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс» дебет і кредит -0.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

З аналізу викладеної норми вбачається, що суттю поворотної фінансової допомоги є економічний інтерес, який полягає у поповненні платником податку власних обігових коштів.

Отримання поворотної фінансової допомоги реалізується через укладення договору позики. Відносини за договором позики регулюються відповідно до статей 1046 -1053 Цивільного кодексу України.

Зокрема, у статті 1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошей або таку саму кількість речей того самого роду та якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статті 1048 Цивільного кодексу України договір позики вважається безпроцентним, якщо:

його укладено між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і він не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

позичальникові передано речі, визначені родовими ознаками.

Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо суб'єктного складу за договором позики, тому позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час податкового обліку поворотної фінансової допомоги слід брати до уваги два основних моменти, які впливають на податкові наслідки отримання такої допомоги: податковий статус особи, яка надала таку допомогу та строк повернення поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Отже, якщо поворотна фінансова допомога надана платником податку на прибуток на загальних підставах, то до валового доходу, згідно з приписами підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включається у вигляді безповоротної фінансової допомоги сума відсотків, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилася неповернутою на кінець звітного періоду.

Якщо ж позикодавець - є неплатником податку на прибуток або є платником на пільгових умовах, то до валового доходу включається сума поворотної фінансової допомоги, отримана платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду. Умовні відсотки при цьому не нараховується.

Як зазначалось вище, 28.12.2005 між позивачем (позичальник) та фізичною особою ОСОБА_7 (позикодавець) було укладено договір про поповнення обігових коштів, за яким ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»отримало від фізичної особи позику у сумі 1 220 005,00 грн.

Цього ж дня, між фізичною особою ОСОБА_7 (позичальник) та ТОВ «Станіславська торгова компанія»(позикодавець) укладено договір поворотної фінансової допомоги, на таку ж суму 1 220 005,00 грн.

У подальшому, а саме 31.12.2005 між позивачем та фізичною особою -ОСОБА_7 укладено угоду про переказ боргу, за яким ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»взяло на себе зобов'язання фізичної особи щодо сплати боргу ТОВ «Станіславська торгова компанія»у розмірі 1 220 005,00 грн., яке згідно матеріалів справи було виконано цього ж дня.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій погодилися з висновками податкового органу, який, аналізуючи укладені між позивачем, фізичною особою ОСОБА_7 та ТОВ «Станіславська торгова компанія»угоди, вважав, що цивільне законодавство не передбачає такого інституту як переказ боргу. У зв'язку з цим, було прийнято рішення, яким підтримано твердження відповідача про те, що сума поворотної фінансової допомоги фактично була отримана позивачем від фізичної особи ОСОБА_7, а не від ТОВ «Станіславська торгова компанія», та станом на 01.01.2006 повернута не була. А відтак, позивач зобов'язаний був віднести суму позики, не повернутої станом на кінець звітного періоду, у розмірі 1 220 005,00 грн. до валового доходу у ІV кварталі 2005 року.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такі висновки суперечать чинному законодавству та виходять за межі компетенції податкового органу.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(надалі -Закон України «Про державну податкову службу в Україні») завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

З змісту цієї статті Закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин вбачається, що органи державної податкової служби покликані здійснювати контроль саме за додержанням податкового законодавства, зокрема, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів).

На думку суду касаційної інстанції, у даній справі, для перевірки питання додержання позивачем вимог податкового законодавства у частині обов'язку останнього відобразити у складі валових доходів у ІV кварталі 2005 року суму коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги, судам слід було виходити не з аналізу вищезгаданих цивільно-правових зобов'язань на предмет їх відповідність нормам Цивільного кодексу України, а з дослідження кінцевої мети, яку переслідував позивач у спірних правовідносинах.

Так, з встановлених судами обставин вбачається, що вступивши у правові відносини з ОСОБА_7 та ТОВ «Станіславська торгова компанія», позивач фактично переслідував фінансовий інтерес, а саме залучення активів, суми коштів на певний строк на умовах безпроцентного користування.

На думку суду касаційної інстанції у даному випадку, для цілей оподаткування податковий орган не повинен був брати до уваги через яку кількість укладених договорів було досягнуто кінцевий результат у вигляді отримання позивачем поворотної фінансової допомоги, оскільки цивільно-правові відносини стосуються виключно сторін таких відносин та не повинні піддаватися аналізу зі сторони податкового органу.

Той факт, що фізична особа ОСОБА_7, як позикодавець (кредитор) позивача, скористався своїм правом на переведення свого боргу перед ТОВ «Станіславська торгова компанія», у зв'язку з чим, у ТОВ «Луцьк-Металопостачсервіс»фактично виник обов'язок щодо повернення фінансової допомоги новому позикодавцю (кредитору) ТОВ «Станіславська торгова компанія», не може не бути прийнятий податковим органом, з тих його міркувань, що угода, якою переведено борг суперечить цивільному законодавству. Тому відповідач не мав права робити висновок, що ОСОБА_7 є єдиною особою, яку слід розглядати як позикодавця позивача, якому останній винен поворотну фінансову допомогу та, виходячи з цього обчислювати податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать нормам матеріального та процесуального права, що спростовує їх висновок про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ч. 1 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Металопостачсервіс»задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Волинської області від 17.03.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2009 у справі № 03/29-2а (22а-8103/08/9104) скасувати.

Прийняти нову постанову. Позов задовольнити.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення: від 11.01.2007 № 0000012399/0, від 21.02.2007 № 0000012399/1, від 27.03.2007 № 0000012399/2, від 01.08.2007 № 0000012399/3 у частині донарахування податку на прибуток за ІV квартал 2005 року на суму 305 001,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 122 000,40 грн.; від 01.08.2007 № 0006882399/3 у частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 30 500,10 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Металопостачсервіс»судовий збір у розмірі 25,50 грн.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Рибченко А.О.