Ухвала суду № 30057105, 13.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4955/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,При секретарі судового засідання:Валяєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» (далі -позивач або товариство) пред'явило позов до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області ДПС (далі -відповідач) про cкасування податкового повідомлення-рішення №0001052301/1580 від 15.06.2012 р..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в травні 2012 р. ДПІ в Обухівському районі Київської області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.04.2009р. по 31.12.2011р., наслідком якої стало складання акту перевірки від 21.05.2012р. № 1159/231-32253036.

Згідно із висновками акту податковим органом було виявлено порушення позивачем вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, яке полягало у заниженні податку на додану вартість не сплаченого до бюджету у розмірі 767 837,00 грн..

За наслідками проведеної перевірки та складеного акту було винесене податкове повідомлення-рішення №0001052301/1580 від 15.06.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 767 837,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 191 959,25 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку. Рішеннями ДПС у Київській області від 31.07.2012р. №1836/10/10-206/415-915 та ДПС України від 08.10.2012р. №3246/0/61-12/10-2115 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Виходячи із норм чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкових повідомлень-рішень відповідачем суду доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

10.02.2010 р. між позивачем, як замовником та TOB «Флореаль APT»- (виконавцем) було укладено договір №10/02, за умовами якого виконавець прийняв на себе зобов'язання проведення маркетингових та рекламних послуг. На підтвердження факту здійснення даної угоди позивачем приєднано до позову додаткові угоди №1 від 10.02.2010р. та №2 від 08.04.2010р. до договору; податком накладні №290306 від 29.03,2010р., №310307 від 31.03.2010р., №120402 від 12.04.2010р. №300411 від 30.04.2010 р.

04.01.2010 p. та 01.04.2011 р. між позивачем, як замовником послуг та TOB «Ф.Р.Е.Ш.»- виконавцем укладено договори №04/01 та № 01/04 про надання TOB «Ф.Р.Е.Ш.» поліграфічних послуг, а саме по здійсненню додрукової підготовки інформаційних матеріалів; виведенню кольоропроб; по виготовленню поліграфічної продукції з напівфабрикатів.

На підтвердження реальності вчинення даних господарських операцій надано: додаткову угода №1 від 11.03.2010р.; податкові накладні №57 від 09.04.2010р., №58 від 09.04.2010р., №59 від 09.04.2010р., №60 від 12.04.2010р., №67 від 20.04.2010р., №85 від 06.05.2010р., №89 від 12.05.2010р., №92 від 18.05.2010р., №97 від 20.05.2010р., №98 від 21.05.2010р., №109 від 31.05.2010р., додаткова угоду №1 від 27.04.2011р. до договору №01/04 від 01.04.2011р. про зобов'язання розробки інформаційних матеріалів та дизайну «Діалог Бізнес» травень 2011р; податкові накладні №175 від 27.04.2011р., №176 від 28.04.2011р.

На підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій по вищезгаданим договорам в матеріалах справи містяться: рахунки-фактури; акти здачі приймання наданих послуг; рахунки на оплату послуг виконавців; платіжні доручення про перерахування коштів контрагентам позивача; акти передачі поліграфічних матеріалів.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого і зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 20 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на моментперевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту, - зазначено у п.201.7 ст.201 ПК України. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт, послуг що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платника податку. При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактично господарська операція проведена не була, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів. Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» або до вимог Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Колегія суддів зазначає, що із наданих позивачем рахунків-фактур №№29/03-4 від 29.03.2010 р.; 30/03-1 від 30.03.2010 р.; 12/04-1 від 12.04.2010 р.; рахунку на оплату №927/11-1 від 27.11.2009 р.; №909/12-1 від09.12.2009 р.; №929/12-2 від 29.12.2009 р. (а.с.97-104) неможливо встановити факт надання послуг (виконання робіт) та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання наданих послуг вгосподарській діяльності товариства у зв'язку з тим, що в первинних документах відсутня обов'язкова як для них інформація про конкретні послуги, які були надані замовнику, їх вартість, одиниці виміру, тощо. Вказане стосується і актів здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2010 р.; від 30.04.2010 р. та актів передачі поліграфічних матеріалів від 27.05.2011 р.; від 02.06.2011 р.; 06.06.2011 р.; 16.06.2011 р.; 08.06.2011 р.; 10.06.2011 р. (а.с.99-104; 136-147), в яких також відсутня необхідна інформація про конкретні послуги, які були надані замовнику, вартість кожної із них; одиниця виміру, що позбавляє можливості для висновку про фактичне їх надання.

Із наданих позивачем актів передачі поліграфічних матеріалів виконавцю (а.с.159-179) також неможливо визначити кількісний та якісний склад переданих матеріалів. Таким чином, вказані вище договори та акти прийому-передачі виконаних робіт за цими договорами, рахунки-фактури, які будучи первинними документами та підставою формування валових витрат у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, не відповідають вимогам п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені з порушенням приписів п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, оскільки не містять обов'язкових даних щодо обсягів наданих послуг, змісту наданих послуг, в них відсутня інформація про фактично понесені витрати на проведення інформаційно-маркетингових послуг, тощо.

Враховуючи те, що в ході перевірки податковим органом встановлено відсутність реальної можливості поставок (товарів) виконання робіт та надання послуг контрагентами позивача - відсутність у останніх майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, виробничих активів, що є необхідною умовою для здійснення господарських операцій, суд приходить до висновку про і про відсутність реального характеру проведених господарських операцій, які начебто виконувались протягом перевіряємого періоду.

Відповідно до абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР (в редакції, чинній момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними декларацій (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Колегія суддів зазначає, що вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податків податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді на підставі аналізу наявної інформації в базі даних «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» між даними декларації з ПДВ позивача та TOB «Флореаль Арт» наявна розбіжність, TOB «Флореаль Арт» не задекларовано податкові зобов'язання за березень-квітень 2010 р. по взаємовідносинам з позивачем у розмірі 497860,0 грн.; у TOB «Ф.Р.Е.Ш» податкові зобов'язання за квітень-травень 2010 р. у сумі 202262,0 грн.; ПП «Фріланс»- завищено податкові зобов'язання у сумі 55 186 437 грн. - дані акту перевірки Алчевської ОДПІ від 14.12.2011 р. №2102/236-36917518.

Вищезазначене свідчать про відсутність економічного змісту в операціях позивача з його контрагентами.

Проаналізувавши обставини справи та докази, надані на їх підтвердження, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність порушення прав та інтересів позивача та безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Досконалий Друк, Дизайн, Дистрибуція» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.