Ухвала суду № 30059193, 18.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2013 р. м. Київ К-18361/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Голубєвої Г.К.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техснаб»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010

у справі №2а-36207/09/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техснаб»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2009 позов ТОВ «Техснаб»задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова від 23.06.2008 №0001092302/0 та №0001082302/0.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2009 скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2007 за результатами якої було складено акт № 2639/23/30236223 від 06.06.2008, яким встановлено порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 3750,00 грн., у т. ч. у 4 кв. 2007 року на суму 3750,00 грн.; пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 6624,00 грн., у т.ч. у вересні 2006 року на 5397,00 грн., у квітні 2007 року на 792,00 грн., у серпні 2007 року на 435,00 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість у квітні 2007 року на суму 126395,67 грн. та завищено податок на додану вартість у травні 2007 року на суму 126395,67 грн.

За висновком акта перевірки порушення позивачем пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»обумовлено необґрунтованим віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним виписаним з порушенням порядку їх оформлення, а саме: у вересні 2006 рок до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ у розмірі 5397,00 грн., згідно податкової накладної отриманої від ПВКФ «Дімон і К»за №0914 від 14.09.2006, в якій відсутня печатка; у квітні 2007 року до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ у розмірі 792,00 грн., згідно податкової накладної отриманої від ТОВ «ЕТС» за № 19/0000011 від 05.04.2007, в якій не зазначено індивідуальний податковий номер ТОВ «Техснаб», у серпні 2007 року до складу податкового кредиту підприємством віднесена сума ПДВ всього у розмірі 435,00 грн., згідно реєстру отриманих податкових накладних під записом № 8 значиться податкова накладна отримана від ФОП ОСОБА_2 за № 049 від 03.08.2007, а до перевірки надана факсова копія податкової накладної отриманої від ФОП ОСОБА_2 за № 017 від 05.04.2007.

Порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зумовлене віднесенням позивачем у 4 кв. 2007 року до складу валових витрат грошових коштів у розмірі 15000 грн. (без ПДВ) сплачених за маркетингові послуги ТОВ «Торгзам», при цьому до перевірки надано лише банківську квитанцію №0511978 від 15.08.2007 на перерахування готівкових коштів, інших документів, що підтверджують зв'язок з веденням господарської діяльності (угоди, акту виконаних робіт, податкової накладної) до перевірки не надано.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.06.2008 №0001082302/0, №0001092302/0, якими визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3750 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 750 грн., а також з податку на додану вартість в розмірі 91382 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 45691 грн.

Суд першої інстанції спростовуючи висновки відповідача про порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обґрунтовував свої висновки тим, що витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст.5 цього Закону передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому підпунктом 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону.

У зв'язку з чим витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

Платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг, такими є документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Віднесення позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2007 році грошових коштів в розмірі 15000 грн. (ПДВ-2500,00 грн.), сплачених за маркетингові послуги ТОВ «Торгзам», здійснено на підставі банківської квитанції № 0511978 від 15.08.2007, рахунку - фактури № СФ від 27.06.2007 на загальну суму 15000,00 грн. (ПДВ-2500,00 грн.); акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ від 27.06.2007; податкової накладної № 37/27-6 від 27.06.2007.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено отримання маркетингових послуг від ТОВ «Торгзам», та про відсутність у податкового органу підстав для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Що стосується виявлених перевіркою порушень положень Закону України «Про податок на додану вартість», то суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не знайшли свого підтвердження, позивачем було надано суду завірену копію податкової накладної № 017 від 03.08.2007, отриманої від ФОП ОСОБА_2, сума ПДВ - 435, 00 грн., а також належно оформлену податкову накладну, видану ПВКФ «Дімон К»за № 0914 від 14.09.2006.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у квітні 2007 року позивачем помилково не було включено до складу податкових зобов'язань звітного (податкового) періоду податкову накладну на поставку товарів ПВКФ «Дімон і К»(код 32470760) №3004 від 30.04.2007 на загальну суму 758374,00 грн. (ПДВ -126395,67 грн.), а до складу податкового кредиту податкову накладну, отриману від ПВКФ «Дімон і К»(код 32470760) від 02.04.2007 №4021 на загальну суму 755335,34 грн. (ПДВ - 125889,22 грн.), зазначені накладні, з метою виправлення помилки, включено, відповідно, у склад податкових зобов'язань та податкового кредиту у наступному звітному (податковому) періоді - тобто у травні 2007 року, відповідно до вимог Наказу ДПА від 30.05.1997 №166 із змінами та доповненнями «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання».

Оскільки допущена помилка щодо не включення податкових накладних до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту квітня 2007 року, яка була виправлена у травні 2007 року, не призвела до недоплати ПДВ до бюджету, у позивача відсутній обов'язок з нарахування та сплати штрафу у розмірі 5%.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, обґрунтовував свої висновки відсутністю у позивача права на віднесення сплачених ТОВ «Торгзам»коштів до складу валових витрат, оскільки на час перевірки відсутні докази одержання за вказаними договорами і актами досліджень даних щодо структури ринку, способів чи методів позиціювання товарів, вивчення сегментації ринку. А наданий під час розгляду справи бізнес-план містить загальні характеристики (умови дохідності) щодо експлуатації платіжних терміналів без врахування особливостей їх застосування саме позивачем, у конкретному населеному пункті (приміщенні), часу впровадження та інших істотних індивідуальних особливостей для діяльності позивача. комерційні операції, про які йдеться мова в наданих позивачем документах, як узагальнене поняття, не співпадають з фактичними напрямками господарської діяльності платника податків, а тому не можуть розцінюватись, як такі що мають безпосередній зв'язок із цією діяльністю з метою оподаткування.

Щодо визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість таких дій відповідача, оскільки наявність у позивача податкових накладних, які оформлені з порушенням вимог пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не давало йому права на формування на їх підставі податкового кредиту, за відсутності скарг на постачальників щодо порушення ними порядку заповнення посадкової накладної чи відмови у її видачі.

Крім того, відповідно до п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі виявлення заниження податкового зобов'язання (недоплати) та при його подальшому декларуванні платник податків зобов'язаний самостійно нарахувати собі та сплатити штраф у розмірі 5 відсотків суми недоплати, що позивачем зроблено не було. При цьому висновки суду першої інстанції про відсутність факту недоплати до бюджету визнано необґрунтованими, оскільки податкові зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість за квітень 2007 року були занижені на 126396 грн., а від'ємне значення податку на додану вартість за квітень 2007 року склало лише 1593 грн.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Обов'язкові вимоги до податкової накладної встановлено пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Разом з тим, окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту, за підтвердження факту господарської операції іншими первинними документами, що дають можливість ї ідентифікувати. У той же час належно оформлена податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність господарської операції.

Реальність господарських операцій за якими позивачеві видано податкові накладні, оформлені без дотримання вставлених законом вимог, судами не перевірялась, так само як і наявність у позивача на час перевірки податкової накладної отриманої від ФОП ОСОБА_2 № 049 від 03.08.2007 внесеної до реєстру отриманих податкових накладних під записом № 8.

Крім того, із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Однак судами попередніх інстанцій, зазначене враховане не було, податковий період в якому отримано податкову накладну, видану ПВКФ «Дімон і К»(код 32470760) від 02.04.2007 №4021 на загальну суму 755335,34 грн. (ПДВ - 125889,22 грн.), не встановлювався, а також не з'ясовано дотримання позивачем вимог закону, при виправленні помилок, допущених при заповненні податкових декларацій попередніх періодів.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У пункті 1.32 статті 1 названого Закону визначено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства, за підтвердження доводів відповідача, що отримані маркетингові послуги не призначені для використання позивачем в його господарській діяльності, підстави для віднесення їх до складу валових витрат відсутні.

Частиною 1 ст. 138 КАС України визначено, що предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За наявності сумніву щодо достовірності наданої відповідачем інформації суди відповідно до статей 11, 70, 71, 79 КАС України мали вжити передбачені законом заходи щодо з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Проте цього зроблено не було.

Не встановлення вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техснаб»задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2009 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Г.К.Голубєва

Н.Г.Пилипчук