Постанова № 30057478, 14.03.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року № 813/26/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Іваськевич С.В.

за участю:

представника позивача - Самардака І.С.

представника відповідача - Задорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн" до ДПІ в Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Салон «Архітектура. Будівницто. Дизайн» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2012 року № 0004392320/19706.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправними і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Вважає, що підставою для включення витрат до податкового кредиту є належно оформлені первинні документи, а також податкові накладні, видані ТОВ «Сана прим».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у запереченні на позовну заяву.

Дослідивши представлені позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та висновки податкового органу, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби України проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Архітектура. Будівництво. Дизайн» з питань взаєморозрахунків з ТОВ «Сана прим», код ЄДРПОУ 33927607 за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року, про що складено акт від 06.12.2012 року № 399/22-10/32712236 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 20.12.2012 р. № 0004392320/19706, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52 550,00 грн., в тому числі 35 033 грн. основного платежу та 17 517,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Як підставу донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій, в оскаржуваному повідомленні-рішенні вказано п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями).

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ГК України, КАС України.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є наявність належних первинних документів щодо господарських операцій, які в свою чергу є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або формування валових витрат; участь позивача у господарських операціях, що прямо пов'язані з його господарською діяльністю товариства, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.

Суд дослідив взаємовідносини позивача з ТОВ «Сана прим», що мали місце в червні-липні 2012 року. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, на підставі договору від 03.05.2012 року № 536/05, ТОВ«Сана прим» в червні 2012 року виконувало будівельно-монтажні роботи за адресою: м. Львів, вул. Зелена, АЗС, а в липні 2012 року, згідно договору № 03/07-2012 від 03.07.2012 року, виконувало будівельно-монтажні роботи за адресою: Львівська область с. Гамаліївка.

Факт виконання робіт ТОВ «Сана прим» підтверджується відповідними актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, податковими накладними, платіжними дорученнями. Факт наявності вказаних документів на момент проведення перевірки відповідачем не заперечується, оскільки вони згадані в акті перевірки.

З досліджених документів суд встановив безпідставність твердження відповідача про відсутність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сана прим». Суд вважає, що усі операції між позивачем та ТОВ «Сана прим» належним чином підтверджені первинними документами, реально відбувались. Доказів протилежного відповідачем не подано.

Як пояснив представник позивача, не заперечив відповідач, підтверджується матеріалами справи, що ні під час перевірки, ні під час складання акту, ні під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач не ставив під сумнів наявність та правильність складення первинних бухгалтерських документів (договори, рахунки, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, довідки КБ-3 тощо) щодо контрагента - ТОВ «Сана прим».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ПК України, кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає їх вичерпний перелік, порядок адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз.1 п.44.1 ст.44 ПК).

Визначення первинного документа містить ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2.ст.198 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до п. 198.3. ст.198 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна (ст.201 ПК України).

Усі дослідженні судом податкові накладні, що містяться в матеріалах справи складені та оформленні належним чином у відповідності до ст.201 ПК України. Доказів на спростування цього відповідачем не подано, а матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що чинне податкове законодавство не містить обов'язку покупця здійснювати фактичну перевірку місцезнаходження контрагента, а також перевірку правильності внесення контрагентом даних первинних бухгалтерських документів до податкової звітності (в т.ч. в реєстр податкових накладних).

Суд зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно п.138.2. ст..138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Перевіривши усі первинні документи та податкові накладні, суд прийшов до висновку про відсутність у діях ТзОВ «Салон «Архітектура. Будівництво. Дизайн» порушень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що у ст.61 Конституції України закріплено принцип індивідуалізації відповідальності, за яким одна із сторін договору не може нести відповідальність за діяльність свого контрагента, в тому числі за не повідомлення компетентних контролюючих органів про підтвердження чи зміну місцезнаходження.

Даний принцип відображений і в нормах Податкового кодексу України. Так, відповідно до п.117.1 ст.117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених ПК України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу саме на винувату особу, а не її контрагента.

Відтак, суд вважає, що порушення правил бухгалтерського обліку та норм податкового законодавства одним із контрагентів не тягне за собою відповідальність іншого контрагента.

Судом встановлено, що згідно ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Проте, матеріали справи не містять судових рішень про визнання договорів, укладених між ТзОВ «Салон «Архітектура. Будівництво. Дизайн»та ТОВ «Сана прим» недійсними.

Крім цього, суд наголошує, що нікчемним являється правочин, якщо його недійсність, встановлена саме законом.

Суд вважає, що позивач справедливо посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року відповідно до якої: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відтак, суд вказує, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Чинним законодавством не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини недійсними чи нікчемними, відтак не брати під час перевірки такі правочини до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання правочинів недійсними чи нікчемними чи таким, що не відбулися, чи укладеними без мети настання реальних наслідків.

Відтак, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав та повноважень не брати до уваги правочини, укладені між позивачем та його контрагентом і в позасудовому порядку визначати їх недійсними (такими, що укладені без мети настання реальних наслідків).

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень. Оскільки судом не встановлено порушень позивачем податкового законодавства, то відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Суд приходить до висновку, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова ДПС, доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення правомірним.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 20.12.2012 року №0003952320/19706.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон "Архітектура. Будівництво. Дизайн" 530,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

повний текст постанови виготовлено 19.03.2013 р.