Постанова № 30056811, 18.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2013 року № 810/244/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Устюгов А.В.,

від відповідача: Прибора П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промжитлоінвест»доІванківської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промжитлоінвест» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28.11.2012 №0000062300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 8519,00 грн. (за основним платежем - 5679,00 грн. та за штрафними санкціями - 2840,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань з надання послуг. Тому правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Італтекс-груп» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 19.11.2012 посадовими особами Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Італтекс-Груп» за вересень 2011 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 5679,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 20.11.2012 № 594/22/36421263 (надалі - Акт перевірки).

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме довідки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.01.2012 № 54/23-7/37193806 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Італтекс-Груп» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.08.2011 по 30.09.2011, яка, у свою чергу ґрунтується на висновках акту від 03.01.2012 № 8/23-06/37142645 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сашир-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Італтекс-Груп» за період з 01.08.2011 по 30.09.2011.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Італтекс-Груп» за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку про наявність у ТОВ «Італтекс-Груп» ознак «фіктивності» та про неможливість фактичного здійснення ним господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, чим встановлено порушення статей 203, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків. Поряд із цим, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача об'єктів оподаткування податком на додану вартість, які підпадають під визначення статті 185 Податкового кодексу України.

За висновками перевіряючих, ТОВ «Італтекс-Груп» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, шляхом проведення безтоварних операцій та конвертації коштів, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними.

Водночас, перевіряючими у ході перевірки позивача взято до уваги висновок спеціаліста ГУМВС України в Київській області Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 03.10.2012 № 512 щодо проведення почеркознавчої експертизи первинних документів ТОВ «Промжитлоінвест», зокрема, договору від 11.08.2011 № 11/1108-9с, укладеного із ТОВ «Італтекс-Груп». Так, за висновками експерта, підписи від імені директора ТОВ «Промжитлоінвест» ОСОБА_3, на вищевказаному договорі, виконано ймовірно не громадянином ОСОБА_3, а іншою особою.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.11.2012 №0000062300, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 8519,00 грн. (за основним платежем - 5679,00 грн. та за штрафними санкціями - 2840,00 грн.).

У той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання та отримання послуг за спірною угодою.

Судом встановлено, що 11.08.2011 між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» укладено договір № 11/1108-9с (а.с.17).

За умовами договору, підрядник (ТОВ «Італтекс-Груп») зобов'язується надати замовнику (ТОВ «Промжитлоінвест») послуги з ремонту покрівлі будівлі ремонтного цеху ЗАТ «КСССРЗ» за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8.

Загальна сума договору визначається, згідно кошторису, у розмірі 68156,24 грн. (у тому числі ПДВ - 11359,00 грн.) (пункт 2.3 Договору від 11.08.2011 № 11/1108-9с).

На підтвердження факту завершення та отримання робіт між сторонами підписуються акти виконаних робіт (пункт 2.5 Договору від 11.08.2011 № 11/1108-9с).

Так, пунктом 1 наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 554 затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", а також запроваджено їх обов'язкове застосування у будівництві.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та TOB «Італекс-Груп» підписано акти КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт за серпень та вересень 2011 року та довідки КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт за серпень та вересень 2011 року (а.с.18-23). Загальна вартість виконаних будівельних робіт становить 68156,24 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Італтекс-Груп» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.28-29), а саме:

від 31.08.2011 № 3103 на загальну суму 34078,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 5679,69 грн.);

від 30.09.2011 № 3002 на загальну суму 34078,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 5679,69 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.24-27).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни придбаних послуг. Оскільки, на думку податкового органу, товари послуги фактично не надавались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Відтак, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочину та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється у справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Італтекс-Груп», - недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Італтекс-Груп», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп», судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем послуг з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, будівництво житлових і нежитлових будівель. Водночас, позивач має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АВ № 589096, строком дії з 13.07.2011 по 13.07.2014, на проведення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (а.с.108).

Крім того, у матеріалах справи наявна копія ліцензії серії АВ № 557605, що видана ТОВ «Італекс-Груп» Міністерством регіонального розвитку та будівництва України Державною архітектурну-будівельною інспекцією, строком дії з 09.11.2010 по 09.11.2013, на проведення вказаним підприємством господарської діяльності пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаних послуг, які б однозначно свідчили про призначення їх для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «Італтекс-Груп» по договору від 11.08.2011 № 11/1108-9с, а саме послуги з ремонту покрівлі будівлі ремонтного цеху ЗАТ «КСССРЗ» за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, замовлялись позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншим суб'єктом господарювання, зокрема, ЗАТ «Київський суднобудівний судноремонтний завод», з яким позивач мав договірні відносини відповідно до укладеного договору підряду від 10.08.2011 № 11/1008/9к (а.с.67-72). Так, за умовами даного договору, підрядник (ТОВ «Промжитлоінвест») зобов'язується надати замовнику (ЗАТ «Київський суднобудівний судноремонтний завод») послуги (роботи) з ремонту покрівлі будівлі ремонтного цеху ЗАТ «КССРЗ» за адресою: м. Київ, вул. Набережно- Лугова, 8.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором підряду, у тому числі й робіт, що виконувалися ТОВ «Італтекс-Груп», позивачем надано акти КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт за вересень та листопад 2011 року та довідки КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт за вересень та листопад 2011 року (а.с.73-84).

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є ремонтні роботи на об'єкті: ремонтний цех ЗАТ «КСССРЗ» (м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8), беручи до уваги вид діяльності позивача у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Італекс-Груп» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якими встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Суд критично ставиться до даних обґрунтувань з таких підстав.

Щодо незнаходження ТОВ «Італтекс-Груп», за юридичною адресою, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Італтекс-Груп» (а.с.85-86).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

При цьому суд звертає увагу на той факт, що зі змісту довідки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 11.01.2012 № 54/23-7/37193806 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Італтекс-Груп» (а.с.44-51) вбачається відсутність направлення податковим органом запиту щодо надання документів до перевірки.

Крім того, висновки податкового органу про відсутність об'єктів оподаткування у підприємства та про нікчемність усіх укладених ними правочинів ґрунтуються виключно на використаних під час аналізу господарських правовідносин контрагентів матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України). При цьому, основною підставою для такого висновку є незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки та наявність акту від 03.01.2012 № 8/23-06/37142645 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сашир-Трейд» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Італтекс-Груп» за період з 01.08.2011 по 30.09.2011.

Проте, суд критично ставиться до посилання відповідача на нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Італтекс-Груп» правочину з підстав неможливості підтвердження господарських відносин останнього з ТОВ «Сашир-Трейд». Так, відповідачем не надано будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку таких операцій із операціями, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності на предмет виконання ремонтних робіт контрагентом на замовлення позивача.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «Італтекс-Груп», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Проте, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Італтекс-Груп», не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ТОВ «Італтекс-Груп» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «Італтекс-Груп» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту, оскільки жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «Італтекс-Груп» трудових та матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, порушення кримінальних справ та винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Між тим, з огляду на ту обставину, що відповідач, як на доказ, що підтверджує правомірність висновків акту перевірки, посилається також на висновок спеціаліста ГУМВС України в Київській області Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 03.10.2012 № 512 щодо проведення почеркознавчої експертизи первинних документів ТОВ «Промжитлоінвест», зокрема, договору від 11.08.2011 № 11/1108-9с, укладеного із ТОВ «Італтекс-Груп», за яким підписи від імені директора ТОВ «Промжитлоінвест» ОСОБА_3, на вищевказаному договорі виконано ймовірно не громадянином ОСОБА_3, а іншою особою, судом допитано у якості свідка директора ТОВ «Промжитлоінвест» - громадянина ОСОБА_3, з приводу обставин укладання та підписання спірного правочину.

За показами свідка, наданими у ході судового розгляду справи, спірний правочин підсписано ним особисто. При цьому свідок зауважив, що тривалий час співпрацював з ТОВ «Італтекс-Груп», перевіряв необхідні дозвільні документи та у подальшому контролював хід ремонтних робіт.

З огляду на той факт, що показами свідка спростовано твердження відповідача про відсутність підпису на спірному правочині уповноваженої особи позивача, беручи до уваги те, що висновок експерта від 03.10.2012 № 512 не містить категоричного та однозначного висновку про виконання підпису від імені директора ТОВ «Промжитлоінвест» не ОСОБА_3, а іншою особою, суд не бере до уваги даний доказ, як належний та такий, що підтверджує правомірність висновків акту перевірки.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Італтекс-Груп», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: досліджених судом договорів, видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, тощо.

Так, згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не було доведено, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 28.11.2012 №0000062300 прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було витребувано відповідні докази та запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності свого рішення.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки контрагента та службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 28.11.2012 №0000062300, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Промжитлоінвест» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 8519,00 грн. (за основним платежем - 5679,00 грн. та за штрафними санкціями - 2840,00 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 20 березня 2013 р.