Рішення № 30031950, 14.03.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 219/1992/2012 Провадження № 22-ц/772/546/2013Головуючий в суді першої інстанції:Боднар В.В.Категорія: 27 Доповідач: Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді: Денишенко Т.О.,

суддів: Гуцола П.П., Луценка В.В.,

при секретарі: Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3

Олексіївни про стягнення боргу за договором позики,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 січня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

12 листопада 2012 року ОСОБА_2 звернувся в Піщанський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 8771,00 гривні. Позов мотивований тим, що 15 жовтня 1998 року позивач позичив ОСОБА_3 2300,00 гривень, які вона зобов'язалася повернути при першій можливості. На неодноразові нагадування про необхідність повернення боргу відповідачка обіцяла виконати свій обов'язок, проте до даного часу уникає зустрічей, розмов на цю тему. З врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми загальна сума боргу складає 8771,00 гривню. За таких обставин позивач звернувся в суд з указаною вимогою ( а. с. 2 ).

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 18 січня 2013 року у позові ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі у зв'язку з пропуском строку позовної давності (а. с. 36-38).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт вважає оскаржуване судове рішення від 18 січня 2013 року незаконним, необгрунтованим (а. с. 44-45).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, наявні в ній, в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що згідно розписки ОСОБА_3 15 жовтня 1998 року позичила у ОСОБА_2 2300,00 гривень, які зобов'язалася повернути при першій можливості (а. с. 5).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки зазначав, що строком повернення боргу є 01 січня 2000 року.

З такою позицією суду першої інстанції погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 надала розписку про позику у ОСОБА_2 грошових коштів.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовому доказу ( розписці ), суд помилково не прийняв до уваги, що договором не встановлений строк повернення позики, а значить позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

В порушення статей 212-214 ЦПК України суд першої інстанції під час вирішення спору належним чином не перевірив доводів, викладених ОСОБА_2 у його позові, письмових поясненнях; не врахував, що відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.

Посилаючись як на кінцевий строк повернення позики на 01 січня 2000 року через зазначення цієї дати позивачем, суд не звернув увагу, що дана дата як договірна між сторонами у справі жодним чином не доводиться, ОСОБА_2 у встановленому порядку вимогу про повернення позики ОСОБА_3 не пред'являв, а неодноразово усно звертаючись до неї за поверненням позичених коштів та не отримавши їх, звернувся в суд з даним позовом, обравши саме такий спосіб захисту своїх порушених прав.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в частині стягнення позиченої суми коштів з боржниці на користь позичальника. Разом з тим, належить відмовити у позові про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 нарахованих ним самим сум за індексом інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, оскільки належних і допустимих доказів щодо терміну погашення боргу 01 січня 2000 року ОСОБА_2 суду не представлено.

Частиною 3 ст. 10 ЦПКУ передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПКУ суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалася на безгрошовість позики, написання розписки під примусом зі сторони позивача, що відображено в оскаржуваному судовому рішенні. Однак, така позиція відповідачки не знайшла свого доведення, є голослівною, такою, що не заслуговує на увагу.

Крім цього, неможливо погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що посилання ОСОБА_3 на навмисне затягування ОСОБА_2 строку звернення до суду слід розцінювати як заяву про застосування строку позовної давності, оскільки відповідачка взагалі заперечувала отримання 2300,00 гривень, стверджувала про написання розписки під примусом, що жодним чином не узгоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Слід мати на увазі, що за час розгляду справи по суті ніщо не перешкоджало ОСОБА_3 до ухвалення судового рішення подати відповідану заяву суду саме про застосування строку позовної давності.

Частиною 1 статі 309 ЦПК України визначені підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, якими є неповне з'ясування судом, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Згідно частин 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 січня 2013 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2300,00 гривень (дві тисячі триста гривень 00 коп.) боргу за договором позики, 108,00 гривень сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча-суддя: ___ Денишенко Т.О.

Судді: ___ Гуцол П.П.

___ Луценко В.В.