Ухвала суду № 30015465, 15.03.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________

Провадження № 22-ц/790/1472/13 Головуючий 1 - інстанції - Попрас В.О.

Справа № 2018/15054/2012 Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - трудові

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарі - Міщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про зобов'язання нарахувати та сплатити грошову допомогу,-

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з позовом до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» ( далі ДП «ЛІКВО» ), в якому, з урахуванням уточнення і доповнення, просив зобов'язати відповідача нарахувати додаткову допомогу залежну від загального стажу роботи на підприємстві, передбачену при скорочені чисельності чи штату працівників п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України» на 2012-2014 р.р. та пунктом 2.6. Галузевої угоди на 2012-2014 р.р. у розмірі 19782 грн., надати йому відзнаку «Ветеран праці ДП «ЛІКВО» та премію у розмірі 1200 грн.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 09 січня 2013 року позовні вимоги задоволенні частково. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_4 додаткову допомогу, враховуючи загальний стаж роботи на підприємстві, передбачену при скороченні чисельності чи штату працівників п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України» на 2012-2014 р.р. та п. 2.6. Галузевої угоди на 2012-2014 р.р., у розмірі 19782 грн. В частині позовних вимог ОСОБА_4 про надання йому відзнаки «Ветеран праці ДП «ЛІКВО» та премії в розмірі 1200 грн. - відмовлено. Стягнуто з відповідача у дохід держави судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та не повно досліджені докази та невірно надана їм оцінка.

Вважає, що рішення підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що внаслідок скорочення чисельності працівників ДП «ЛІКВО» та відсутністю вакансій і неможливістю переведення на іншу роботу позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку. У день звільнення проведено виплату всіх сум, передбачених чинним законодавством.

У зв'язку зі скрутним матеріальним становищем виплату допомоги працівникам, вивільненим внаслідок скорочення чисельності чи штату працівників, було призупинено спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації ДП «ЛІКВО».

Вказує, що, приймаючи рішення про тимчасове призупинення дії окремих положень Колективного договору, зокрема, додаткових виплат, адміністрація підприємства та профспілковий комітет діяли в рамках закону.

Зазначає, що суд не прийняв до уваги висновки Міністерства соціальної політики України та Державної інспекції України з питань праці з приводу того, що у випадку скрутного фінансового становища підприємство мало право призупиняти виплату додаткової вихідної допомоги.

Також вказує, що розглядати додаткову вихідну допомогу, яка виплачується працівникам при вивільненні у зв'язку зі скороченням чисельності чи штату працівників окремо від фонду оплати праці неможливо, оскільки вона належить до компенсаційної виплати, яка не передбачена актами чинного законодавства та проводиться понад встановленні чинним законодавством норми.

Позивач на апеляційну скаргу подав заперечення, в яких просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача і позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, судова колегія доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції позивач ОСОБА_4 17.06.1986 року був прийнятий на роботу до Дочірнього Підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості "Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на посаду командира взводу оперативно-технічного загону.

Наказом № 72-П 26 червня 2012 року його було звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

При звільненні з роботи згідно вимог ст. 44 КЗпП України ОСОБА_4 було виплачено гарантовану та обов'язкову вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 6594,00 грн., що сторонами не оспорюється.

Пунктом 2.6 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства, скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі.

Відповідно до у пункту 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією ДП «ЛІКВО», скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «ЛІКВО» виплачується допомога, залежно від загального стажу роботи на підприємствах, галузі.

Зазначена допомога позивачу не виплачена.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

В апеляційній скарзі ДП «ЛІКВО» посилається на те, що вищевказані положення колективного договору були призупинені спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації ДП «ЛІКВО» у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства.

Проте, відповідно до ч.1, 2 ст. 17 КЗпП України колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» (Дія колективного договору).

Отже чинним законодавством України в сфері регулювання трудових відносин взагалі не передбачено правового механізму призупинення дії колективного договору, а лише передбачено можливість внесення до нього змін та доповнень.

Згідно ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Крім того, відповідно до ст. 16 КЗпП України та п. 1.6 Галузевої угоди умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством і Галузевої Угодою становище працівника, є недійсними.

Відповідач в апеляційній скарзі визнає, що жодних змін та доповнень до колективного договору ним не ініціювалося та не вносилося.

Отже зазначені положення колективного договору діють з моменту його укладання та є обов'язковими для всіх працівників ДП «ЛІКВО».

Крім того, відповідно до ст. 16 КЗпП України та п. 1.6 Галузевої угоди умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством і Галузевої угодою становище працівника, є недійсними.

Згідно ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Пунктом 1.4 Галузевої угоди передбачено, що угода гарантує збереження рівня і обсягів соціальних гарантій, пільг, компенсацій працівникам галузі, а також право трудових колективів і профспілкових організацій на участь в управлінні виробництвом, встановлених чинним законодавством та Генеральною угодою.

Пунктом 4.3.14 Колективного договору зазначено, що у разі фінансових труднощів в ДП «ЛІКВО» норми колективного договору, що допускають оплату нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово, терміном не більше як шість місяців за погодженням з профкомом профспілкової організації та подальшим інформуванням трудового колективу.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про оплату праці» дійсно передбачено, що норми колективного договору, які допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

07 лютого 2012 року відбулося спільне засідання профкому та адміністрації ДП «ЛІКВО» на якому було вирішено призупинити нарахування та виплату деяких видів грошових виплат, передбачених колективним договором на 2012-2014 роки.

29 лютого 2012 року директором ДП «ЛІКВО» було видано наказ-постанову № 32 «Про оптимізацію витрат ДП «ЛІКВО», яким з 01 лютого 2012 року по 31 травня 2012 року було призупинено нарахування та виплату деяких видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, всіх видів вихідних та соціальних допомог, передбачених колективним договором ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки, а 29 травня 2012 року - наказ-постанову № 87/1, "Про внесення змін до наказу-постанови № 32" від 29.02.2012року, яким з 01.02.2012 року по 30.06.2012 року було призупинено нарахування та виплату деяких видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, всіх видів вихідних та соціальних допомог, передбачених колективним договором ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки.

30.05.2012 року відбулося спільне засідання профкому та адміністрації ДП «ЛІКВО», на якому було вирішено призупинити з 01.06. по 30.06.2012 року нарахування та виплату деяких видів грошових виплат, передбачених колективним договором на 2012-2014 роки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством України в сфері праці не допускається видача правових актів локального характеру із зворотною дією в часі.

Суд також правильно визначив, що вищенаведені обмеження, передбачені ЗУ «Про оплату праці» стосуються лише питання оплати праці, а згідно п. 3.8 р. 3 Інструкції за статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року - вихідна допомога до фонду оплати праці не входить.

За таких обставин висновок суду про те, що положення Колективного договору (пункт 2.10) щодо виплати вихідної допомоги є обов'язковими до виконання, грунтується на законі і відповідає обставинам справи, які встановлені судом повно і об»єктивно.

Посилання в апеляційній скарзі на листи Міністерства соціальної політики України від 18 жовтня 2012 року та Державної інспекції України з питань праці від 08 жовтня 2012 року висновків суду не спростовують, оскільки вказані листи мають рекомендаційно-інформаційний характер і не містять обов»язкових до виконання правових норм.

Враховуючи загальний стаж роботи позивача в ДП «ЛІКВО» понад п»ятнадцять років, він мав право при звільненні у зв»язку зі скороченням штату працівників на виплату відповідно до п.2.10 Колективного договору додаткової допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Судова колегія доходить висновку, що рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги залишення цього рішення без змін.

Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про надання йому відзнаки «Ветеран праці ДП «ЛІКВО» та премії в розмірі 1200 грн. не оскаржено і апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст. ст. 303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» нафтогазової промисловості» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 09 січня 2013 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя -

Судді колегії -