Ухвала суду № 29990361, 04.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11575/12/0170/20

04.03.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецавтоматика"- Щерба Володимир Георгійович, довіреність № б/н від 18.02.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 02.11.12 у справі № 2а-11575/12/0170/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецавтоматика" (вул. Г. Петрова, 66, прим. 33, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко 40, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецавтоматика" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби форми "Р" від 08.10.2012 №0001512201, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція в місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2012 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Промспецавтоматика" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001512201.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 4666,67 грн. по правовідносинам з ПП "Комманд" у березні 2012 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001512201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 7000,01 грн.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи 08.10.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001512201, у якому позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 7000,01 грн., у тому числі 4666,67 грн. за основним платежем, 2333,34 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7000,01 грн. став акт від 28.09.2012 №960/22-06/30411223 документальної невиїзної позапланової перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП "Комманд" за березень 2012 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в зв'язку з чим донараховано податку на додану вартість у сумі 4666,67 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від ПП "Комманд" податкових накладних, у зв'язку з тим, що правочини, які були укладені між зазначеним підприємством та позивачем мають признаки "фіктивності", через наступне.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків- сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді між позивачем та ПП "Комманд" був укладений договір поставки №б/н від 01.01.2012, згідно якому постачальник зобов'язаний передати у власність покупцю матеріали (обладнання для монтажу та технічного обслуговування систем охоронно-пожежної, тривожної сигналізації, систем відеоспостереження), а покупець зобов'язаний відповідно виставленому рахунку-фактурі поставити партію матеріалів в необхідній кількості та у строки, узгоджені з покупцем.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт отримання товарів підтверджується накладними: №3 від 01.03.2012 на суму 7000,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 1166,67 грн.; №103 від 26.03.2012 на суму 18000,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 3000,00 грн.; №109 від 27.03.2012 на суму 3000,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 500,00 грн. та видаткові накладні: від 01.03.2012 №ПН-0000003 на загальну суму 7000,00 грн., у тому числі податку на додану вартість в розмірі 1166,67 грн.; від 26.03.2012 №ПН-0000004 на загальну суму 18000,00 грн., у тому числі податку на додану вартість в розмірі 3000,00 грн.; від 27.03.2012 №ПН-0000005 на загальну суму 3000,00 грн., у тому числі податку на додану вартість в розмірі 500,00 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що зазначені податкові накладні мають всі обов'язкові реквізити, надані позивачу за березень 2012 року, отримані позивачем та, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість», відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, суми податку віднесено до складу податкового кредиту у деклараціях з податку на додану вартість за березень 2012 року.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що розрахунки між підприємствами було здійснено у безготівковій формі на загальну суму 28000,00 грн., згідно до банківських виписок: №25 від 01.03.2012 на суму 7000,00 грн.; №36 від 26.03.2012 на суму 18000,00 грн.; №37 від 28.03.2012 на суму 3000,00 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що вказаний податок на додану вартість відповідає вимогам підпункту 7.4.1. пункту7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як нарахований у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, що підтверджується накладними та податковими накладними, виданими позивачем контрагенту ПП "Комманд" на підтвердження реалізації зазначених товарів.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи у повному обсязі підтверджується оплата, отримання та використання у господарській діяльності позивача вартості товарів, що придбанні у ПП "Комманд", суму податку на додану вартість по яких у розмірі 4666,67 грн. віднесено до податкового кредиту за березень 2012 року.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2012 року у сумі 4666,67 грн. у зв'язку з недоведеністю, оскільки податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 4666,67 грн. по правовідносинам з ПП "Комманд" за березень 2012 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Неспроможними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на "нікчемність" операцій позивача з зазначеним контрагентом, що "нікчемність" операцій, яка пов'язана з висновками матеріалів попередніх актів перевірок, актів неможливості проведення зустрічних звірок контрагента, інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем АРМ "Аудит", оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом, а не Актами, які б факти у ньому не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою посадової особи податкового органу, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Зазначеної думки також додержується Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договору, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, яку порушено за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ПП "Комманд",отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001512201, у якому позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 7000,01 грн., діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2012 у справі № 2а-11575/12/0170/20 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко