Ухвала суду № 30067562, 18.03.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 року справа №2а/0570/22277/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Гайдара А.В

Яковенко М.М.

при секретарі судового засідання: Левченко Г.О.

за участю представників:

від позивача: Андрєєв П.С.- за дов. від 27 грудня 2012 року

від відповідача: Сафонова С.В. - за дов. від 3 січня 2013 року

Фатьянова Р.О. - за дов. від 19 червня 2012 року

Курига О.І. - за дов. від 18 березня 2013 року

прокурор: Вартанова О.М. - за посвідченням № 000973

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції

Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 8 лютого 2013 року (повний текст складений та

підписаний 13 лютого 2013 року)

по адміністративній справі № 2а/0570/22277/2011 (суддя Шинкарьова І.В.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «СІНІАТ»

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції

Донецької області Державної податкової служби

За участю прокурора

Донецької області

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 лютого 2013 року у даній справі частково задоволенні позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «СІНІАТ» (надалі товариство, платник податків, позивач у справі) до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (надалі податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого з огляду на безпідставність прийняття з мотивів їх протиправності , внаслідок чого :

- визнане частково протиправним податкове повідомлення - рішення від 19 липня 2011 року № 0000602342 в сумі донарахованого податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3666953,8 грн., з яких основний платіж 2933563,00 грн. штрафні (фінансові) санкції 733390,85 грн.;

- визнане протиправним податкове повідомлення - рішення від 2 вересня 2011 рок № 0000962342 згідно з яким сума грошового зобов'язання з податку на прибуток збільшена на загальну суму 12714 грн., в тому числі за основним платежем на 10171 грн., за штрафними санкціями на 2543 грн.;

- визнане протиправним податкове повідомлення - рішення від 2 вересня 2011 року № 0000972342 згідно з яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за перший квартал 2011 року на 2206827 грн.( том 9, арк. справи 136-145).

Ухвалюючи постанову суд першої інстанції виходив з часткової протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, і як наслідок цього часткової безпідставності донарахування грошового зобов'язання, зменшення сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій. Оцінюючи спірні правовідносини судом першої інстанції враховані висновки судово-економічної експертизи призначеної в межах даної справи.

В апеляційній скарзі відповідач, не погоджується із постановою суду першої інстанції, вважає її винесеною без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі (том 9, арк. справи 149-150).

Апелянт згрупував доводи апеляційної скарги на три напрями, виходячи з яких та меж апеляційного перегляду встановлених статтею 195 КАС України судом апеляційної інстанції здійснюється перегляд рішення суду першої інстанції.

Позивач під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхилив, і просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю «СІНІАТ» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області 8 лютого 1995 року, включене до ЄДРПОУ за номером 00290601, перебуває на податковому обліку податкового органу. До перейменування товариство мало назву товариство з додатковою відповідальністю «ЛАФАРЖ ГІПС», стало правонаступником цього товариства яке створено в результаті перетворення, що підтверджується статутом товариства затвердженими позачерговими загальними зборами учасників та посвідчується протоколом № 6 від 31 жовтня 2012 року (том 1 арк. справи 10-46).

Перша група доводів апеляційної скарги стосується податкового повідомлення - рішення прийнятого на підставі акту планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства від 26 червня 2011 року № 794/23/00290601, за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року (том 1 арк. справи 90-198). Апелянт зазначає, що даним податковим повідомленням рішенням зменшено валові витрати на суму 30090 грн. у зв'язку з відсутністю компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбано платником для їх використання у господарській діяльності.

Позиція апелянта полягає у тому, що при віднесені сум безнадійної заборгованості по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності до складу валових доходів необхідно відкоригувати валові витрати внаслідок того, що подальша оплата товару здійснена не була.

Правомірність висновків податкового органу щодо віднесення сум безнадійної заборгованості до складу валових доходів відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР підтверджена висновками експерта, погоджена судом першої інстанції та не заперечується сторонами під час апеляційного провадження.

Доводи апелянта стосовно того, що одночасно із збільшенням валових доходів позивач зобов'язаний збільшити валові витрати є безпідставним оскільки такий обов'язок законом не передбачений. Посилання на положення пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є хибним оскільки положеннями даного закону наведено розуміння валових витрат. Момент їх формування врегульований підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 де врегульована дата збільшення валових витрат статті 11 якою встановлені правила ведення податкового обліку не передбачають подальше корегування витрат за будь-яких умов. Крім того, спірними податковими повідомленнями рішеннями дана норма, як підстава зменшення від'ємного значення або визначення грошового зобов'язання податковим органом не наведена. Збільшуючи валові витрати по спірній операції податковий орган не визначив також підставою їх збільшення положення пункту 5.9 статті 5 цього закону, які регулюють податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів.

Враховуючи зазначене колегія суддів позбавлена можливості погодити доводи апелянта про зменшення валових витрат позивачем на суму оприбуткованого товару за умови віднесення до складу валових доходів безнадійної заборгованості о зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Колегія суддів вважає, що податковий орган збільшуючи валові доходи позивача з підстав та у спосіб не передбачений Законом, оскільки мова йде про корегування показників звітного податкового періоду по факту віднесення певних сум до складу валових витрат установлює додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, що прямо забороняється пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування податку підприємств».

По другій позиції апелянта.

Податковий орган доводить, що судом не застосовані норми підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо донарахування ним прибутку в результаті завищення валових витрат у зв'язку з включенням до складу інших витрат нарахованих сум відсотків по займу, які не пов'язані з веденням господарської діяльності платника податку на загальну суму 12988337 грн.(том 9 арк. справи 148-149).

Порушення положень абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягає за позицією відповідача у тому, що до складу валових витрат позивачем включені витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Порушення підпункту 5.5.1 пункту 5.5 цієї ж статті має місце за позицією відповідача внаслідок не доведення використання займу у господарській діяльності внаслідок сплати відсотків за договором займу отриманого на фінансування загальних корпоративних задач. Загальна норма сум відсотків по займу склала 12988337 грн., за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року віднесена позивачем до рядку декларації 04.13 «Інші витрати, крім визначених у 04.1-04.12».

Доводи апелянта в цій частині основані також на неврахуванні судом першої інстанції положень абзацу другого пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, згідно якої протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. З огляду на зазначене податковий орган вважає, що суд не повинен був приймати дослідження експерта основані на всіх первинних документах позивача.

Крім того, відповідач доводить наявність висновків Верховного Суду України викладених в постанові від 8 вересня 2009 року, відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України. Таким висновком апелянт вважає зазначення в постанові про те, що «здійснення поставки товарів на будь яких умовах поставки не звільняє учасників господарських операцій від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, що потребує належної уваги суду та надання оцінки доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податків під час його перевірки, оскільки це може свідчити і про нездійснення господарських операцій».

Особливості визначення складу витрат платника податків у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями встановлена пунктом 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктом 5.5.1 якого віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Податковим правопорушенням в контексті даної статті відповідач вважає відсутність понесених (сплачених) відсотків по договору займу з господарською діяльністю позивача, а також відсутність первинних документів обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Слід зазначити, що склад податкового правопорушення змінено на зазначені норми Рішенням Державної податкової адміністрації України у Донецькій області від 30 липня 2011 року № 16039/10/25-113-1 про результати розгляду скарги позивача, первісно актом перевірки та податковим повідомленням - рішенням висновків щодо завищення валових витрат на суму нарахованих відсотків без документів, що підтверджують нарахування та сплату відсотків за борговими зобов'язаннями не визначалось.

Таким чином, акт перевірки не є належним доказом відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984, яким серед іншого визначені вимоги до його складання, зокрема наявності в ньому інформації про податкове правопорушення. За наведеним Порядком факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У висновку акту перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Невідповідність акту перевірки встановленим вимогам доводить відсутність підтвердження обставин певними засобами доказування відповідно до частини четвертої статті 70 КАС України.

Безпідставними є посилання податкового органу на положення абзацу другого пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, згідно якої протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні, з огляду на відсутність визначення актом перевірки таких документів.

Виходячи з факту укладання та виконання договору займу між компанією Компанією Lafarge SA (Франція), як позикодавцем та позивачем як позичальником укладено договір займа б/н від 12 травня 2008року, з додатковими угодами №1 від 27 жовтня 2008 року, №1/2 від 28 листопада 2009 року, №1/3 від 26 листопада 2010 року, №1/4 від 15 квітня 2011 року, згідно якому позивачем отримано позику у сумі 56 000 000 дол. США (том 3 арк. справи 161).

Колегія суддів зазначає, що отримана позика є фінансовим кредитом в розумінні підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отримання грошових коштів у вигляді фінансового кредиту є операцією особливого вигляду, оподаткування якої здійснюється згідно вимогам пункту 7.9 статті 7 цього Закону, як операції з борговими вимогами та зобов'язаннями. Проценти сплачуються позикодавцем згідно з вимогами договору позики, їх сума включається до складу валових витрат, як витрати пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку на підставі підпункту 5.5.1 статті 5 Закону.

Як правильно встановив суд першої інстанції у зв'язку з тим, що більше 50 відсотків статутного фонду позивача перебуває у власності нерезидента при віднесенні суми відсотків нарахованих за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями діє обмеження, що встановлено підпунктом 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням алгоритму встановленого підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 статті 5 цього Закону, виходячи з якого за розрахунком, експерта позивач мав право віднести до складу валових витрат витрати пов'язані з нарахуванням відсотків лише у наступних періодах : 9 місяців 2010 не більш 5 269 728 грн., 2010 рік не більш 14 443 080 грн. (том 9 арк. справи 32). При цьому датою збільшення валових витрат є дата нарахування відсотків по договору займу, у зв'язку з тим, що проценти це не товари та не послуги, а пасивні доходи відповідно до підпункту 7.11.13 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За даними підприємства відсотки по договору займу від 12 травня 2008 року за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року підприємством нараховувалися щоквартально, як передбачено договором займу, а саме пункту 6.2 договору. Факт їх нарахування підтверджується станом бухгалтерського обліку позивача, актом перевірки відповідача. Сплата відсотків за наведений період по даному договору не здійснювалась.

З огляду на неповне дослідження спірних операцій актом перевірки судом правомірно прийняті стосовно даної операції висновки експертизи якою підтверджуються ті обставини, що позивач за перший квартал 2010 року, півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року, перший квартал 2011 року, суми відсотків за позикою на валові витрати не відносив.

До складу валових витрат відсотки за позикою віднесені лише в декларації за 2010 рік у сумі 7 400 906 грн., що не більше розрахованої суми оподатковуваного прибутку за 2010 рік (14 443 080 грн.). Також встановлено, що до складу валових витрат підприємством віднесено відсотки не лише нараховані, а й сплачені, що підтверджується вищенаведеними банківськими виписками, які є первинними бухгалтерськими документами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, підтверджується висновком експертизи позика використана підприємством для погашення заборгованості по раніше отриманим кредитам від банків-резидентів, а саме кредитів отриманих від АКБ «Сітібанк (Україна), кредитний договір №292 від 20 грудня 2006 року, АКБ «Сітібанк (Україна), генеральний договір про короткострокові кредити №326 від 18 грудня 2007 року, АКБ «Сітібанк (Україна), генеральний договір про короткострокові кредити № 274 від 3 квітня 2006 року, АБ «ІНГ Банк України», кредитний договір №06/184 від 30 березня 2007 року (том 2 арк. справи 19-44). Погашення одного кредиту іншим не суперечить доводить факт використання у зв'язку з господарською діяльністю.

Порушення положень статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під час апеляційної інстанції як підстава доводів апелянтом не наведено.

З огляду на документальне підтвердження витрат з урахуванням їх специфіки та використання позики у зв'язку з господарською діяльністю, врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду України викладених в постанові від 8 вересня 2009 року відповідно до частини другої статті 161 КАС України колегія суддів погоджує позицію суду першої інстанції стосовно безпідставного нарахування відповідачем податку на прибуток на загальну суму 12988337 грн.

По третій позиції доводів відповідача, стосовно необґрунтованого та неправомірного висновку про відсутність порушення позивачем пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо завищення валових витрат, у зв'язку з включенням до складу валових витрат по факту придбання товарно - матеріальних цінностей у товариств з обмеженою відповідальністю «Авто-Сплінг» та «Дніпро-бріг» на загальні суми відповідно 12500 грн. та 132 175 грн.

З огляду на умови укладених із зазначеними контрагентами договорів, специфікаціями до них, позивачем придбаний гранітний відсів кількістю 200 тон на загальну суму товару 24000, що підтверджується товарними накладними, податковими накладними, платіжними документами та фактом оприбуткування товару (том 1 арк. справи 208-217, том 2 арк. справи 70-83).

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем з другим контрагентом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-бріг» надано товарні накладні та податкові накладні, платіжні доручення та виписки банку (том 1 арк. справи 203, 212-214). Отримані позивачем чорнила TS2A001 в подальшому використані позивачем при виробництві гіпсокартонних листів, що підтверджується картками складського обліку матеріалів та відомостями переміщення ТМЦ, а також технічними умовами виробництва листів гіпсокартонних (том 4 арк. справи 89, 119-131).

Відповідач обґрунтовує «нікчемність» вказаних договорів відсутністю транспортних документів, які посвідчують постачання товару.

Оцінка цим доводам належним чином надана судом першої інстанції та не спростована апелянтом.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо хибного висновку нікчемності угод, які основані на положеннях частини першої статтях 204,228 ЦК України, частини першої статті 207 ГК України, постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року, та погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності повноважень у податкового органу про визнання угод (право чинів) недійсними та/або нікчемними з посиланням на статтю 20 ПК України.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 лютого 2013 року у справі № 2а/0570/22277/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 лютого 2013 року у справі № 2а/0570/22277/2011 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 березня 2013 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 18 березня 2013 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: А.В. Гайдар

М.М. Яковенко