Ухвала суду № 29988631, 04.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2539/12/2770

04.03.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Спекторстрой"- Борзова Марина Вікторівна, довіреність № б/н від 01.10.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби- Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 10/9/10-025 від 12.03.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Майсак О.І. ) від 12.12.12 у справі № 2а-2539/12/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спекторстрой" (пр. Жовтневої Революції, 22, корп.12, кв. 50, місто Севастополь, 99038)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (вул. Пролетарська, 24, місто Севастополь, 99014)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 12.12.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрстрой» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 01.10.2012: № 0000200222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та № 0000190222 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59579,19 грн., вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду та прийняття рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Спекторстрой"(далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.10.2012: № 0000200222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та № 0000190222 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59579,19 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59 579,19 грн.,що є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи 01.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000200222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та № 0000190222 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59579,19 грн.

Передумовою збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість став акт від 06.09.2012 № 997/22-212/37246861/32 позапланової невиїзної перевірки позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з: ПП "Севелітстрой", БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй"за період з 01.08.2010 по 31.01.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Спекторстрой"при придбанні товарів; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, абзацу ж пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 291205,20 грн.; підпункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 349 965,00 грн.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6. статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Слід зазначити, що несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 12.08.2010 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №507, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, замовник зобов'язується прийняти та сплатити дану роботу: ремонтні роботи. 07.10.2010 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №599, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Багатоповерхова забудова по вул. Руднева -Тульська, блок 6, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по пристрою крівлі та бітумної черепиці. 14.10.2010 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №600, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий будинок по проспекту Античний, 18 АС-1, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по пристрою крівлі та внутрішньої відділки під'їздів та квартир. 10.01.2011 між позивачем(замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №18, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий будинок по вул. Маршала Геловані, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по утепленню стін фасадів з окраскою, здійснити роботи зовнішній та внутрішній відділки об'єктів будівництва. 20.04.2011 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №189, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий будинок по вул.П.Корчагіна, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по утепленню стін фасадів з окраскою, здійснити роботи зовнішній та внутрішній відділки об'єктів будівництва. 20.04.2011 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №190, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий будинок по проспекту Победи, 2А, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по утепленню стін фасадів з окраскою, здійснити роботи зовнішній та внутрішній відділки об'єктів будівництва. 09.06.2011 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №275,згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням Замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий комплекс з об'єктами соцкульбиту по вул. Колобова, 35 в місті Севастополі, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по утепленню стін фасадів з окраскою, здійснити роботи зовнішній та внутрішній відділки об'єктів будівництва. 24.08.2011 між позивачем (замовник) та ПП "Севелітстрой"(підрядник) було укладено договір підряду №388, згідно якому підрядник зобов'язується на власний ризик виконати своїми силами за завданням замовника роботи відповідно до проектно-кошторисної документації: Житловий будинок по проспекту Античний, 20Б, корпус 19, замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи по пристрою крівлі та внутрішньої відділки під'їздів та квартир. 16.08.2010 між позивачем (орендар) та БВП "Строитель-Плюс"(орендодавець) було укладено договір оренди майна №1083, згідно якому орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування за плату леса будівельні рамні. На виконання договору, між позивачем та БВП "Строитель-Плюс" було підписано акти прийому наданих послуг: від 16.08.2010, від 31.10.2010, від 30.11.2010, від 27.12.2010. Між позивачем (орендар) та БВП "Строитель-Плюс"(орендодавець) 10.01.2011 було укладено договір оренди майна №50, згідно якому орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування за плату леса будівельні рамні. На виконання договору, між позивачем та БВП "Строитель-Плюс" було підписано акти прийому наданих послуг: від 31.01.2011, від 31.03.2011, від 30.04.2011, від 31.05.2011, від 30.06.2011, від 31.07.2011, від 31.08.2011, від 30.09.2011.

Також рахунки №1654 від 06.09.2010 та № 1977 від 27.09.2010 підтверджують фактичне виконання договорів оренди майна.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що за видатковою накладною від 29.09.2011 №0000001044 позивачем було здійснено купівлю будівельних матеріалів на загальну суму 60 354,00 грн., в тому числі податок на додану вартість-10 059,00 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що з податкових накладних: за серпень -грудень 2010 року, січень -жовтень 2011року, січень 2012 року, які видані позивачу ПП "Севелітстрой" , з податкових накладних: за жовтень- грудень 2010 року, січень, березень-листопад 2011року, які видані позивачу БВП "Строитель Плюс" та з податкової накладної № 1044 від 29.09.2011, яка видана позивачу ТОВ "Бренд Строй",вбачається, що податкові накладні містять усі необхідні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Законом України "Про податок на додану вартість"та пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

У зв'язку з виконанням підрядних робіт за вищевказаними договорами між позивачем та ПП "Севелітстрой" складена та підписана обов'язкова типова форма № КБ-2в Актів приймання виконаних робіт та № КБ-3-довідки про вартість виконаних підрядних робіт, які також підтверджують вартість та виконання підрядних робіт.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивач виконав усі передбачені Законом України "Про податок на додану вартість"та Податковим кодексом України вимоги для формування податкового кредиту.

Проте відповідач не спростовує дійсності податкових накладних, що видані позивачу: ПП "Севелітстрой", БВП "Строитель Плюс" та ТОВ "Бренд Строй" щодо фактичного виконання умов договорів та сплату позивачем коштів за отримані послуги. Реальність подальшої господарської діяльності позивача підтверджується також деклараціями про готовність об'єктів до експлуатації, виданих Інспекцією ДАБК у місті Севастополі.

Помилковими вважаються твердження в апеляційній скарзі щодо відсутності встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість з посиланням на неможливість проведення зустрічних перевірок: БВП "Строитель-Плюс", ТОВ "Бренд Строй", ПП "Севелітстрой", оскільки добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається,-позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що сума бюджетного відшкодування з боку позивача визначено правомірно, на підставі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог діючого законодавства на підставі договорів підряду та договорів оренди майна. Відносини позивача з контрагентом з приводу правочинів, на підставі якого заявлено відшкодування з бюджету податку на додану вартість, підтверджено відповідними письмовими доказами у повному обсязі.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59579,19 грн., отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01.10.2012:№ 0000200222 та № 0000190222 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Оскільки судом встановлено помилковість збільшення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішення штрафних санкцій в сумах 349965,00грн. та в розмірі 59579,19грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Помилковими вважаються посилання в апеляційній скарзі на нікчемність укладених позивачем з: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй» правочинів, оскільки визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Колегія суддів зазначає, що ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй» та позивачем були вчинені господарські операції щодо придбання товарів, робіт, оплата за договорами була здійснена позивачем повністю. Вказані господарські операції призвела до зміни в структурі активів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку. А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України. Норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

Відповідачем належними доказами не доведено^ в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Проте, жодною нормою законодавства органи державної податкової інспекції не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Матеріали справи свідчать про те, що правочини у встановленому законом порядку недійсними не визнані, а відтак є дійсними, направленими на настання реальних наслідків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів, робіт від: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до від'ємного значення та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на матеріали кримінальної справи, оскільки матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України. За відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй», визначених актом перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товару, робіт від: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй» та при наявності доказів, які підтверджують отримання товару, робіт саме від: ПП «Севелітстрой», БВП «Строитель-Плюс», ТОВ «Бренд Строй» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 349 965,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 40 178,00 грн. та про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 291205,20 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 59579,19 грн. знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутком підприємств» та Податкового кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 12.12.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 12.12.2012 у справі № 2а-2539/12/2770 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко