Ухвала суду № 30002268, 07.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2013 р. м. Київ К/9991/36806/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Айрон Плюс" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства "Айрон Плюс" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

Приватне підприємство "Айрон Плюс" (далі - ПП "Айрон Плюс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси (далі - ДПІ у Київському районі м. Одеси) в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року позов ПП "Айрон Плюс" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000032334/0 від 03 лютого 2010 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Одеси задоволено, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року скасовано. У задоволені позовних вимог ПП "Айрон Плюс" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ПП "Айрон Плюс" подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Київському районі м. Одеси проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Айрон Плюс»з питань правових відносин з ТОВ «Шерус»за період жовтень 2008 року. За результатами перевірки був складений акт від 25.01.2010 року №326/23-303, 33313457/11.

В акті перевірки зроблений висновок, що податковий кредит ПП «Айрон Плюс»не підтверджений податковими зобов'язаннями ТОВ «Шерус», тому в порушення п. 1.3. ст. 1, пп. 7.2.3. п. 7.2. пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»ПП «Айрон Плюс»до складу податкового кредиту жовтня 2008 року неправомірно включена сума податку на додану вартість у розмірі 4333, 40 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 03.02.2010 року №0000032334/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 4333, 40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2166, 70 грн.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції встановлено, що податкова накладна була оформлена належним чином, розрахунки були поведені у безготівковій формі.

Згідно з п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Відповідно до п.п. 7.4.5., п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Також судом першої інстанції встановлено, що податкова накладна була наявна у позивача та видана йому у звітний податковий період 31 жовтня 2008 року та рахунком -фактури, який був виставлений ТОВ «Шерус»ПП «Айрон Плюс»передбачена сплата ПДВ, яка була сплачена позивачем на користь ТОВ «Шерус»повністю.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що порушення провадження у справі про припинення (ліквідацію) ТОВ «Шерус»теж не є підставою для визнання вказаної податкової накладної недійсною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що не слід вважати податкову накладну недійсною через те, що згідно з податкової декларації з ПДВ за жовтень 2008 року, наданої до ДПІ, ТОВ «Шерус»звітувало про відсутність фінансово-господарської діяльності, оскільки якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на включення цієї суми до податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №0000032334/0 від 03.02.2010 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року у даній справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Айрон Плюс" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2011 року -скасувати.

Залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров