Постанова № 30024248, 15.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2013 року 810/757/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представників позивача - Литвиненко Г.В., Кравченко Ю.М.,

представника відповідача - Мурги Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

18 лютого 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ» (ТОВ «ВЕГА-ОПТ», товариство) із позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001232300 та № 0001222300 від 08 лютого 2013 року.

Зазначали, що товариство проводило свою діяльність законно, належним чином вело облік, а податковий орган хибно трактував поняття реальності господарських операцій, у зв'язку з чим помилково визнав нікчемним договір позивача із ТОВ «Шляховик-Авто» про поставку товарів.

Посилаючись на невідповідність висновків Акту дійсним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, у відповідності з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового Кодексу України, просили визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача позову не визнав, стверджував, що договір, укладений між позивачем та контрагентом, не мав реального характеру, перевіркою не встановлено існування предмету договору та доказів переміщення товарів, а виявлені у її ході порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань із податку на прибуток, грошового зобов'язання з податку на додану вартість і стягнення штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Як вбачається із статутних документів Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГА-ОПТ» є юридичною особою, зареєстроване Вишгородською районною державною адміністрацією 24 липня 2009 року (а.с 32), має свідоцтво платника податку на додану вартість (а.с 69), тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Як видно зі змісту Акта № 123/22-00/36444956 від 23 січня 2013 року, на підприємстві у період з 10 по 16 січня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Шляховик-Авто» за період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За висновками Акта перевірки, ТОВ «ВЕГА-ОПТ» порушено вимоги п.п.7.2.6, п. 7.2, п.п.7.3.1 п.7.3,п.п.7.4.1 п.7.4, п.п. 7.4.5 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997, а саме - занижено суму податку на додану вартість у розмірі 133511 грн. (вересень 2009 року - 85519 грн., жовтень 2009 року - 23791,5 грн., грудень 2009 року 9672,2 грн., лютий 2010 року - 1083,3 грн., квітень 2010 року - 7174,3 грн., травень 2010 року - 6271,1 грн.); п. 5.1 ст.5, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» - занижено податок на прибуток на 166890 грн. (2009 року - 148729 грн., І квартал 2010 року. - 1354 грн., півріччя 2010 року - 16807 грн.).

На підставі Акта прийняті оскаржувані повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов'язань із податку на додану вартість, податку на прибуток та штрафних санкцій.

Судом встановлено, що спір зводиться до з'ясування питання про реальність чи безтоварність господарських операцій між контрагентами, розв'язання якого матиме вирішальне значення для юридичної кваліфікації спору.

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «ВЕГА-ОПТ» посилалось на законність своєї діяльності та добропорядність ведення бізнесу, у тому числі і щодо оподаткування зазначених операцій.

На підтвердження своїх доводів суду надано:

- видаткові накладні, видані ТОВ «Шляховик-Авто»:

№09014 від 01.09.2009 року на суму 9006435 грн. (т.1, а.с 73);

№09043 від 04.09.2009 року на суму 35666,74 грн. (т.1, а.с 77);

№09098 від 08.09.2009 року на суму 111261,30 грн. (т.1, а.с 82);

№09109 від 10.09.2009 року на суму 1068891,16 грн. (т.1, а.с 154);

№09115 від 11.09.2009 року на суму 58218,72 грн. (т.1, а.с 86);

№09161 від 16.09.2009 року на суму 72316,94 грн. (т.1, а.с 148);

№09181 від 18.09.2009 року на суму 38696,99 грн. (т.1, а.с 90);

№09271 від 01.10.2009 року на суму115705,67 грн. (т.1, а.с 94);

№09314 від 06.10.2009 року на суму 6552,19 грн. (т.1, а.с 99);

№09399 від 30.10.2009 року на суму 20491,20 грн. (т.1, а.с 144);

№12073 від 07.12.2009 року на суму 4440,00 грн. (т.1, а.с 103);

№12115 від 11.12.2009 року на суму 11400,00 грн. (т.1, а.с 108);

№12153 від 15.12.2009 року на суму 37609,31 грн. (т.1, а.с 111);

№12154 від 15.12.2009 року на суму 2280,00 грн. (т.1, а.с 114);

№12224 від 22.12.2009 року на суму 2304,00 грн. (т.1, а.с 117);

№01023 від 01.02.2010 року на суму 6499,97 грн. (т.1, а.с 121);

№07085 від 07.05.2010 року на суму 37626,93 грн. (т.1, а.с 129);

- рахунки-фактури:

№09014 від 01.09.2009 року на суму 90064,35 грн. (т.1, а.с 74);

№СФ-09043 від 04.09.2009 року на суму 35666,74 грн. (т.1, а.с 78);

№09098 від 08.09.2009 року на суму 111261,30 грн. (т.1, а.с 83);

№09109 від 10.09.2009 року на суму 106889,16 грн. (т.1, а.с 141);

№09115 від 11.09.2009року на суму 58218,72 грн. (т.1, а.с 87);

№09161 від 16.09.2009 року на суму 72316,94 грн. (т.1, а.с 149);

№09181 від 18.09.2009 року на суму 38696,99 грн. (т.1, а.с 91);

№09271 від 01.10.2009 року на суму 115705,67 грн. (т.1, а.с 95);

№09314 від 06.10.2009 року на суму 6552,19 грн. (т.1, а.с 100);

№09399 від 30.10.2009 року на суму 20491,20 грн. (т.1, а.с 145);

№12073 від 07.12.2009 року на суму 4440,00 грн. (т.1, а.с 103);

№12115 від 11.12.2009 року на суму 11400,00 грн. (т.1, а.с 109);

№12153 від 15.12.2009 року на суму 37609,31грн. (т.1, а.с 112);

№12154 від 15.12.2009 року на суму 2280,00 грн. (т.1, а.с 115);

№12224 від 22.12.2009 року на суму 2304,00 грн. (т.1, а.с 118);

№01023 від 01.02.2010 року на суму 6499,97 грн. (т.1, а.с 122);

№07041 від 07.04.2010 року на суму 43046,23 грн. (а.с 126);

№07085 від 07.05.2010 року на суму 37626,93 грн. (т.1, а.с 130);

- платіжні доручення:

№65 від 16.09.2009 року на суму 90064,35 грн. (т.1, а.с 75);

№96 від 30.09.2009 року на суму 29861,40 грн. (т.1, а.с 80);

№214 від 26.11.2009 року на суму 12357,53 грн. (т.1, а.с 81);

№117 від 07.10 .2009 року на суму 111261,30 грн. (т.1, а.с 85);

№59 від 14.09.2009 року на суму 58218,72 грн. (т.1, а.с 89);

№102 від 05.10.2009 року на суму 28696,99 грн. (т.1, а.с 93);

№121 від 08.10.2009 року на суму 25000,00 грн. (т.1, а.с 152);

№124 від 09.10 2009 року на суму 21000,00 грн. (т.1, а.с 151);

№183 від 17.11.2009 року на суму 80889,16 грн. (т.1, а.с 143);

№223 від 01.12.2009 року на суму 30705,67 грн. (т.1, а.с 97);

№247 від 09.12.2009 року на суму 8000,00 грн. (т.1, а.с 147);

№248 від 10.12.2009 року на суму 41000,00 грн. (т.1, а.с 98);

№254 від 16.12.2009 року на суму 124648,14грн. (т.1, а.с 153);

№268 від 21.12.2009 року на суму 4440,00 грн. (т.1, а.с 105, 106);

№275 від 23.12.2009 року на суму 35449,31 грн. (т.1, а.с 107);

№276 від 23.12.2009 року на суму 2304,00 грн. (т.1, а.с 120);

№365 від 18.02.2010 року на суму 6339,98 грн. (т.1, а.с 124);

№402 від 05.03.2010 року на суму 159,99 грн. (т.1, а.с 125);

№500 від 08.04.2010 року на суму 43046,23 грн. (т.1, а.с 128);

№649 від 25.05.2010 року на суму 31578,00 грн. (т.1, а.с 132);

- податкові накладні, виписані ТОВ «Шляховик-Авто»:

№090101 від 01.09.2009 року на суму 90064,35 грн. (т.1, а.с 76);

№090405 від 04.09.2009 року на суму 35666,74 грн. (т.1, а.с 79);

№090805 від 08.09.2009 року на суму 111261,30 грн. (т.1, а.с 84);

№091008 від 10.09.2009 року на суму 106889,16 грн. (т.1, а.с 142);

№091101 від 11.09.2009 року на суму 58218,72 грн. (т.1, а.с 88);

№091601 від 16.09.2009 року на суму 72316,94 грн. (т.1, а.с 150);

№091801 від 18.09.2009 року на суму 38696,99 грн. (т.1, а.с 92);

№100109 від 01.10.2009 року на суму 115705,67 грн. (т.1, а.с 96);

№100605 від 06.10.2009 року на суму 6552,19 грн. (т.1, а.с 101);

№103001 від 30.10.2009 року на суму 20491,20 грн. (т.1, а.с 146);

№120702 від 07.12.2009 року на суму 4440,00 грн. (т.1, а.с 104);

№111204 від 11.12.2009 року на суму 11400,00 грн. (т.1, а.с 110);

№121502 від 15.12.2009 року на суму 37609,31 грн. (т.1, а.с 113);

№121504 від 15.12.2009 року на суму 2280,00 грн. (т.1, а.с 116);

№122205 від 22.12.2009 року на суму 2304,00 грн. (т.1, а.с 119);

№020102 від 01.02.2010 року на суму 6499,97 грн. (т.1, а.с 123);

№040807 від 08.04.2010 року на суму 43046,23 грн. (т.1, а.с 127);

№050704 від 07.05.2010 року на суму 37626,93 грн. (т.1, а.с 131).

У судовому засіданні представники позивача наполягали на дійсності й реальності угод.

У той же час, погодитись із такими твердженнями суд не може.

Як вбачається з договору поставки між ТОВ «ВЕГА-ОПТ» та ТОВ «Шляховик-Авто» від 01.08.2009 № 134, його предметом є товар, зазначений в накладних, що є невід'ємною частину договору; постачальник (ТОВ «Шляховик-Авто») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «ВЕГА-ОПТ») цей товар, покупець же зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах договору.

Місцезнаходженням ТОВ «Шляховик-Авто» згідно договору та ЄДРПОУ є місто Київ.

За положеннями договору поставка відбувається на умовах EXW у відповідності до норм «Інкотермс-2000», а це означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору.

У вказаному договорі пунктом 2.2 також деталізовано доставку як самовивіз транспортом Покупця. Передбачено можливість відправки Товару автомобільним чи залізничним транспортом за рахунок Покупця.

На пропозицію суду надати докази транспортування позивачем поставленого товару, він послався на те, що обов'язок його доставки лежав на ТОВ «Шляховик-Авто», що суперечить умовам договору.

Пропозиція суду надати будь-які докази, які підтверджують отримання позивачем товарів через підприємства «Нова пошта», «Укрпошта», «Гюнсел»(про що стверджували представники) - залишена без виконання.

Суд звертає увагу і на ту обставину, що розрахунковий рахунок ТОВ «ВЕГА-ОПТ» у Печерській філії «ПриватБанку», який зазначений у договорі поставки від 1 серпня 2009 року - 26001060409775, відкритий тільки 5 серпня 2009 року(а.с. 14), а розрахунковий рахунок ТОВ «Шляховик-Авто» 26009000742901 у ВАТ «Агрокомбанк»(т.3, а.с.104), вказаний у цьому договорі, відкритий лише 12 серпня 2009 року, що ставить під сумнів твердження про послідовність звичних господарських правовідносин: відкриття рахунків із наступним укладенням договорів поставки, а не у зворотному порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, приводом перевірки контрагента позивача стала постанова старшого слідчого з ОВС Головного слідчого управління ДПС України від 10 квітня 2012 року про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України. Одним із підприємств, створеним для функціонування відповідної злочинної схеми вказано ТОВ «Шляховик -Авто», у зв'язку із чим прийнято рішення про зустрічну звірку останнього та складено Акт від 29 жовтня 2012 року № 3863/22-222-35976724 про неможливість її проведення.

У ході такої перевірки не встановлено місцезнаходження ТОВ «Шляховик-Авто», кількість працюючих - 1, наявність основних засобів - 0, транспортні засоби - відсутні.

З наданої відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 02.03.2012 року № 8846 (И-2012) встановлено, що інформація про реєстрацію за ТОВ «Шляховик-Авто» у період з 01.01.2008 року по 20.02.2012 року права власності - відсутня(т.3, а.с.97-98).

Крім того, як вбачається із матеріалів зустрічної звірки, інформаційних баз даних АІС РПП, АРМ «Облік», АРМ «ТАХ», БД АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України», ЄДРПОУ ОСОБА_5 став директором та головним бухгалтером ТОВ «Шляховик-Авто» лише 22 травня 2012 року. До цієї дати, починаючи з 28 квітня 2009 року, засновником, директором, головним бухгалтером був ОСОБА_6.

Це ставить під сумнів достовірність наданих позивачем суду копій первинних документів (договору, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур) за підписом ОСОБА_5(в деяких із них зазначена і посада - директор), адже вони датовані періодом до 22 травня 2012 року.

ОСОБА_5 є громадянином Республіки Молдова, ОСОБА_6 - Російської Федерації.

Також суд зауважує, що хоча ОСОБА_6 був засновником і директором контрагента позивача, на час підписання і виконання угоди, за даними Державної прикордонної служби України(Лист, т.3а.с.135), державного кордону України він не перетинав; за даними Київського міського центру зайнятості дозвіл на використання його праці як іноземного громадянина не оформлювався (Лист від 02.03.12 № 14-1787, т.3, а.с 141); за інформацією Державної міграційної служби України не перебуває на обліку служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (Лист від 17.05.2012 № 49/8-8331, т.3, а.с 144).

Щодо ОСОБА_5, то згідно того ж Листа Державної міграційної служби України від 17.05.2012, у період з 01.01.2008 по 12.03.2012 він не перебував на території України (т.3, а.с. 142-144), а відповідно до Листа Київського міського центру зайнятості від 02.02.2012 дозвіл на використання праці такого громадянина на території міста Києва не оформлювався.

Тобто, фізична присутність на території України вказаних осіб не з'ясована.

Крім того, ОСОБА_6, за його поясненнями, відібраними ГУ Внутрішніх справ Нижньогородської області не причетний до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Шляховик-Авто» (т.3, а.с.106).

Щодо наданих позивачем документів про подальший продаж придбаних у ТОВ «Шляховик-Авто» товарів, суд констатує неможливість ідентифікувати, що мова йде саме про придбані від вказаного контрагента товари.

Таким чином, сукупність наведених доказів переважають твердження про реальність господарських операцій і суд погоджується як і з висновками Акту перевірки, так і з правовими наслідками, викладеними в податкових повідомленнях-рішеннях.

Такий висновок суд обґрунтовує наступним розумінням вимог чинного законодавства.

До набуття чинності Податковим кодексом України спірні правовідносини регулювалися Законами «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Так, за змістом статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До їх складу включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Однак, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Як передбачає пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

До податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 статті 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 вказаного Закону, вона є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, аналогічно, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 цієї статті визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Однак, це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, за якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За нормами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції(стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Враховуючи викладені вище обставини справи, судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи з боку контрагентів були підписані не встановленими особами. Тому, підстави вважати належними доказами документи видані контрагентом позивача - ТОВ «Шляховик-Авто» та представлені позивачем суду - відсутні.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання позивачем товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-Авто» на підставі договору поставки від 1 серпня 2009 року, їх транспортування та використання у господарській діяльності документально не підтверджується.

Твердження ж податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за вересень 2009 року - травень 2010 року у судовому засіданні позивачем спростовані не були.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 18 березня 2013 р.