Постанова № 30039122, 20.03.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/7767/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року 10 год. 18 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» (далі - ТОВ «Дельта Вілмар СНД») до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000192300; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000212300; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000202300.

У своєму позові позивач зазначив, що на підставі акта перевірки від 15.06.2012 року № 52/23-0/33268860/11 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.3011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року № 0000172300 (рішення 1), відповідно до якого встановлено порушення пп. 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абз. 2 п. 123.1, п. 7 розділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 3169826 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 914270 грн.; податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року № 0000192300 (рішення 2), відповідно до якого встановлено порушення п. 1.20 ст.1, пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.10 ст. 138, п. 6 розділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 40146704 грн.; податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року № 0000212300 (рішення 3), відповідно до якого встановлено порушення п. 188.1 ст. 88, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, абз. 2 п. 123.1 та п. 7 розділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3679076 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 658496,5 грн.; податкове повідомлення-рішенні від 06.07.2012 року № 0000202300 (рішення 4), відповідно до якого встановлено порушення п. 188.1 ст. 188, абз. 2 п. 123.1, п. 7 розділу 10 перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3248269 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 812067,25 грн. За результатами процедури адміністративного оскарження (рішення 1) було скасовано, решта рішень - залишені без змін. Позивач зазначив, що основними підставами для донарахування йому податкових зобов'язань були твердження відповідача про реалізацію продукції позивача пов'язаним особам за ціною, що не відповідає рівню звичайних, а також про завищення позивачем витрат на суму відсотків за користування кредитними коштами, що, на думку відповідача, повинні були поступово амортизуватись. Узагальнюючи свої доводи в обґрунтування позову, позивач вказує на те, що ним було дотримано вимог законодавства у сфері цін та ціноутворення, а складений акт перевірки не містить розрахунку звичайних цін, які стали підставою для донарахування податкових зобов'язань. Аналізуючи зміст п. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який застосовується до 2013 року, позивач зазначив, що для визначення звичайної ціни не достатньо проаналізувати вартість продажу декільком особам, а необхідним є встановлення даних про укладені на момент продажу договори з ідентичними товарами, встановити дані про умови продажу ідентичних (однорідних) товарів в момент продажу спірних (обсяг, строки виконання зобов'язань, умови платежів, інші умови,які впливають на вартість товару), встановити можливість застосовувати знижки, маркетингову політику тощо. При цьому, як вказує позивач, ціни, що порівнювались відповідачем, відрізняються менш ніж на 20 %, що, виходячи з положень п.153.22.1. п.153.22 ст. 153 Податкового кодексу України, виключає можливість застосування звичайних цін з метою визначення податку на прибуток. Крім того, позивач зауважив на тому, що порівняння цін здійснювалось відповідачем не з цінами, що існують на ринку, а з цінами, що застосовувались позивачем у відносинах з іншими його контрагентами, в свою чергу, найнижчі ціни позивача відповідають рівню ринкових цін. Також позивач наголосив на тому, що відповідачем не досліджувались умови поставки різним контрагентам товару, зокрема, обсягів такої поставки, що прямо впливає на вартість продукту, що, виходячи з положень Податкового кодексу України, на думку позивача, виключає можливість застосування звичайних цін. Крім того, інформація, отримана від експертних організацій, свідчить про відповідність цін, що застосовувались позивачем, рівню ринкових цін. Поряд з цим, позивач послався також і на недотримання відповідачем визначної законодавством процедури донарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін, зокрема, керівником податкового органу не приймалось рішення про застосування звичайних цін. Щодо витрат на оплату відсотків позивач вказав, що відповідно до п.138.10.5. п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат позивача включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Крім того, згідно з п. 141.1. ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку. Виходячи з наведених норм права, позивачем здійснено висновок, відповідно до якого за загальним правилом спірні витрати включаються до витрат в податковому обліку, за винятком випадків включення відсотків до собівартості кваліфікаційних активів, водночас відповідач взагалі не досліджував питання створення позивачем кваліфікаційних активів та дати завершення їх створення. З приводу донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивач зауважив, що таке донарахування також є протиправним з аналогічних підстав, що є донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток. Крім того, позивач також вказує на арифметичні помилки, що були допущені відповідачем під час складання акта перевірки. Також, посилаючись на п. 6 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, позивач наголошує на протиправності застосування до нього штрафних санкцій.

Відповідач надав до суду письмові заперечення (т. 3 а.с. 52-54), в яких зазначив, що незгоден із позовом та вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. З цього приводу відповідач зазначив, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року встановлено його заниження, що відображено у рядку 0.2 декларації, на загальну суму 34500176 грн.. У періоді, що перевірвся ТОВ «Дельта Вілмар СНД» уклало договори на продаж готової продукції із ТОВ «Південна Олія» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт», які проводять подальшу її реалізацію, а саме: пальмове масло наливне та пакетоване, пальмовий стеарин, пальмовий олеїн тощо. При цьому, як зазначає відповідач, зазначені суб'єкти господарювання були засновані позивачем, тобто є пов'язаними з ним особами на підставі п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У ході перевірки було проведено співставлення цін реалізації продукції, яка продавана зазначеним підприємствам та цін реалізації продукції для інших вітчизняних покупців, за результатом чого було здійснено розрахунок розміру недоотриманого, на думку відповідача, доходу позивачем. В обґрунтування відповідного розрахунку відповідач посилається на норми п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також перевіркою було встановлено завищення валових витрат у сумі 18325833 грн., що пов'язується відповідачем із декларуванням позивачем у рядку 04.13 декларації «інші витрати, крім визначених у 04.1-04.12», показників, сформованих в результаті операцій з оплати послуг банку, витрат на відрядження, нарахування відсотків по кредиту, нарахування курсової різниці по прострочених відсотках та по залишках кредитних коштів, реалізації валютних коштів. При досліджені договорів, виписок банків, рахунків, авансових звітів та інших первинних документів встановлено завищення валових витрат у сумі 12679305 грн. Так, зі слів відповідача, позивачем до складу витрат включено відсотки за користування позиковими коштами на будівництво об'єктів, які у подальшому використовувались для виробництва продукції (основні фонди групи І). На думку відповідача, витрати підприємства, пов'язані з нарахуванням відсотків за користування кредитами, залученими для будівництва об'єктів, які в подальшому використовувались у господарській діяльності підприємства, впливають на збільшення балансової вартості основних фондів та після введення таких об'єктів в експлуатацію нараховується амортизація. Перевіркою відображених у рядку 06 декларацій «інші витрати» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року у загальній сумі 66873216 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення адміністративних витрат на відрядження, нарахування процентів по кредитних договорах, тепло-енерго носіїв, заробітної плати, амортизації тощо. Посилаючись на норми п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, відповідач вказує на завищення задекларованих показників по рядку 06 декларації на суму 5646528 грн. В результаті вищенаведених порушень щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 40146704 грн. та заниження податку на прибуток за 2-4 квартали 2010 року, 1 квартал 2011 року на суму 3169826 грн. Крім того, перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 6900035,59 грн., що пов'язується відповідачем із реалізацією позивачем продукції пов'язаним особам за ціною, нижчою більш як на 20% від рівня звичайних цін. З урахуванням зазначеного також було встановлено завищення суми податку, що підлягає (підлягала) бюджетному відшкодуванню на загальну суму 3679076 грн..

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову та заперечень на нього, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 26.03.2012 року по 31.05.2012 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проводилась планова виїзна перевірка ТОВ «Дельта Вілмар СНД», код ЄДРПОУ 33268860, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року. За результатом проведеної перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було складено акт перевірки від 15.06.2012 року № 52/23-0/33268860/11 (т. 1 а.с. 25-246), яким встановлено порушення:

пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3169826 грн., в ому числі по періодах: 2 квартал 2010 року - 654095 грн. (завищено податок на прибуток), 3 квартал 2010 року - 3337783 грн. (занижено податок на прибуток), 4 квартал 2010 року - 319293 грн. (занижено податок на прибуток), 1 квартал 2011 року - 166846 грн. (занижено податок на прибуток);

п. 1.20 ст. 1, пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 40 146 704 грн.;

п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 3679076 грн., в тому числі по періодах: грудень 2010 року - на суму 25232 грн.; квітень 2011 року - на суму 2078 грн.; травень 2011 року - на суму 1043020 грн.; липень 2011 року - на суму 1824017 грн.; грудень 2011 року - на суму 784729 грн.; а також заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 3248269 грн. на порушення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в тому числі по періодах: серпень 2011 року - на уму 1213694 грн.; жовтень 2011 року - на суму 2034575 грн.

На підставі згаданого акта перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 06.07.2012 року № 0000172300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4084096 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 3169826 грн., та за штрафними (фінансовим) санкціями - у сумі 914270 грн. (т. 1 а.с. 250);

- від 06.07.2012 року № 0000192300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 40146704 грн. за звітний період 2-4 квартали 2011 року (т. 1 а.с. 249);

- від 06.07.2012 року № 0000212300, яким ОВ «Дельта Вілмар СНД» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього у розмірі 3679076 грн., в тому числі не відшкодованого на момент перевірки - у сумі 784729 грн., відшкодованого на момент перевірки - у сумі 2894347 грн., та застосовано штрафні санкції у сумі 658496,5 грн. (т. 1 а.с. 248);

- від 06.07.2012 року № 0000202300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4060336,25 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 3248269 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 812067,25 грн. (т. 1 а.с. 247).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до ДПС в Одеській області, якою за результатом розгляду відповідної скарги прийнято рішення від 18.09.2012 року № 25419/10/10-2007, яким скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВППу м. Одесі від 06.07.2012 року № 0000172300, а решта податкових повідомлень рішень залишені без змін, відповідно скарга позивача у цій частині - без задоволення (т. 2 а.с. 1-9).

За результатом розгляду повторної скарги позивача, поданої ним до ДПС України (т. 2 а.с. 11-28), ДПС України прийнято рішення від 29.11.2012 року № 6170/0/61-12/10-2115, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 06.07.2012 року №№ 0000192300, 0000212300, 0000202300 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скарги - без задоволення (т. 2 а.с. 29-35).

Як вбачається з акта перевірки, відповідачем було встановлено заниження позивачем скоригованого валового доходу за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року у сумі 34500176 грн., в тому числі по періодах: 2 квартал 2011 року - у сумі 8711748 грн.; 3 квартал 2011 року - у сумі 15685085 грн., 4 квартал 2011 року - у сумі 10103343 грн., що пов'язується відповідачем із реалізацією позивачем продукції пов'язаним особам за цінами, що є нижчими від звичайних більш ніж на 20 %.

З цього приводу судом встановлено, що позивач ТОВ «Дельта Вілмар СНД» є засновником ТОВ «Південна Олія» (36369434), частка статутного капіталу у розмірі 96 % якого належить позивачеві, що підтверджується статутом відповідного підприємства (т. 3 а.с. 55-71).

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «Дельта Вілмар СНД» також є засновником ТОВ «Катерининський агропродукт», якому належить частка статутного капіталу цього підприємства у розмірі 96 %, що підтверджується статутом відповідної юридичної особи (т. 3 а.с. 72-86).

Виходячи з положень п. 1.26. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 01.04.2011 року, юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку є пов'язаною особою. При цьому під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Згідно з пп. 14.1.159 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року, пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають, зокрема, такій ознаці: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

При цьому під контролем господарської діяльності платника податку Податковим кодексом України розуміється в тому числі володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку; вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Враховуючи наведені вище визначення пов'язаних осіб, які встановлювались чинним у періоді, що перевірявся, законодавством України, ТОВ «Дельта Вілмар СНД» було пов'язаною особою із ТОВ «Південна Олія» та ТОВ «Катериниський агропродукт».

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив що протягом періоду, який охоплювався вищенаведеною перевіркою, позивачем здійснювались господарські операції з реалізації рафінованої пальмоядрової олії та пальмового олеїну. При цьому поряд з іншими юридичними особами, вказані господарські операції здійснювались позивачем і з ТОВ «Південна Олія», яке, як встановлено вище, є пов'язаною із позивачем особою.

Пунктом 153.2. ст. 153 Податкового кодексу України визначений порядок оподаткування операцій із пов'язаними особами.

Так, виходячи з норм пп. 153.2.1. п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 2 п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України з 1 квітня 2011 року Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втратив чинності, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діяв до 1 січня 2013 року.

Вказаним пунктом ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регламентовано особливості застосування звичайних цін.

Так, ним визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

При цьому, пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 згаданого Закону передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до положень глави 21 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Аналогічні положення містяться також у Законі України «Про ціни і ціноутворення». Поряд з цим, вказаним нормативно-правовим актом передбачено, що перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення визначає Кабінет Міністрів України.

Так ціни на товар, реалізація якого здійснювалась позивачем, не відносяться до категорії державних фіксованих та регульованих цін, тобто, є вільними.

В акті перевірки зазначено, що у ході перевірки ТОВ «Дельта Вілмар СНД» проведено співставлення цін реалізації продукції, яка продана на підприємства, що є пов'язаними із позивачем особами, та цін реалізації продукції для інших вітчизняних покупців, що надало можливість розрахувати розмір недоотриманих доходів підприємством ТОВ «Дельта Вілмар СНД». При цьому зазначено, що такий розрахунок наведений у додатку № 5 до акта перевірки.

Дослідивши додаток № 5 до акта перевірки (т. 1 а.с. 218-219), суд встановив що він містить реєстр суб'єктів господарювання, з якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» укладав договори страхування в істотних обсягах за цією групою. Тобто, вказаний додаток не містить інформації щодо розрахунку розміру недоотриманих доходів підприємством ТОВ «Дельта Вілмар СНД» за рахунок реалізації продукції товарів пов'язаним особам.

Поряд з цим, дослідивши наявний у матеріалах справи додаток 6 до акта перевірки (т. 1 а.с. 224), суд встановив, що він містить певний перелік без найменування, в якому викладена інформація щодо контрагента, назви продукції, кількості, середньої ціни за 1 кг, різниці у ціні, суми об'єкта оподаткування та податкові зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї норми право встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Водночас, вищенаведена інформація не може розглядатись судом як належний розрахунок, про який зазначено в акті перевірки, оскільки з нього не вбачається, з якими саме показниками проводилось порівняння, яким чином отримані відповідні показники, також у документі відсутні посилання на первинні документи, які містять вихідну інформацію, що унеможливлює встановити відповідність встановлених перевіркою висновків реальним обставинам.

Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності розрахунку суми донарахованих грошових зобов'язань з цього приводу відповідачем до суду не надано.

Крім того, виходячи з положень вищенаведених норм права, звичайні ціни можуть бути застосовані під час розрахунку податкових зобов'язань платника податку лише у разі, якщо ціни, за якими здійснювалась реалізація продукції пов'язаним особам відрізняється більш як на 20 % від звичайних. При цьому, чинним законодавством України встановлений особливий порядок дослідження розміру звичайних цін.

Так, з метою перевірки відповідності рівня цін, за якими позивачем реалізовувалась продукція пов'язаним особам, рівню звичайних цін, відповідач зобов'язаний був використати інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому аналізу підлягає не лише інформація стосовно цін, за якими продукція реалізовувались відповідним платником податків іншим ніж пов'язаним особам контрагентам, а рівень звичайних цін, який існує на відповідному ринку товарів, що передбачає аналіз цін на ідентичні або аналогічні товари, за якими такі товари реалізуються іншими особами на ринку товарів в межах відповідної території.

Однак, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі до суду не надано жодних доказів, які б засвідчували рівень звичайних цін на вищезгадані товари на відповідному ринку товарів. Крім того, не доведено відповідачем також й те, що ним реалізовано передбачене пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» право надіслати запит платнику податку з приводу відповідності його цін рівню звичайних в межах виконання покладеного на податковий орган обов'язку доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом.

Також суд враховує той факт, що на момент проведення відповідачем перевірки ТОВ «Дельта Вілмар СНД» чинним законодавством не було встановлено механізму здійснення процедури для донарахування податковим органом податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін.

Так, відповідно до п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни передбачені у ст. 39 Податкового кодексу України, яка, втім, набула чинності лише з 01.02.2013 року, тобто, після складання акта перевірки та прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень. Іншого порядку застосування звичайної ціни, чинного на момент проведення перевірки, законодавством України не передбачалось. Отже, незрозумілим є, якими законодавчо встановленими методами визначення звичайної ціни керувався податковий орган, визначаючи рівень невідповідності цін ТОВ «Дельта Вілмар СНД» звичайним цінам, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, позивачем до суду надані бухгалтерські довідки щодо реалізації ним продукції рафінованої пальмоядрової олії, пальмового олеїну протягом 2-4 кварталів 2011 року як пов'язаним особам, так й іншим контрагентам позивача (т. 2 а.с. 37-40, т. 7 а.с. 5-8), а також первинні документи, які засвідчують наведену у вищезгаданих бухгалтерських довідках інформацію: відповідні договори та додаткові угоди до них (т. 6 а.с. 2-31, т. 13 а.с. 49-120), видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки фактури, виписки по рахунках позивача щодо зарахування коштів за поставлену продукцію тощо (т. 3 а.с. 87-241, т. 4 а.с. 1-249, т. 5 а.с. 1-263, т. 6 а.с. 32-86, т. 7 а.с. 9-250, т. 8 а.с. 1-250, т. 9 а.с. 1-250, т. 10 а.с. 1-250, т. 11 а.с. 1-273, т. 12 а.с. 1-262, т. 13 а.с. 1-47).

Дослідивши надані до суду документи, суд встановив, що рівень цін, за якими здійснювалась реалізація ТОВ «Дельта Вілмар СНД» продукції пов'язаним особам, не досягає різниці 20% та більше порівняно із цінами, за якими така продукція реалізовувалась іншим контрагентам позивача у відповідному періоді, що виключає можливість застосування до таких господарських операцій звичайних цін.

Суд також звертає увагу на те, що реалізація товару пов'язаним особам за цінами, нижчими ніж ціни товару, за якою відбувалась купівля-продаж іншим юридичним особам, не є системним явищем, оскільки, як вбачається з наданих до суду документів, в окремих випадках така ціна перевищувала рівень цін, за якими здійснювалась реалізація товарів непов'язаним особам. Крім того, ані в акті перевірки, ані в запереченнях відповідача, наданих до суду, не викладено інформації щодо аналізу співставності умов договорів, за якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» реалізовувався товар різним контрагентам, що виключає можливість застосування звичайних цін.

Також судом досліджений лист ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 14.09.2012 року № 3658 (т. 2 а.с. 41-42), в якому наведена інформація щодо ринкового рівня цін на олійно-жирову продукцію на внутрішньому ринку України у 2011 році.

Так, виходячи з отриманих відомостей, у 2 кварталі 2011 року ринкові ціни на рафіновану пальмоядрову олію становили 15800,00 - 20800,00 грн., а ціни, за якими позивачем реалізовувалась продукція пов'язаним особам у 2 кварталі 2011 року, знаходяться у відповідному діапазоні ринкових цін (16158,80 - 20666,00 грн.); у 3 кварталі 2011 року ринкові ціни на рафіновану пальмоядрову олію становили 14400,00 грн. - 17800,00 грн., а ціни, за якими позивачем реалізовувалась продукція пов'язаним особам у 3 кварталі 2011 року, знаходяться у відповідному діапазоні ринкових цін (14685,06 - 17755,53 грн.); у 4 кварталі 2011 року ринкові ціни на рафіновану пальмоядрову олію становили 15500,00 - 18680,00 грн., ціни, за якими позивачем реалізовувалась продукція пов'язаним особам у 4 кварталі 2011 року, знаходяться у відповідному діапазоні ринкових цін (15953,25 грн.).

Що стосується рівня ринкових цін на пальмовий олеїн, то у 2 кварталі 2011 року він становив 10300,00 - 11200,00 грн., тоді як у відповідному періоді позивач реалізовував його пов'язаним особам за ціною від 10378,36 грн. до 11194,10 грн., що відповідає рівню ринкових цін; у 3 кварталі 2011 року рівень ринкових цін на пальмовий олеїн становив 9900,00 - 11150,00 грн., тоді як у відповідному періоді позивач реалізовував його пов'язаним особам за ціною від 9948,31 грн. до 11093,98 грн., що відповідає рівню ринкових цін; у 4 кварталі 2011 року рівень ринкових цін на пальмовий олеїн становив 9050,00 - 11100,00 грн., тоді як у відповідному періоді позивач реалізовував його пов'язаним особам за ціною від 9108,05 грн. до 11047,25 грн., що відповідає рівню ринкових цін.

Таким чином, рівень цін, за якими позивачем реалізовувалась продукція пов'язаним особам у 2-4 кварталі 2011 року відповідає рівню ринкових цін, зазначених у листі ДП «Укрпромзовнішекспертиза». Іншої інформації щодо рівню ринкових цін на вищезазначену продукцію до суду не надано, у зв'язку з чим на підставі ч. 6 ст. 71 КАС України, суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів, з приводу чого встановив, що висновки відповідача щодо реалізації ТОВ «Дельта Вілмар СНД» продукції пов'язаним особам за цінами, нижчими ніж звичайні, не підтверджуються документально.

Зазначене також відповідає висновку експертного економічного дослідження від 24.09.2012 року № 1779-Б, складеним Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за листом в.о. директора ТОВ «Дельта Вілмар СНД» від 06.09.2012 року № 2746/1 (т. 3 а.с. 13-36).

З акта перевірки також вбачається, що відповідачем встановлено заниження податкових зобов'язань ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з податку на додану вартість у сумі 6900035,59 грн. Вказане порушення відповідач пов'язує із реалізацією продукції власного виробництва пов'язані особі за ціною нижчою, ніж решті покупців, в чому відповідач вбачає порушення вимог п. 1881.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. застосування звичайної ціни

Зі змісту згаданої норми права випливає, що визначення бази оподаткування податком на додану вартість за загальним правилом пов'язується із договірною вартістю товарів з обмеженням щодо застосування цін нижчих, ніж звичайні, які визначаються відповідно до ст. 39 Кодексу.

Як зазначено вище, норми ст. 39 Податкового кодексу України протягом 2011 року не діяли, натомість до 01.01.2013 року діяли положення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Поряд з цим, поняттю звичайна ціна, виходячи з положень п. 1.20 ст. 1 згаданого Закону, відповідає рівень справедливих ринкових цін, який охоплює рівень цін всіх суб'єктів господарювання, представлених на ринку відповідного товару. Оскільки відповідачем не доведено, що позивач є єдиним суб'єктом господарювання на ринку пальмоядрової олії, пальмового олеїну, суд критично оцінює застосування відповідачем методу порівняння цін, застосованих до пов'язаних осіб з рівнем цін, за якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» здійснювалась реалізація товарів іншим контрагентам. В свою чергу, податковим законодавством України не передбачено обов'язку платників податку здійснювати реалізацію продукції різним покупцям за однаковими цінами.

Таким чином, відповідачем було порушено порядок застосування звичайних цін під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість, що призвело до необґрунтованих висновків з приводу заниження ТОВ «Дельта Вілмар СНД» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 6900035,59 грн..

Також перевіркою було встановлено завищення валових витрат підприємства у загальній сумі 12679305 грн., в тому числі по періодах: 2 квартал 2010 року - заниження валових витрат у сумі 2616380,00 грн., 3 квартал 2010 року - завищення валових витрат у сумі 13351131 грн., 4 квартал 2010 року - завищення валових витрат у сумі 1277172 грн., 1 квартал 2011 року - завищення валових витрат у сумі 667382 грн. Як вбачається з акта перевірки та наданих до суду заперечень, таке завищення валових витрат пов'язується податковим органом із безпідставним, на його думку, формуванням валових витрат за рахунок відсотків за користування кредитами, залученими для будівництва об'єктів, які у подальшому будуть використовуватись у господарській діяльності підприємства, оскільки вони впливають на збільшення балансової вартості основних фондів та після введення таких об'єктів в експлуатацією буде нараховуватись амортизація.

Судом встановлено, що 13.11.2008 року між ТОВ «Дельта Вілмар СНД» та Міжнародною фінансовою корпорацією (далі - МФК) було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач МФК погоджується надати, а позивач погоджується взяти кредит із взяттям на себе зобов'язання щодо будівництва, завершення, права власності та експлуатації проекту, під яким розуміється збільшення потужностей виробництва пальмової олії, розширення обсягів резервуарів для зберігання олії, збільшення потужностей з текстуризації та пакування, запуск додаткового перегінного заводу, запуск додаткового заводу гідрогенізації, запуск додаткового заводу хімічної пер етерифікації, будівництво товарного складу, що будуть розташовані на території комплексу позичальника у м. Южне (т. 2 а.с. 105-249).

Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Зі змісту наведеного договору вбачається, що залучені кошти позивач зобов'язувався використовувати на будівництво основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з наданої податкової звітності за відповідний звітний податковий період, відсотки, які позивач сплачував за користування вищезгаданими кредитними коштами, ним було віднесено до складу валових витрат.

Згідно з пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до пп. 8.3.4. п. 8.3. ст. 8 згаданого Закону облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Підпунктом 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Будь-яких виключень з приводу віднесення до складу валових витрат, пов'язаних із виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, крім невикористання таких виплат у господарській діяльності цією нормою права не визначено.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

При цьому під фінансовими витратами розуміються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Згідно з п. 15 згаданого Положення у примітках до фінансової звітності наводиться така інформація: випадки, причини і тривалість зупинення виконання робіт із створення кваліфікаційного активу та капіталізації фінансових витрат; сума фінансових витрат, що капіталізована у звітному періоді; річна (або середньорічна) норма (норми) капіталізації.

Однак, відповідачем не досліджувалось питання облікової політики ТОВ «Дельта Вілмар СНД», а також в акті перевірки та в запереченнях відповідача не міститься посилання на фінансову звітність підприємства, в якій би відображалась інформація про капіталізацію витрат у періоді, що перевірявся.

При цьому суд враховує, що відповідно до п.п. 13, 14 наведеного Положення капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено. Якщо створення кваліфікаційного активу здійснюється частинами, кожна з яких може окремо використовуватися за цільовим призначенням до завершення створення інших частин, капіталізація фінансових витрат щодо частин, які можуть використовуватися, припиняється у періоді, що настає за періодом, у якому всі роботи зі створення таких частин кваліфікаційного активу завершені.

Згідно з п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Проте, відповідачем всупереч вимогам вказаного Порядку та ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено, що протягом перевіряємого періоду у позивача існували правові підстави для подальшого проведення капіталізації фінансових витрат, а створення кваліфікаційного активу не було завершено. Інформація про відповідні обставини в акті перевірки не наведена, до суду відповідні докази також не надані. В свою чергу, у судовому засіданні представники сторін підтвердили, що надали до суду усі наявні у них докази в обґрунтування своїх позицій і вони досліджені судом.

Враховуючи вищевикладене, висновок відповідача щодо порушення ТОВ «Дельта Вілмар СНД» пп. 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що спричинило завищення суми валових витрат у розмірі 12679305,00 грн., є таким, що не підтверджується належними доказами по справі, у зв'язку з чим є безпідставним.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, письмові пояснення, надані сторонами по справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, визначених ним в акті перевірки від 15.06.2012 року № 52/23-0/33268860/11 про результати планової виїзна перевірка ТОВ «Дельта Вілмар СНД», код ЄДРПОУ 33268860, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, у зв'язку з чим прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000192300.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000212300.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби від 06.07.2012 року № 0000202300.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 20.03.2013 року.

Суддя С.М.Корой

20 березня 2013 року.