Постанова № 29987006, 12.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14730/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Мельничука В.П.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2012 року №0004282250, №0004292250, №0004302250, -

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2012 року №0004282250, №0004292250, №0004302250 задоволено повністю; визнано дії ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС при проведенні перевірки позивача 13 вересня 2012 року - 19 вересня 2012 року протиправними; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 17 жовтня 2012 року №0004282250, №0004292250, №0004302250.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що Окружним адміністративним судом м.Києва було правильно встановлені фактичні обставини, які спричинили виникнення спору між позивачем та відповідачем, проте не повною мірою з'ясовано обставини, які мають значення для справи; вірно визначені нормативно-правові акти, які підлягають застосуванню під час вирішення справи, однак правові норми цих актів застосовані невірно у зв'язку з тим, що суд, оцінюючи докази в їх сукупності, безпідставно надав перевагу одним доказам над іншими, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 13 вересня 2012 року по 19 вересня 2012 року відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція»за період з 01 жовтня 2009 року по 30 червня 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт №402/22-511/35251780 від 26 вересня 2012 року, в якому податковий орган встановив допущені, на його думку, порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1, пп.138.5.1 п.138.5 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5030810 грн., у тому числі по періодам: 2009 рік - 658990 грн., 2010 рік - 2034679 грн., І квартал 2011 року - 1654058 грн., ІІ квартал 2011 року - 628436 грн.; а також порушення пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2835325 грн., у тому числі по періодам: травень 2010 року - 393397,30 грн., червень 2010 року - 153168 грн., жовтень 2010 року - 388394,80 грн., грудень 2010 року - 30653,53 грн., лютий 2011 року - 1323246,27 грн., квітень 2011 року - 152069 грн., травень 2011 року - 189983 грн., червень 2011 року - 204414 грн., та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів на суму 1189321 грн. за липень 2010 року.

На підставі акту перевірки №402/22-511/35251780 від 26 вересня 2012 року ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення №0004282250 від 17 жовтня 2012 року, яким за порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1, пп.138.5.1 п.138.5 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на прибуток приватних підприємств на суму 5649582,00 грн., у тому числі 4976163,00 грн. за основним платежем та 673419,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004292250 від 17 жовтня 2012 року, яким за порушення пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3076729,00 грн., у тому числі 2835325,00 грн. за основним платежем та 241404,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004302250 від 17 жовтня 2012 року, яким за порушення пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2010 року на суму 1189321,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 297320,00 грн.

На думку позивача, відповідач дійшов помилкових висновків щодо порушення ТОВ «Торговий дім «Ремдизель» податкового законодавства, оскільки підприємством правомірно були сформовані валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція». Більше того, за твердженням позивача, органом ДПІ було порушено імперативні вимоги Податкового кодексу України, які зобов'язували податковий орган перенести термін проведення перевірки.

Задовольняючи позовну вимогу щодо протиправності дій податкового органу під час проведення перевірки, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про невідповідність дій перевіряючих вимогам Податкового кодексу України, п.85.9. ст.85 якого встановлено, що термін проведення податкової перевірки переноситься у разі вилучення правоохоронними та іншими органами оригіналів первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Так, 13 вересня 2012 року позивач отримав наказ №989 від 13 вересня 2012 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, термін проведення в якому визначено в період з 13 вересня 2012 року по 19 вересня 2012 року. Листом від 14 вересня 2012 року №596 позивач повідомив відповідача про те, що 06 вересня 2011 року ст.слідчим СЧ СВ УМВС України на Південно-західній залізниці, капітаном міліції Чмир А.А. на підставі постанови від 31 серпня 2011 року було проведено обшук у приміщенні позивача та вилучено всі фінансово-господарські документи підприємства, про що складено відповідний протокол обшуку від 06 вересня 2011 року, доданий до листа, та просив відповідача перенести дату перевірки на 20 вересня 2012 року, у зв'язку з тим, що вилучені документи будуть йому повернуті лише 20 вересня 2012 року. До зазначеного листа було додано низку документів, в т.ч. копію протоколу обшуку від 06 вересня 2011 року, в якому містяться узагальнюючі відомості щодо вилучення документів, в т.ч. первинних.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не дослідив належним чином доводи податкового органу про те, що із згаданого протоколу не вбачається про вилучення слідчим документів позивача по взаємовідносинах з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція». Відповідно до ч.2 ст.186 КПК України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У зв'язку із цим формально дії податкового органу, який, ознайомившись з копією протоколу обшуку, відмовився переносити термін перевірки, не порушують вимог податкового законодавства. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, а саме долучених позивачем розписок про отримання вилучених під час обшуку документів, частина документів складених за господарськими операціями, що становили інтерес для податківців в межах перевірки, були отримані позивачем 01 червня 2012 року, тобто до початку перевірки. Зокрема, це прибуткова та податкові накладні від 04 червня 2010 року, податкові накладні №1 від 14 січня 2010 року, №2 від 15 лютого 2010 року, №3 від 18 лютого 2010 року, №4 від 19 лютого 2010 року, №9 від 22 березня 2010 року, №24 від 23 квітня 2010 року, №34 від 03 червня 2010 року, №28 від 28 травня 2010 року, №50 від 04 жовтня 2010 року, №51 від 12 жовтня 2010 року, №52 та №53 від 14 жовтня 2010 року, складені на підставі операцій з ТОВ «Магістраль груп», прибуткові накладні від 22 квітня 2011 року, 26 квітня 2011 року, 29 квітня 2011 року, 30 червня 2011 року, складені на підставі операцій з ТОВ «Інтенція», прибуткові накладна від 22 лютого 2011 року, 25 лютого 2011 року, складені на підставі операцій з ТОВ «Альседо», прибуткові накладні від 22 лютого 2011 року, 23 лютого 2011 року, складені за операціями з ТОВ «Лемпрон» та ТОВ «МГБ-Трейдинг».

Водночас, як вбачається з акту перевірки, зазначені документи, не зважаючи на їх наявність у позивача під час її проведення, податковому органу надані не були. Зазначені обставини ненадання наявних у ТОВ «Торговий дім «Ремдизель» документів перевіряючим також не були спростовані представником позивача в судовому засіданні. Крім того, іншу частину вилучених документів позивач отримав 20 вересня 2012 року, тобто після закінчення перевірки, однак, до моменту складання акту та прийняття рішення за її результатами органу ДПС не надав.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення. Разом з тим, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п.44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Відповідно до вимог, встановлених абз.2 п.44.7 ст.44 Податкового кодексу України, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Системний аналіз вищезазначених правових норм дозволяє стверджувати про те, що законодавцем наділено платника податків необхідним механізмом захисту своїх прав від можливих незаконних дій співробітників контролюючого органу. Разом з тим, на платника податків також покладено обов'язок надання документів, необхідних для здійснення перевірки та чітко встановлено наслідки невиконання цього обов'язку.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зазначення податковим органом в акті про ненадання позивачем до перевірки первинних документів по взаємовідносинам з відповідними контрагентами, а також протиправність дій податкового органу, колегія суддів вважає помилковим та таким, що здійснений без всебічного дослідження наявних у справі доказів.

Крім того, перевіривши доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваної постанови в частині скасування податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, а висновки суду в цій частині такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додна вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій

Приймаючи рішення про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту підтверджується наявними первинними документами, а саме договорами, видатковими та податковими накладними. Крім того, суд першої інстанції вказує на відсутність правових підстав для оцінки зазначених договорів як нікчемних, як про це зазначає податковий орган в акті перевірки, у зв'язку з відсутністю даних про наявність умислу посадових осіб на їх вчинення, а також, виходячи з передбаченої ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочинів та відсутності судових рішень, якими було б встановлено недійсність договорів ТОВ «Торговий дім «Ремдизель» із своїми контрагентами (ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція»), та недоведеності відповідачем правомірності прийнятих ним рішень відповідно до вимог ст.71 КАС України. Також судом першої інстанції було відхилено доводи відповідача щодо виявлених ознак фіктивності вищезазначених контрагентів позивача іншими податковими органами за місцем реєстрації цих суб'єктів господарювання, та зазначено про наявність відомостей про ці підприємства на момент вчинення правочинів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та їх реєстрацію як платників ПДВ у податкових органах.

Погоджуючись з висновками суду щодо відсутності встановлених у передбачений законом спосіб фактів щодо недійсності вищезазначених договорів позивача з його контрагентами, колегія суддів разом з тим вважає помилковим відхилення судом доводів податкового органу про те, що господарські операції фактично не здійснювалися, а первинні документи були складені з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Згідно п.11.7 зазначених Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передаються перевізнику.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подавалося клопотання щодо витребування судом у позивача документів (товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на осіб, які отримували товар), які б підтвердили реальне виконання договорів, укладених між ТОВ «Торговий дім «Ремдизель» та його контрагентами. Крім того, враховуючи відсутність зазначених документів у справі вони були витребувані у позивача також судом апеляційної інстанції. Водночас, представником позивача в судове засідання 12 березня 2013 року було надано лише підготовлену ним схему руху товарів, яка, на його думку, засвідчує фактичне здійснення операцій з постачання товарів позивачу вищезазначеними контрагентами та їх подальшу реалізації кінцевим споживачам.

Відповідно до ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як вбачається з наданої представником позивача схеми руху товарів та підтверджено останнім в судовому засіданні, товар за вищевказаними господарськими операціями передавався як в місті Києві за присутності уповноваженого представника позивача (торгівля транзитом), що, на його думку, враховуючи, що позивач не був вантажоодержувачем, виключало надання йому екземпляра товарно-транспортної накладної, так і безпосередньо на складі позивача у м.Берислав. Відсутність торгово-транспортних накладних в останньому випадку представник позивача пояснити не зміг, зазначивши, що для податкового обліку вони не мають значення.

Колегія суддів звертає увагу, що дані податкового обліку ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, а в межах даної справи розглядається, зокрема, питання фактичного здійснення господарських операцій та руху активів платника податку, що, серед іншого, можливо підтвердити первинними документами, складеними для бухгалтерського обліку. Крім того, представник позивача не надав на вимогу суду дані про уповноваженого представника позивача, який отримував товар за поставками вищезазначених контрагентів, однак, колегія суддів вважає доцільним зазначити, що підпис одержувача від позивача на всіх видаткових накладних, а також відправника на видаткових накладних, де позивач зазначений відправником, ймовірно виконаний однією особою, що дозволяє стверджувати, що особою, відповідальною за прийом та відпуск товарів в проміжок часу, що перевірявся податковим органом, у позивача була конкретно визначена особа, а у зв'язку з ненаданням зазначених даних позивачем позбавляє можливості перевірити твердження останнього щодо фактичної поставки товару.

Крім того, позивачем на перевірку та до суду не було подано жодних документів, які б спростовувати висновки податкового органу, не надано доказів щодо транспортування та обліку (прийняття на склад, оприбуткування) придбаного товару, враховуючи його значну кількість та асортимент, не доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а також не надано доказів щодо наявності на даний час товару у позивача або реалізації його іншим контрагентам.

Разом з тим, позивачем фактично не сплачено грошові кошти за укладеними з контрагентами договорами, не оприбутковано товар, зазначений в договорах, а тому валові витрати за зазначеними операціями збільшено всупереч п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України без здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Передбачений ч.2 ст.71 КАС України обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо необхідності доведення правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти позову, разом з тим не звільняє позивача від доведення обставин, щодо яких таким суб'єктом владних повноважень висловлено обґрунтовані сумніви. Більше того, зазначена норма не звільняє позивача від надання таких доказів на вимогу суду.

Враховуючи викладене, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що наявними у справі матеріалами підтверджуються висновки податкового органу про те, що господарські операції між ТОВ «Торговий дім «Ремдизель» та ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція» не здійснювалися, рух активів платника податків у зв'язку з такими взаємовідносинами не відбувався, а тому передбачені податковим законодавством підстави для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту відсутні. Отже, незалежно від того чи визнавались зазначені господарські договори недійсними в судовому порядку, останні не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлює врахування їх наслідків в податковому обліку платника податку.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності податкових повідомлень-рішень ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 17 жовтня 2012 року №0004282250, №0004292250, №0004302250, які прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, натомість, позивачем не доведено виконання господарських зобов'язань за договорами з ТОВ «МГМ-Трейдинг 1998», ТОВ «Альседо», ТОВ «Лемпрон», ТОВ «Магістраль Груп», ПП «Інтенція» та використання придбаних товарів в господарській діяльності позивача, внаслідок чого відсутні підстави для формування податкового кредиту та валових витрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 грудня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 17 жовтня 2012 року №0004282250, №0004292250, №0004302250 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2013 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

В.П.Мельничук

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М.

Мельничук В.П.