Ухвала суду № 30065624, 19.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року м. Київ К/9991/73008/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Борисенко І.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року

у справі № 2а-5115/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТ ЯПИ»(далі по тексту -позивач, ТОВ «АНТ ЯПИ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «АНТ ЯПИ»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Київград" за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складено акт від 16 березня 2012 року № 45/22-3/35573003.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого ТОВ «АНТ ЯПИ»занижено суму податку на додану вартість в серпні 2011 року на суму ПДВ 155100 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року № 0001422203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 155100 грн., визначені штрафні (фінансові) санкції: 116 325 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України (далі -ПК України), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2011 року між ТОВ «АНТ ЯПИ»(Замовник) та ТОВ «Київград»(Підрядник) було укладено договір № 02/8 на виконання підрядних робіт (договір будівельного підряду).

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, податковими накладними.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судами попередніх інстанцій вірно зроблено висновок, що на час перевірки, договір укладений ТОВ «АНТ ЯПИ» з ТОВ «Київград»був сторонами виконаний належним чином.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку, що, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Отже, невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді І.В. Борисенко

Н.Є. Маринчак