Рішення № 30057690, 11.03.2013, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел.698-166

просп. Миру, 20 тел.678-853

Іменем України

РІШЕННЯ

11 березня 2013 року Справа №927/8/4/13

За позовом: публічного акціонерного товариства «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499», вул. Мстиславська, 57, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, просп. Миру, 49-а, м. Чернігів, 14005

про визнання недійсним рішення

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Ковальчук О.О. - представник, довіреність №42 від 16.01.2013р.; Солохненко В.О. - представник, довіреність №173 від 18.02.2013р.

Від відповідача: Полякова О.П. - завідувач юридичного сектору, довіреність №01-14/1421 від 23.03.2012р.; Казацька Н.В. - заступник голови, довіреність №01-14/736 від 18.02.2013р.

Рішення приймається після перерв, оголошених в судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України з 20.02.2013р. до 26.02.2013р., з 26.02.2013р. до 11.03.2013р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2012р. №23-рш у справі №02-05/23-2012 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Позовні вимоги обґрунтовані неповним з'ясуванням відповідачем під час прийняття рішення обставин, які мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в письмовому відзиві проти позовних вимог заперечує, та вказує, що оспорюване рішення прийнято в межах визначеної законом компетенції відповідача та з дотриманням вимог чинного законодавства при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.

18 лютого 2013 року через канцелярію господарського суду до судового засідання, яке відбулось 20.02.2013р., надійшла заява №102 від 15.02.2013р. (Т.1, а.с.84-88) від приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Грандвіс» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. Вказана заява обґрунтована тим, що оспорюване рішення прийнято органом Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи, яка була розпочата проти ПАТ «ЧОПАС 17499» на підставі заяви ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс». Крім того, заявник стверджує, що між ним та позивачем існують відносини із реалізації обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті. На думку заявника, з прийняттям судового рішення з даної справи буде або змінено наявні права та обов'язки ПрАТ «СК «Грандвіс» щодо здійснення обов'язкового страхування на транспорті, або позбавлено цих прав та обов'язків у майбутньому.

Оскільки в судовому засіданні, яке відбулось 20.02.2013р., оголошувалась перерва до 26.02.2013р., тому окремий процесуальний документ не виносився, судове рішення з приводу клопотання ПрАТ «СК «Грандвіс» судом письмово не викладалось. В судовому засіданні заявника повідомлено про відхилення клопотання та роз'яснено, що обґрунтування відмови у допущенні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, буде викладено в наступному судовому акті.

25 лютого 2013 року через канцелярію суду до судового засідання, яке відбулось 26.02.2013р., ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс» подана заява №109 від 20.02.2013р. (Т.2, а.с.115-123) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача. В обґрунтування заяви заявник зазначає, що оскаржуване рішення органу Антимонопольного комітету стосується його відносин з позивачем як з монополістом на ринку автостанційних послуг. Заявник вважає, що: «судовим рішенням у разі задоволення позову, буде не тільки змінено наявні права та обов'язки, що існують у матеріально-правових відносинах заявника з монополістом. Або ПрАТ «СК «Грандвіс» взагалі буде позбавлено певних прав щодо здійснення страхування, зокрема отримання страхових платежів, які страховик не отримує від монополіста з початку 01.01.2013 року. Тобто, якщо позов буде задоволено, монополіст не буде вважати себе зобов'язаним діяти за укладеними договорами, що регулюють у комплексі обов'язкове страхування на транспорті, у частини свого обов'язку розрахунку за укладеними ним договорами та виконувати вимоги закону. Це позначиться на діяльності страховика, оскільки посередник, що здійснює утримання страхових платежів при продажу квитків на маршрутах перевізників, не бажає дотримуватись норм матеріального права. У разі, якщо рішення №23-рш буде залишено у силі, монополіст повинен буде виконувати умови укладених договорів і надалі повинен буде дотримуватись вимог щодо законодавства щодо здійснення страхування, у томі числі щодо тарифів на ведення страхової справи (при врахування 15% обмеження нормативу витрат), звітування та своєчасне перерахування страхових платежів.». Посилаючись на вищепроцитовані аргументи, заявник стверджує, що рішення з даного господарського спору може вплинути на його права або обов'язки щодо сторони у справі.

Оскільки в судовому засіданні, яке відбулось 26.02.2013р., оголошувалась перерва до 11.03.2013р., тому окремий процесуальний документ не виносився, судове рішення з приводу клопотання ПрАТ «СК «Грандвіс» судом письмово не викладалось. В судовому засіданні заявника повідомлено про відхилення клопотання та роз'яснено, що обґрунтування відмови у допущенні до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача буде викладено в наступному судовому акті.

Заяви ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс» №102 від 15.02.2013р. та №109 від 20.02.2013р. про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача відхилені судом з огляду на наступне.

Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи. які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Виходячи із змісту вказаної норми можна дійти висновку, що особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін, тобто у цієї особи має існувати певний юридичний інтерес до даної справи. При цьому такий юридичний інтерес полягає у тому, що у зв'язку з прийняттям судового рішення по даній справі третю особу буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків в майбутньому. Відповідна правова позиція викладена у п.1.6. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Аналіз доданих ПрАТ «СК «Грандвіс» до клопотань доказів, зокрема копій агентських угод, свідчить, що передбачений в них обсяг прав та обов'язків страховика не зазнає змін, а відтак відсутні підстави для залучення ПрАТ «СК «Грандвіс» до участі у даній справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В судовому засіданні, яке відбулось 11.03.2013р., прийняли участь уповноважені представники сторін.

У зв'язку із задоволенням клопотань сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали господарської справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд ВСТАНОВИВ:

За заявою ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс» (т.2, а.с.12-13) розпорядженням №23-2012/1-р від 01.03.2012р. (т.2, а.с.85-86) адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України проти публічного акціонерного товариства «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499» розпочато розгляд справи №02-05/23-2012 за ознаками порушення, передбаченого п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг, що може призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Як вбачається із заяви ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс», підставою для звернення до органів Антимонопольного комітету України стала відмова ПАТ «ЧОПАС 17499» підписати договори про внесення змін до агентських угод в зв'язку з непогодженням із запропонованими страховою компанією умовами, зокрема, в частині розміру оплати послуг автостанції як страхового агента. Натомість, умови договорів в редакції автостанції, на думку заявника, не відповідають чинному законодавству. Зокрема, за твердженням заявника, запропонований автостанцією розмір винагороди за посередницьку діяльність у сфері обов'язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті є завищеним та суперечить постанові Кабінету Міністрів України «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 04.06.1994р. №358, якою встановлено граничний розмір витрат на ведення страхової справи з обов'язкового особистого страхування.

31 жовтня 2012 року за результатами розгляду справи №02-05/23-2012 відповідачем прийнято рішення №23-рш (т.1, а.с.14-20), відповідно до якого:

1) визнано, що публічне акціонерне товариство «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг в межах Чернігівської області за результатами діяльності в 2011 році з часткою 100 відсотків, у І півріччі 2012 року - із часткою 98 відсотків;

2) визнано дії ПАТ «ЧОПАС 17499» щодо встановлення товариству винагороди за посередницьку діяльність у сфері страхування (при укладанні агентських угод із ПрАТ СК «Грандвіс») у розмірі, що не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994р. №358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування», що можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг;

3) визнано дії ПАТ «ЧОПАС 17499» щодо встановлення різного розміру комісійної винагороди товариству при наданні перевізникам автостанційних послуг за договором про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, що можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»: зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг;

4) на підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», накладено на ПАТ «ЧОПАС 17499» штраф у розмірі 34 (тридцять чотири) тисячі гривень, а саме:

за порушення, передбачене в пункті 2 рішення 17000 (сімнадцять тисяч) гривень,

за порушення, передбачене в пункті 3 рішення 17000 (сімнадцять тисяч) гривень;

5) зобов'язано ПАТ «ЧОПАС 17499» припинити порушення (пункти 2 та 3 рішення) в 2-х місячний термін з дня одержання копії рішення шляхом приведення умов договорів (договорів доручення) та агентських угод про порядок проведення обов'язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті та договорів про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, до вимог чинного законодавства. Про припинення порушення повідомити територіальне відділення протягом 5-ти днів з дня припинення.

Як вбачається із витягу з Журналу реєстрації вхідної кореспонденції (т.1, а.с.32) вищевказане рішення отримано позивачем 19.11.2012р.

Позивач стверджуючи, що відповідачем неповно з'ясовано під час прийняття рішення обставини, які мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» звернувся до господарського суду з позовом про визнання рішення адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2012р. №23-рш у справі №02-05/23-2012 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» недійсним.

Як зазначено у п.2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» (з подальшими змінами) загальними підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно із ч.1 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст.ст.1,3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, а його основним завданням визначено участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. Територіальне відділення Антимонопольного комітету України очолює голова територіального відділення.

Як вбачається із ч.3 ст.121 цього ж Закону Антимонопольний комітет України адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України є колегіальним органом Антимонопольного комітету, утворюється та очолюється головою територіального відділення Антимонопольного комітету України з числа керівних працівників територіального відділення у складі не менше ніж три особи цього територіального відділення. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Відповідно до п.3 Положення «Про територіальне відділення Антимонопольного комітету України», затвердженого розпорядженням Голови Комітету від 23.02.2001р. № 32-р та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за № 291/5482, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції відділення має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; перевіряти суб'єкти господарювання щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Статтею 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» до повноважень адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України віднесено, в тому числі: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Отже, аналіз норм чинного законодавства, що регулює порядок діяльності органів Антимонопольного комітету України, свідчить, що розгляд справи №02-05/23-2012 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснено відповідачем в межах визначених законом його компетенції та повноважень.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначаються Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Згідно зі ст.1 даного Закону економічна конкуренція (конкуренція) визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст.12 цього ж Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Мотивуючи неправомірність оспорюваного рішення в частині визнання ПАТ «ЧОПАС 17499» таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг в межах Чернігівської області за результатами діяльності в 2011р. з часткою 100%, а у першому півріччі 2012р. - із часткою 98%, позивач у письмових поясненнях, які надійшли до суду 22.02.13р. (т.2, а.с.95-96), стверджує, що відповідачем не проаналізовано ринок реалізації квитків, а також "взагалі не виокремлено складові автостанційної діяльності".

Питання організації обслуговування пасажирів на автостанціях, відносини автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт», Правилами надання послуг пасажирського транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. №176 (далі по тексту - Правила надання послуг), Порядком регулювання діяльності автостанцій, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010р. №700, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.11.2010р. за №1068/18363 (далі по тексту - Порядок діяльності автостанцій) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідачем в ході розгляду справи № 02-05/23-2012 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції встановлено, що позивач є власником 31 атестованої автостанції, які не мають статусу юридичної особи чи відокремленого структурного підрозділу. Даний факт позивачем не оспорюється.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

В силу ст.28 цього ж Закону на автостанціях забезпечується: прийом та відправлення автобусів і пасажирів; організація продажу квитків населенню; диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території; організація побутового обслуговування пасажирів і водіїв.

У ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт» наведено перелік обов'язкових автостанційних послуг, відповідно до якої автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.

До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.

Як зазначено у п/п 10 п.2 Правил надання послуг, квиток на проїзд установленої форми є документом, який підтверджує факт укладення між пасажиром та перевізником договору перевезення.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм свідчить, що окремим видом обов'язкових послуг, які надаються автостанціями, є послуга з продажу квитків, що одночасно надається як пасажирам, так й перевізникам.

Розпорядженням голови Чернігівського обласного територіального відділення АМК України від 20.07.12р. №20 визначено монопольне (домінуюче) становище публічного акціонерного товариства «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499» на ринку автостанційних послуг в межах Чернігівської області за результатами діяльності у 2011році, як такого, що не має на зазначеному ринку жодного конкурента, з часткою на ринку 100%.

Розпорядженням в.о.голови Чернігівського обласного територіального відділення АМК України від 04.09.12р. №33 визначено монопольне (домінуюче) становище публічного акціонерного товариства «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499» на ринку автостанційних послуг в межах Чернігівської області за результатами діяльності у І півріччі 2012р. з часткою 98%.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання встановлюється Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.02р. №49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.02р. за №317/6605 (із змінами) (далі по тексту - Методика), яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Підпункт 2.1. пункту 2 вказаної Методики містить перелік можливих дій для визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, а тому є диспозитивною нормою. Застосування цього переліку залежить від конкретного порушення конкурентного законодавства та включає як структурні, так і поведінкові показники, що характеризують стан конкуренції на ринку.

Як вбачається із тексту рішення від 31.10.12р., монопольне становище позивача визначено за результатами проведеного Відділом досліджень та розслідувань територіального відділення дослідження ринку автостанційних послуг, в ході якого були встановлені:

об'єкт аналізу щодо визначення монопольного становища - публічне акціонерне товариство «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499»;

перелік товарів (послуг) та основних покупців цих товарів (послуг), щодо яких визначається монопольне (домінуюче) становище - перелік обов'язкових послуг, які, відповідно до ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт», надаються автостанціями пасажирам та перевізникам;

товарні межі ринку - автостанційні послуги, які надаються пасажирам і перевізникам в межах автостанцій ПАТ «ЧОПАС»; які не мають взаємозамінних товарів щодо вищезазначеної послуги в межах автостанцій ПАТ «ЧОПАС»;

територіальні (географічні) межі ринку - межі Чернігівської області;

часові межі ринку - 2011р. та І півріччя 2012р.

Також було розраховано частку суб'єкта господарювання на ринку - 100% в 2011р. та 98% в І півріччі 2012р., визначено наявність потенційних конкурентів та наявність адміністративних і економічних бар'єрів для вступу на ринок автостанційних послуг нових учасників.

За наслідками проведеного дослідження з вищезазначених питань відповідачем визнано, що ПАТ «ЧОПАС 17499» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг в межах Чернігівської області за результатами діяльності в 2011р. з часткою 100% та у І півріччі 2012р. - із часткою 98%.

Отже, із змісту оспорюваного рішення вбачається, що відповідачем монопольне становище позивача встановлювалося стосовно автостанційних послуг в цілому, як єдиної послуги, без врахування конкретних складових, які входять до переліку обов'язкових послуг, що надаються автостанціями як пасажирам, так й перевізникам, в тому числі щодо продажу квитків.

Як зазначено судом вище, з'ясування при визначенні монопольного становища структурних та поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, залежить від конкретного порушення конкурентного законодавства.

Приймаючи до уваги, що відповідачем розгляд справи відносно позивача розпочато в зв'язку із неправомірним, на думку ПрАТ Страхової компанії «Грандвіс» (заявник у справі про порушення конкурентного законодавства), завищенням цін на послуги з укладення договорів про обов'язкове страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, які надаються при продажі квитків пасажирам, суд приходить до висновку, що для повного з'ясування обставин, які мали значення для справи, відповідачем не досліджено окремо ринок послуг з продажу квитків на пасажирські перевезення.

При цьому суд виходить з наступного:

Відповідно до пунктів 114,115 Правил надання послуг перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції. У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

Тобто, приписами чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини між власниками автостанцій та перевізниками, що здійснюють перевезення пасажирів автомобільним транспортом, передбачається можливість продажу квитків не лише автостанціями, а й агентствами з продажу квитків та самими перевізниками. Крім того, наданими відповідачем копіями договору доручення №ПААЗ/12/935-236 від 29.10.2012р., укладеного між УДПЗ «Укрпошта» та ДП «Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України», а також договору №745 від 05.09.2011р., укладеного між ПАТ Комерційний банк ПриватБанк» та ДП «Розрахунковий центр Міністерства інфраструктури України» підтверджується можливість реалізації проїздних документів на пасажирські перевезення автомобільним транспортом не автостанціями, а іншими суб'єктами господарювання.

Як вбачається із тексту рішення, відповідач при визначенні монопольного становища позивача не досліджував обставини щодо надання послуг з продажу квитків на пасажирські перевезення автомобільним транспортом окрім автостанцій ще агентствами з продажу квитків та перевізниками, в той час як результати такого дослідження могли вплинути на визначення розміру частки позивача саме на ринку надання такої послуги - продаж квитків. Не надано відповідних доказів і в ході судового розгляду по даній справі. Визначення у тексті оспорюваного рішення, що «послуги, які надають агентства з продажу квитків - це послуги з продажу квитків, попереднього продажу або бронювання квитків, інформування пасажирів щодо розкладу руху за маршрутами, не є взаємозамінними послугами, які автостанції надають пасажирам та перевізникам», не свідчить про перевірку відповідачем яка частка квитків за встановлені часові межі ринку реалізовані агентствами з продажу квитків або безпосередньо перевізниками.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем при визначенні монопольного становища позивача не повно встановлені обставини стосовно ринку послуг з продажу квитків.

Як зазначено у абз.1 п.15.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Приймаючи до уваги, що суд не вправі перебирати на себе не притаманні суду функції по встановленню переліку товарів (послуг), щодо яких визначається монопольне становище, товарних меж певних товарних ринків та робити висновки про наявність чи відсутність монопольного становища суб'єкта господарювання, тому суд приходить до висновку, що відповідачем не досліджено, а в зв'язку з цим і не доведено беззаперечно факту зайняття позивачем монопольного становища на ринку продажу квитків на пасажирські перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, оскільки неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, є підставою для визнання недійсним рішення, тому п.1 рішення адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення АМК України від 31.10.12р. №23-рш має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч.1 ст..13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Спираючись на висновок про зайняття позивачем монопольного становища на ринку автостанційних послуг, відповідач у п.2 резолютивної частини рішення від 31.10.12р. визнав, що ПАТ «ЧОПАС 17499» зловживає монопольним становищем шляхом встановлення при укладенні агентських угод із ПрАТ «Страхова компанія «Грандвіс» винагороди за посередницьку діяльність у сфері страхування у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема постанові Кабінету Міністрів України від 04.06.1994р. №368 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування». Такі дії, на думку відповідача, можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку.

При цьому відповідач виходив з того, що в більшості агентських угод, які укладені між позивачем, перевізниками та страховою компанією, розмір агентської винагороди позивача перевищує 15%. Такі умови агентських угод не відповідають, на думку відповідача, приписам постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1994р. №358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування».

Проте, цей висновок відповідача не ґрунтується на приписах чинного законодавства та фактичних обставинах, з урахуванням наступного.

Аналіз змісту наданих сторонами агентських угод, укладених позивачем з перевізниками та Страховою компанією «Грандвіс», які також досліджувалися відповідачем в ході розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, свідчить, що за своєю правовою природою ці договори є агентськими договорами, за якими позивач виконує функції агента (представника) страхової компанії перед третіми особами (пасажирами). Правовідносини, що виникли на підставі цих договорів, регулюються ст.ст.295-305 Господарського кодексу України. Зокрема, ст.301 Господарського кодексу України передбачається право комерційного агента на одержання агентської винагороди за посередницькі операції, у розмірі, передбаченому договором, а відповідно до ст.297 Господарського кодексу України, агентський договір повинен визначати, в тому числі, умови і розмір винагороди комерційному агентові.

Слід зазначити, що укладення таких договорів не суперечить приписам ст.15 Закону України «Про страхування». В силу даної норми страхові агенти, які діють від імені та за дорученням страховика і укладають договори страхування, одержують страхові платежі, є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Тобто, передбачена вищезазначеними нормами законодавства агентська винагорода за своєю суттю є платою довірителем агенту за виконану ним роботу, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і не обмежується приписами Закону України «Про страхування», Господарського кодексу України та іншими законодавчими актами.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994р. №358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлюється, що розрахунки тарифів у сфері обов'язкового страхування проводяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи, як складової частини тарифу. Норматив витрат на ведення страхової справи з обов'язкового особистого страхування не повинен перевищувати 15%. Виходячи із змісту вказаної Постанови, суд приходить до висновку, що нею регулюються питання розрахунку самою страховою компанією тарифу з урахуванням своїх внутрішніх витрат, є по суті внутрішнім нормативом рентабельності, і з урахуванням цих витрат визначається страховий платіж. Аналогічна правова позиція щодо застосування даної постанови у відносинах між страховою компанією та страховим агентом викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2009р. по справі №31/86. При цьому, суд звертає увагу, що поняття «норматив витрат на ведення страхової справи, який застосовується при визначенні страхового тарифу» не є тотожним поняттю «винагорода агенту», яка сплачується на підставі господарсько-правових або цивільно-правових договорів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при кваліфікації дій позивача по встановленню в агентських угодах винагороди за посередницьку діяльність у сфері страхування, як зловживання монопольним становищем, неправильно застосовані норми матеріального права, що в силу ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для визнання недійсним п.2 рішення від 31.10.12р. №23-рш.

В п.3 резолютивної частини рішення від 31.10.12р. відповідачем визнано дії позивача щодо встановлення різного розміру комісійної винагороди Товариству при наданні перевізникам автостанційних послуг за Договором про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, що можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які б були неможливими за умов значної конкуренції на ринку, порушенням, передбаченим п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг.

Такий висновок зроблений відповідачем за результатом аналізу розділу «Розрахунки за перевезення» укладених між позивачем та перевізниками Договорів про сумісну діяльність, які за своїм змістом є аналогічними й відрізняються лише розмірами комісійної винагороди, що підлягає виплаті позивачу при наданні перевізникам однакових за обсягом та якістю послуг.

Як вже зазначалось судом вище в даному рішенні, в силу ст..32 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором, предметом якого є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Згідно з п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту в договорі про надання послуг автостанцією визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Порядок розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначає Мінінфраструктури.

Такий порядок визначений у розділі IV Порядку діяльності автостанцій, відповідно до пунктів 4.1., 4.2. якого вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника. Вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим Порядком.

Отже, вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, залежить, зокрема, від такого чинника як кількість реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника.

Із тексту оспорюваного рішення від 31.10.12р., не вбачається, що відповідачем в ході дослідження перевірялась відповідність розрахунку розміру встановленої у Договорах про сумісну діяльність комісійної винагороди, вимогам вищезазначеного порядку розрахунку вартості обов'язкових послуг, а також не порівнювалося чи перевищують передбачені умовами договорів розміри комісійної винагороди вартість обов'язкових послуг наданих кожному конкретному перевізнику, з урахуванням кількості реалізованих через каси автостанцій квитків на автобуси кожного конкретного перевізника. Докази здійснення таких розрахунків не надані суду і в ході судового розгляду даної справи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що елементом зловживання суб'єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є порушення (недодержання) суб'єктом господарюванням певних установлених щодо нього правил здійснення господарської діяльності. Проте відповідач, визнаючи дії позивача стосовно встановлення в Договорах про сумісну діяльність з перевізниками різного розміру комісійної винагороди, зловживанням монопольним становищем не навів норми матеріального права, які були порушені чи не додержані позивачем, а також не зазначив в чому саме полягає таке порушення або недодержання.

Отже, висновок відповідача, що встановлення позивачем різного розміру комісійної винагороди при наданні перевізникам автостанційних послуг є зловживання монопольним (домінуючим) становищем, ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи. А відтак, з урахуванням приписів ст..59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», п.3 резолютивної частини рішення від 31.10.12р. №23-рш має бути визнаний недійсним.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в додаткових поясненнях, судом до уваги не приймаються, оскільки вони фактично повторюють зміст оспорюваного позивачем рішення, а доводи, викладені у додаткових поясненнях, не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, оскільки факт вчинення позивачем дій у вигляді зловживання монопольним становищем, що можуть призвести до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання, які були б неможливими за умов значної конкуренції на ринку, не доведений матеріалами справи, тому відсутні підстави для застосування до позивача міри відповідальності у вигляді накладення штрафу в розмірі 34000грн.

Викладений у п.5 резолютивної частини рішення від 31.10.12р. спосіб припинення порушення - приведення у відповідність до вимог чинного законодавства умов договорів (договорів доручення) та агентських угод про порядок проведення обов'язкового особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті та договорів про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, не відповідає фактичним обставинам, оскільки в мотивувальній частині цього рішення відсутні посилання на конкретні обов'язкові до виконання нормативно-правові акти, у відповідності до яких мають бути приведені умови договорів про сумісну діяльність. Що стосується приведення у відповідність до вимог чинного законодавства умов агентських договорів та договорів доручення, то в даному випадку судом встановлено неправильне застосування відповідачем норм матеріального права, яке, на його думку, було порушено позивачем.

Крім того, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, тому відсутні підстави для зобов'язання позивача припинити порушення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, внаслідок чого позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст.49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.10.2012р. №23-рш по справі №02-05/23-2012.

Стягнути з Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Чернігів, пр.Миру, 49-а (ідентифікаційний код 21404813, відомості про рахунки відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499», м.Чернігів, вул..Мстиславська, 57 (ідентифікаційний код 03119552, р/р 26000300000862 у ПАТ Банк «Демарк», МФО 353575) 1147грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 18 березня 2013року.

Суддя Т.Г. Оленич