Рішення № 29988005, 12.03.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/2090/255/2013 Головуючий 1 інст. - Босняк М.М.

Справа № 2030/2-363/2011 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: право власності

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Макарова Г.О.,

при секретарі - Шабас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року по справі за позовом фермерського господарства «Київська Русь» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИЛА:

10.12.2010 року ФГ «Київська Русь» звернулося до суду із вказаним позовом і просило визнати за ним право власності на площадку до механічної майстерні, виготовлену з залізобетонних плит, розташовану на території комплексу споруд сільськогосподарського призначення Красненської сільської ради Первомайського району Харківської області.

01.08.2011 року ФГ «Київська Русь» уточнило позовні вимоги і просило визнати за ним право власності на пощадку механічної майстерні, виготовлену з залізобетонних дорожніх плит розміром 1,75 х 3 м у кількості 341 шт., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, комплекс споруд сільськогосподарського призначення.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Суд вирішив визнати за ФГ «Київська Русь» право власності на площадку до механічної майстерні, 1993 року побудови, виготовлену з залізобетонних дорожніх плит, розміром 1,75х3 м в кількості 341 шт., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, комплекс споруд сільськогосподарського призначення.

В апеляційних скаргах відповідач ОСОБА_2 і представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, вважаючи рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи скарги, апелянти вказують: що суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи, що суд безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів належності спірної площадки позивачу та залучення до справи письмових доказів щодо відведення у передбаченому законом порядку земельної ділянки, за яку йде спір, іншій особі - ПП «Антар-2».

Апелянт ОСОБА_4 вказує, що в наданих позивачем документах (договорі купівлі-продажу від 03.8.2007 р., специфікації та акті приймання-передачі майна у ТОВ «Михайлівське» не міститься опис спірного майна, мається лише єдине позначення про передачу площадки до механічної майстерні у кількості одної одиниці вартістю 402,74 грн. І це при тому, що позивач претендує на 341 залізобетонних дорожніх плити розміром 1,75 х 3 метра кожна.

Також апелянт ОСОБА_4 посилається на те, що висновки судового експерта № 6766 від 18.09.2012 р. підтвердили підозру відповідачів про надання позивачем сфальсифікованих документів (договір про надання фінансової допомоги від 31.05.2000 р., договір погашення кредиторської заборгованості від 01.10.2000 р., акт приймання передачі майна від 07.10.2000 р.).

Саме тому, та зважуючи на те, що сторонами вказаних договорів є ОСОБА_5 - дочка голови ФГ «Київська Русь» та ОСОБА_6, яка тривалий час працювала головним бухгалтером ФГ «Київська Русь», відповідачі і звернулися до суду першої інстанції з клопотанням про призначення експертизи в КНДІСЕ, який має можливість встановлювати давність виготовлення документів, однак суд безпідставно відмовив.

Посилаючись на покази ОСОБА_7, який заперечив продаж дорожніх плит, суд залишив поза увагою покази свідка ОСОБА_8, який підтвердив у суді, що ОСОБА_7 пропонував усім бажаючим купити плити, показував їх розташування і продавав подібні в інших ліквідованих сільгосппідприємствах за такими ж договорами, за якими продав спірні плити ОСОБА_3 Проте суд не розглянув питання щодо законності дій ОСОБА_7

Апелянт ОСОБА_2, вважаючи себе добросовісним набувачем права власності на спірні плити, стверджує, що продані йому ОСОБА_3 дорожні плити ніколи не були частиною механічної майстерні, як це стверджує позивач, так як знаходяться далеко від неї. Це підтверджується копією плану відведення земельної ділянки власнику гаража (ПП «Антар-2»), поряд з яким знаходяться куплені ним плити.

Оскільки будівля механічної майстерні є нерухомим майном, то й право власності на неї повинно бути зареєстроване в БТІ, як це передбачено законом та інструкцією про проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.01.2001 р. № 127, а відтак і площадка з залізобетонних плит на яку претендує позивач. Однак позивач ухилився від надання таких доказів реєстрації за ним права власності на нерухоме майно.

Апелянти вважають, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що допущені судом порушення норм процесуального і матеріального права призвели до ухвалення неправильного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ФГ «Київська Русь» 10.12.2010 року звернулося до суду з вказаним вище позовом і в обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 03 серпня 2007 року між юридичними особами ТОВ «Михайлівське» та ФГ «Київська Русь» був укладений договір купівлі продажу № 03/08-01, відповідно до якого позивач придбав у власність комплекс споруд сільськогосподарського призначення, в тому числі й площадку до механічної майстерні, виготовлену з залізобетонних плит, за 402 грн. 74 коп., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, комплекс споруд сільськогосподарського призначення.

Як на докази права власності на спірні залізобетонні плити позивач посилався на те, що:

03.08.2007 року відповідно до п.1.2 Договору № 03/08-01 сторонами була складена специфікація, у якій зазначені кількість, асортимент та вартість товару, що є предметом Договору.

03.08.2007 року між сторонами був складений Акт приймання-передачі, відповідно до якого позивач прийняв від TOB «Михайлівське» механічну майстерню.

20.09.2007 року TOB «Михайлівське» позивачу виданий рахунок № 20/09/07 для оплати за майно передане йому за Актом приймання-передачі від 03 серпня 2007 року.

24.09.2007 року платіжним дорученням № 212 позивач на виконання умов Договору від 03.08.2007 року здійснив оплату за придбані в TOB «Михайлівське» матеріальні цінності, в тому числі й за придбану площадку до механічної майстерні.

Однак відповідач 02 грудня 2010 року вказані залізобетонні плити у кількості 153 штук намагався забрати за допомогою спецтехніки, стверджуючи, що вони йому належать на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ним 28.11.2003 року з арбітражним керуючим ліквідатором ПСП «Квітневе» ОСОБА_7, і лише втручання викликаних на місце події працівників міліції завадило незаконному заволодінню залізобетонними плитами (т. 1 а.с. 3-4, 84-85).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що за договором купівлі-продажу від 28.11.2003 року, укладеного між ним і арбітражним керуючим - ліквідатором ПСП «Квітневе» ОСОБА_7, він придбав у власність залізобетонні дорожні плити у кількості 153 шт., які й продав у серпні 2007 року ОСОБА_2

Вважає, що він у передбаченому законом порядку набув права власності на 153 залізобетонні плити, які також у відповідності з діючим законодавством за договором купівлі-продажу від 12.08.2007 року продав ОСОБА_2

На підтвердження цих заперечень на позов відповідач надав письмові докази: договір купівлі-продажу 153 дорожніх залізобетонних плит за 7650 грн., укладений між арбітражним керуючим-ліквідатором ПСП «Квітневе» ОСОБА_7 і ОСОБА_3, накладну 331 від 28.11.2003 р. на вказані плити з зазначенням ціни, квитанцію до прибуткового касового ордеру про прийняття ПСП «Квітневе» від ОСОБА_3 7650 грн. за плити дорожні розміром 1,75 х 3 м б/в (бувші у використанні), а також копію постанови господарського суду Харківської області від 12.12.02 року у справі № 25/155-02 за вх. № Б-17316/2-25 за заявою ПСП «Квітневе» про визнання банкрутом, згідно якої господарський суд вирішив: ПСП «Квітневе» визнати банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру, керівника банкрута (ОСОБА_6.) визнати такою, що підлягає звільненню у зв'язку з банкрутством підприємства, а ліквідатором призначити ОСОБА_7

У той же час позивач, обґрунтовуючи вимоги, надав у якості доказів договір купівлі-продажу від 03.08.2007 р., згідно якого купив у ТОВ «Михайлівське» комплекс споруд сільськогосподарського призначення, у тому числі і площадку до механічної майстерні. В договорі відсутнє найменування та вид проданого товару, а в копії специфікації до договору під № 1 зазначена площадка до механічної майстерні у кількості одної одиниці вартістю 402,74 грн. Інші дані щодо площадки відсутні.

Разом з тим, біля вказаної майстерні знаходиться площадка, яка складається із 7 плит, а площадка з залізобетонних плит, серед яких і 153 плити куплені ОСОБА_3, знаходиться на відстані 300 м біля гаража, який належить іншій особі (ПП «Антар-2).

Крім того, співставлення доводів позивача і наданих ним документів свідчить, що ФГ «Київська Русь» придбало за договором купівлі-продажу залізобетонні дорожні плити розміром 1,75м х 3 м вагою близько 1200 кг по ціні 2 грн. 63 коп., що суперечить здоровому глузду (т. 1 а.с. 44-54).

Заперечуючи проти доводів ОСОБА_3, позивач подав суду уточнену позову заяву до якої долучив договір від 31.05.2000 р. укладений ПСП «Квітневе» у особі директора ОСОБА_6 і СТОВ «Золотий колос» у особі директора ОСОБА_5 про надання підприємству ПСП «Квітневе» фінансової допомоги у розмірі 50000 грн. під зобов'язання повернути кошти в строк до 01.10.2000 р. грошима або майном; договір між тими ж особами від 01.10.2000 р. про погашення кредиторської заборгованості шляхом передачі майна, в тому числі «площадки к мех. мастерской из ж/б плит перекрития расположенную возле мехмастерской в с. Красное Первомайського района Х/о, инвентарный № 0267 остаточной балансовой стоимосью 402,74 грн….», протокол № 6 від 18.11.2003 р. зборів засновників СТОВ «Золотий колос» (серед яких - ФГ «Київська Русь» з 1,15% частки в Статутному фонді) про реорганізацію СТОВ «Золотий колос» шляхом приєднання до ТОВ «Михайлівське», акт приймання-передачі майна під кредиторську заборгованість від 07.10.2000 р. (т. 1 а.с. 84-85, 86, 87, 88, 89)

За клопотаннями представників сторін, які стверджували про фальшивість письмових доказів, судом призначалися судово-технічні експертизи документів, допитувалися свідки.

Ухвалою суду від 09.09.2011 року до участі у справі залучено у якості співвідповідача громадянина ОСОБА_2

Справа розглянута за відсутністю ОСОБА_2 і за відсутністю даних про те, що він належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним факт набуття ФГ «Київська Русь» спірного майна у передбаченому законом порядку, посилаючись на надані позивачем письмові докази придбання ним у 2007 році у ТОВ «Михайлівське» механічної майстерні, до якої також належить і спірна площадка, на висновки судових експертиз дослідження документів, на покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, на висновок аудитора Лісіної В.Ю. № 23/05 від 23.05.2012 р. щодо відповідності вимогам закону договору купівлі-продажу плит дорожніх у кількості 153 шт. від 28.11.2003 року між ліквідатором ПСП «Квітневе» та ОСОБА_3

Документи, надані відповідачем стосовно придбання залізобетонних плит суд визнав такими, що не містять ідентифікаційних ознак товару, а саме: в договорі не зазначена вага плит, їх розмір, вартість кожної, їх місцезнаходження. Вказав, що накладна не містить чіткого визначення (відсутні ідентифікаційні ознаки) про передачу та отримання саме цих плит.

Однак з таким рішенням суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки суд помилкового дійшов до висновку про доведеність позовних вимог і наявність підстав для ухвалення рішення про визнання за ФГ «Київська Русь» права власності на площадку до механічної майстерні, виготовлену з залізобетонних дорожніх плит, розміром 1,75х3 м в кількості 341 шт., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, комплекс споруд сільськогосподарського призначення.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 182 ЦК України передбачає обов'язкову державну реєстрацію права на нерухомість. Право власності на земельну ділянку та право користування, згідно вимог ст.ст. 125, 202 Земельного Кодексу України також підлягають державній реєстрації.

Статтею 132 ЗК України також передбачено певні вимоги щодо змісту угод про перехід прав власності на земельну ділянку.

Приймаючи рішення про визнання за ФГ «Київська Русь» права власності на площадку суд не звернув увагу на те, що площадка, виготовлена з 341 шт. залізобетонних плит розміром 1,75х3 м кожна, займає певну територію землі і вирішення позовних вимог ФГ «Київська Русь» про визнання прав власності на площадку, якщо вона знаходиться в межах населеного пункту, має вирішуватися за участю сільської, селищної, міської ради, а якщо за межами населеного пункту, то за участю відповідних органів виконавчої влади.

Крім того, річ, право власності на яку просить визнати ФГ «Київська Русь», має бути визначеною (розмір, склад, ціна, місцезнаходження, якщо це нерухоме майно тощо).

Надані позивачем докази, матеріали справи і рішення суду не містять даних про розміри, які займає площадка, її стан, її вартість.

Поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що за висновком ХНДІСЕ № 12836 від 07.03.2012р. відтиски печатки ПСП «Квітневе» у наданих на дослідження документах відповідача: договорі купівлі-продажу від 28.11.2003 року, накладній № 31 від 28.11.2003 р., квитанції до прибуткового касового ордера від 28.11.2003 р. - нанесені рельєфним кліше, виготовленим з дотриманням технології (т. 2 а.с. 15-21).

В той же час надані позивачем договори за 2000 рік про надання фінансової допомоги, про погашення заборгованості шляхом передачі майна, акт прийняття-передачі майна виготовлені незвичним способом, з порушенням послідовності їх виготовлення (т. 2 а.с. 91-95).

Крім того, згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили, що ФГ «Київська Русь», набуваючи права власності на механічну майстерню, набуло прав власності і на площадку, яка складається з залізобетонних дорожніх плит, розміром 1,75х3 м кожна, у кількості 341 шт. в с. Красне Первомайського району.

З наданих відповідачам письмових доказів (т. 1 а.с. 58-64, т. 2 а.с. 138-139, 201) вбачається, що бетонні плити розміщені біля гаража, а не біля механічної майстерні.

Крім того, згідно висновку аудитора Лісіної В.Ю., на який посилався представник позивача і з яким погодився суд, зміст наданих їй ФГ «Київська Русь» документів про угоди зі спірним майном свідчить, що маються підстави для визнання недійсною угоди про набуття ОСОБА_3 28.11.2003 року права власності на залізобетонні плити. Однак з таким позовом ФГ «Київська Русь» не зверталося.

Посилання суду на покази свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_5 як на підтвердження доводів позивача про набуття у подальшому ФГ «Київська Русь» права власності на площадку з 341 шт. залізобетонних плит розміром 1,75х3 м кожна є помилковим, оскільки вони лише в узагальненій формі підтвердили укладення угод, є особами зацікавленими у вирішенні справи на користь ФГ «Київська Русь».

Крім того, належним доказом набуття права власності на майно на підставі договорів, в томі числі і договору купівлі-продажу майна, є документи первинного бухгалтерського обліку, а відносно об'єктів нерухомості також дані щодо державної реєстрації.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд першої інстанції без достатніх підстав дійшов до висновку про доведеність позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції не перешкоджає сторонам звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав у відповідності з вимогами ст.ст. 3, 4 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2012 року скасувати.

У задоволенні позову фермерського господарства «Київська Русь» до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про визнання права власності на площадку до механічної майстерні, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, комплекс споруд сільськогосподарського призначення - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: