Постанова № 30037036, 13.02.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2013 р. Справа № 809/259/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Гуменюка Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ПП «Газ Імпекс Україна» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001132201 та № 0001122201 від 10.10.12 року, -

В С Т А Н О В И В:

ПП «Газ Імпекс Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001132201 та № 0001122201 від 10.10.12 року

Позовні вимоги мотивовані тим, що Івано-Франківською ДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ПП «Газ Імпекс Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 01 серпня 2012 року. Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ПП «Газ Імпекс Україна» укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувались на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ТОВ «Перший фінансовий взвод» та ТОВ «Вакус Естейт» правоздатність яких як юридичних осіб підтверджуються їх установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Зазначені юридичні особи на дату укладення договорів та виконання робіт були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПП «Газ Імпекс Україна» сформувало у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість"на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав частково, просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську № 0001132201 від 10.10.2012 року та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0001122201 від 10.10.2012 року в частині визначення ПП «Газ Імпекс Україна» грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 113008 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 528 грн., мотивуючи частковою обгрунтованістю окаржуваного рішення,

Представник відповідача в судове засідання не з"явився повторно, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі. Своїм право на подання заперечення проти позову відповідач не скористався.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 вересня 2012 року Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Газ Імпекс Україна» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.11 по 01.08.12 року. За результатами перевірки складено акт № 8427/22-1/32726703.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ винесено податкові повідомлення-рішення № 0001132201 та № 0001122201 від 10.10.12 року.

Щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід зазанчити наступне.

Між ПП «Газ Імпекс Україна» та ТОВ «Перший фінансовий взвод» укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг від 02.12.2011 року № 172.

ТОВ «Перший фінансовий взвод» виконав взяті на себе зобов'язання за договором та 10.12.2011 року надав детальний звіт про надання інформаційно-консультаційних послуг. Між сторонами за договором 26.12.2011 року було підписано акт приймання-передачі робіт № 172 від 26.12.2011 року на суму 146250,00 грн., в тому числі ПДВ 24375,0 грн. та цього ж числа виконавцем виписано позивачу податкову накладну за № 172.

Аналогічно між ПП «Газ Імпекс Україна» та ТОВ «Вакус Естейт» укладено договір купівлі-продажу від 05.09.2011 року № 05-09-11.

Згідно п. 1.1 зазначеного вище договору продавець зобов'язаний передати у власність покупця автошини та матеріали до спецтехніки.

ПП «Газ Імпекс Україна» протягом вересня 2011 року придбавало у ТОВ «Вакус Естейт» товарів на загальну суму 655339,02 грн., про що свідчать наступні документи: накладна 248 від 30.09.2011 року згідно якої було придбано стрічку транспортерну в кількості 250 м/п, рукоять екскаваторна CASE CX 210 кількістю 1 шт. всього на суму 355499,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 59249,83 грн.; накладна 249 від 30.09.2011 року, згідно якої було придбано автошини 1300 R20 в кількості 40 шт. та автошини 23,5R25 кількістю 4 шт. Всього на загальну суму 299840,02 грн., в тому числі ПДВ 49973,34 грн.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акти зустрічних перевірок контрагентів з огляду на наступне.

Перевірка контрагентів здійснювалася лише на підставі наданих податкових деклараціях з ПДВ та податку на прибуток даних, що є порушенням наказу № 266. З аналізу норм податкового законодавства вбачається, що висновки податкового органу щодо визнання угод нікчемними можуть бути зроблені під час проведення лише позапланової виїзної перевірки. Тому дослідження питання щодо нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «Вакус Естейт» та ТОВ «Перший фінансовий взвод» є таким, що вчинено з порушенням норм чинного законодавства України та поза межами наданих відповідачу повноважень що в свою чергу є порушенням частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Щодо правової позиції податкового органу про обов'язковість товаро-транспортної накладної для підтвердження валових витрат та податкового кредиту, то слід зазначити наступне.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (пеервізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, невиконная контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2012 року № К-27230/10.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки № 8427/22-1/32726703 від 26 вересня 2012 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ПП "Газ Імпекс Україна" на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Висновки Акту перевірки № 8427/22-1/32726703 від 26 вересня 2012 ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"зі змінами та доповненнями, вимог "положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП «Газ Імпекс Україна» правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового Кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредиту звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складаєтсяь з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межх господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання дозоду і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України датою виникнення права планика податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби"та наказом від 18.04.08р. № 266 "Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів"(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відсутність в суб"єктів господарювання транспортних засобів та великого штату працівників, на що посилаєтсья відповідач, не може бути достатнім підтвердженням його висновків про неможливість ведення підприємницької діяльності такими суб"єктами, оскільки вказані ресурси можуть залучатися на підставі правочинів.

Тому з огляду на зазначене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську № 0001132201 від 10.10.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0001122201 від 10.10.2012 року в частині визначення ПП «Газ Імпекс Україна» грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 113008 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції на суму 528 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Газімпекс Україна» понесені судові витрати в розмірі 2316(дві тисячі триста шістнадцять) гривень 94 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 15.02.2013 року.