Рішення № 30061101, 15.03.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1678/13- ц

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Матійчук Г.О.,

при секретарі - Хлуд А. Ю.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Вакарова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна протиправною бездіяльністю суб»єкта владних повноважень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом, уточненим в судовому засіданні, до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) (в подальшому - відповідач) про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна протиправною бездіяльністю суб»єкта владних повноважень та просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за завдану йому моральну шкоду у розмірі 51 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в первісному позові посилається на те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-15446/10/2670 від 1 березня 2011 року визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного скерування документів до пенсійного відділу управління фінансових ресурсів та економіки у м. Києві, необхідних для призначення йому пенсії. Вважає, що внаслідок бездіяльності відповідача, яку визнано судом протиправною, йому завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі і людської гідності, завданні йому душевних і фізичних страждань. На думку позивача, обставини протиправної поведінки стосовно громадянина з боку органу державної влади вже саме по собі є доказом факту приниження честі і гідності цього громадянина, що мав місце під час правового конфлікту. Також зазначає, що є інвалідом і ветераном служби у МВС України, у зв»язку з чим ст. 46 Конституції України йому гарантоване право на пенсійне забезпечення, тобто ніхто і ніщо не може обмежити громадян, до категорії яких він належить, у праві на одержання пенсійного забезпечення, однак відповідач своєю бездіяльністю створив умови, за яких він був обмеженим у праві на одержання пенсії, змусив його усвідомлювати свою незначну громадську вагу в порівнянні з іншими громадянами, які не мають необхідності відстоювати своє право на одержання пенсії; відчуваючи приниження власної гідності, був змушений вдаватися до дій на захист своєї честі і доводити, що він не вимагає для себе від держави будь-яких не передбачених законом привілеїв, що до своїх громадських обов»язків він ставився належним чином і що він не заслуговує на обмеження права на пенсійне забезпечення. Приниження честі і гідності виявилося причиною його душевних страждань, оскільки він не міг почуватись комфортно у суспільстві, де всі громадяни є рівними у своїй гідності і правах, крім нього, який змушений їх відстоювати. Внаслідок його захворювань, які не допускають психоемоційних навантажень, конфліктна ситуація виявилась причиною фізичних страждань, викликаних негативним впливом на його здоров»я. Посилаючись на ст. 56 Конституції України, вважає, що моральну шкоду, завдану йому внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, слід визначити, орієнтуючись на норми санкції ст. 175 КК і встановити її у розмірі 17 000 грн.

В ході розгляду справи, 06.03.2013 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь з відповідача грошову компенсацію за завдану йому моральну шкоду у розмірі 51 000 грн. посилаючись на те, що розмір відшкодування нанесених йому збитків, зазначених ним в позовній заяві, не в повній мірі відповідає характеру та обсягу його страждань, викладених ним же в ході слухання справи, а саме: посилаючись на страждання від психоемоційних навантажень, ним недостатньо враховано тривалість таких навантажень, а саме той факт, що правовий конфлікт триває більше двох років і перспективи його завершення ще не мають чіткого окреслення; посилаючись на обставини приниження честі і гідності, ним недостатньо враховано перспективи можливості їх відновлення, оскільки, на його думку, за умови не визнання своєї вини відповідачем, відновлення його честі і гідності не передбачається можливим. Також ним недостатньо враховано ступінь моральної втрати для нього, як ветерана служби МВС, яким він є вже протягом трьох років, однак за весь цей період він жодного разу не отримав жодного привітання із професійними святами, не кажучи вже за інші свята; не отримав жодного запрошення на урочистості, які відбувались з нагоди дня військ і дня частини, де проходив службу. Посилаючись на страждання від обмеження його права на володіння майном (одержання пенсії по інвалідності) ним в недостатній мірі враховано факт, що призначена йому пенсія по інвалідності була і є єдиним джерелом його доходів і внаслідок його інвалідності він не мав і не має можливості забезпечити себе і свою родину іншими коштами, протягом тривалого часу з травня 2010 року по травень 2011 року був змушений обмежувати себе і свою родину у достатньому життєвому рівні, що включає достатнє харчування і необхідний одяг.

В судовому засіданні 15.03.2013 року також зазначив, що, на його думку, розмір компенсації моральної шкоди повинен бути відчутним для відповідача з одного боку і реальним за його фінансовими можливостями з іншого боку; не можна допустити незначної компенсаційної суми, оскільки така сума може бути розцінена як сміхотворна серед оточення, в якому перебувають сторони правового конфлікту, що буде лише додатковим моральним приниженням для нього, а в питанні визначення справедливої ціни можна орієнтуватись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.20006 року: справа стосується порушення права громадян передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини, а саме: чотирьом суддям тривалий час не виплачувались належні суми заборгованості по заробітній платі, невиплата тривала від 1 року 4 місяців до 2 років 6 місяців, Європейський суд визнав справедливою компенсацію за понесену моральну шкоду в розмірі від 3 000 до 5 000 євро, а його право на володіння майном було обмежене протягом року та крім обмеження цього права мали місце низка інших обставин, які у зазначеній справі Європейського суду не враховувались, тому вважає, що сума у розмірі 51 000 грн. є справедливою компенсацією за нанесену йому моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов з урахуванням уточнень та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Вакаров В.В. позов не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи позовні вимоги не тільки безпідставними, а такими, що суперечать дійсним обставинам і фактам, які мали місце. Зокрема посилався на те, що цивільно-правовий конфлікт між ОСОБА_1 та Управлінням Північного територіального командування ВВ МВС України, пов'язаний з призначенням йому пенсії, повністю вичерпаний ще в травні 2011 р.; пенсія виплачена ОСОБА_1 в повному обсязі в травні 2011 р., а тому у нього немає обґрунтованих підстав для звернення до суду загальної юрисдикції з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2011 р. по справі № 2а-15446/10/2670, яка є основним обґрунтуванням позовних вимог ОСОБА_1, практично виконана відповідачем ще в березні 2011р.; протягом періоду травень 2010 р. - травень 2011 р. у ОСОБА_1 за відсутності пенсії були в наявності готівкові кошти вихідної допомоги в розмірі 40 383 грн. 21 коп., що спростовує його твердження про скрутне матеріальне становище на той час; стан здоров'я ОСОБА_1 з моменту звільнення і на теперішній час згідно медичних оглядів не погіршився, а тому жодної шкоди, пов'язаної з підвищеним психоемоційним навантаженням, йому не завдано; наявності вини (у формі умислу чи необережності) в заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 з боку відповідача в матеріалах справи не вбачається; сама позовна заява (враховуючи уточнення позовних вимог) оформлена без дотримання вимог ЦПК України та не враховує вимоги Пленуму ВСУ, про що зазначив у своїх запереченнях проти позову від 12.03.2013 року.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, повно та всебічно з»ясувавши всі обставини справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 57 даного Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є інвалідом третьої групи, якому, згідно довідок до акта огляду МСЕК Серія 10 ААА № 123122 від 15.06.201 року (а.с.6 Серія 10 ААА № 780442 від 05.07.2012 року (а.с.37) рекомендована адміністративна робота в неповному обсязі, протипоказані значні фізичні, психоемоціональні навантаження.

Також позивач є ветераном органів внутрішніх справ, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 17.08.2012 року (а.с.37).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-15446/10/2670 від 1 березня 2011 року визнано протиправною бездіяльність відповідача - Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) щодо несвоєчасного скерування документів позивача ОСОБА_1 до Пенсійного відділу Управління фінансових ресурсів та економіки у м. Києві для призначення пенсії (а.с.3-5).

Як вбачається з мотивувальної частини зазначеної постанови, судом, зокрема, встановлено, що «позивача звільнено зі служби 14.05.10 р., відповідно, документи для нарахування йому пенсії мали бути скеровані по 24.05.10 р. включно. При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що вказаний обов»язок відповідача є безумовним і документи мають бути скеровані в будь-якому випадку, навіть якщо, на думку відділення кадрів, їх недостатньо для прийняття рішення про нарахування та призначення пенсії». «Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач при скеруванні пакету документів 30.12.10 р. для призначення пенсії позивачу неналежним чином оформив деякі з них, що стало підставою для їх повернення на дооформлення» (а.с.4, зв.бік).

Зазначена постанова ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 року(а.с.17-18) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 року (а.с.20-21) залишена без змін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Окрім того, щодо преюдиціальності обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, Верховний Суд України, як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, неодноразово висловлювався про обов'язковість прийняття судом, що розглядає справу, тих обставин та доказів, які раніше були встановлені судовим рішенням у будь-якій іншій справі, що набрали законної сили.

Як вбачається з довідки Головного управління Пенсійного фонду України № 3247 від 26.12.2012 року, позивач знаходиться на обліку в управлінні з 15.05.2010 року, згідно документів на призначення пенсії, які поступили до ГУ ПФУ в м. Києві 25.03.2011 р., нараховані кошти в розмірі з 15.05.2011 р. по 31.05.2011 р. виплачені у травні 2011 року (а.с.39).

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частина 2 ст.23 ЦК України визначає у чому полягає моральна шкода.

При цьому судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4.

Суд, з'ясувавши чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, дійшов висновку про законність таких вимог позивача.

Моральна шкода полягає у тому, що у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного скерування документів позивача до Пенсійного відділу Управління фінансових ресурсів та економіки у м. Києві для призначення пенсії, останньому завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі і людської гідності, завданні йому душевних і фізичних страждань. Внаслідок його захворювань, які не допускають психоемоційних навантажень, конфліктна ситуація виявилась також причиною фізичних страждань.

Однак, з огляду на обставини справи, беручи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди, вказаний позивачем, є завищеним.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Позивачем не доведений визначений ним розмір відшкодування моральних втрат. З клопотанням про проведення експертизи для визначення розміру заподіяної моральної шкоди позивач до суду не звертався, таке право судом сторонам роз»яснювалось.

Враховуючи усі обставини і наявні докази, а саме: пояснення позивача, надані письмові докази, суд вважає, що у даному випадку 1 000 грн. може бути відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Заперечення представника відповідача висновки суду не спростовують.

Також з відповідача на користь держави підлягає стягнення 114,70 грн. у відшкодування судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 124 Конституції України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, ст. ст. 3, 10, 11, 27, 31, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) про відшкодування моральної шкоди, що заподіяна протиправною бездіяльністю суб»єкта владних повноважень - задовольнити частково.

Стягнути з Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) (ідентифікаційний код 25575753) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча),00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина 3001) (ідентифікаційний код 25575753) на користь держави 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. у відшкодування судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Г.О.Матійчук