Постанова № 29986330, 06.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2013 р. Справа № 7/43/5022-565/2012(15/38-522)

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П. Матущака О.І.

при секретарі судового засідання: Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Агропарк» за № 132/12 від 20.12.2012 року;

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 року;

у справі № 7/43/5022-565/2012 (15/38-522);

за позовом: ТзОВ «Агропарк», смт. Гусятин Тернопільської області;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Арман», смт. Гусятин Тернопільської області;

про визнання договору недійсним.

за участю представників:

від позивача: Гараніна І.В. - директор; Ізай Р.О. - довіреність № 8 від 12.07.2012 року

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Агропарк» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТзОВ «Арман» про визнання недійсним договору від 27.07.2007 року.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 року у справі № 7/43/5022-565/2012 (15/38-522) (суддя Стадник М.С.) в позові ТзОВ «Агропарк» відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ТзОВ «Агропарк» подало апеляційну скаргу № 132/12 від 20.12.2012 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 року, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що укладений договір від 27.07.2007 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є фіктивним.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Директором ТзОВ «Арман» Масюрою В.К. було подано до суду телеграму (вх. № 05-04/321/12 від 06.03.2013 року), в якій просив відкласти розгляд справи, у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання, оскільки ухвалу суду від 26.02.2013 року останнім було отримано - 06.03.2013 року. Дане клопотання колегією суддів відхилене, оскільки відкладення розгляду справи можливе в межах строків встановлених ст. 102 ГПК. Клопотань про продовження строку розгляду апеляційної скарги сторонами не було подано.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2013 року було призначено розгляд справи на 26.02.2013 року. Зазначена ухвала була направлена сторонам 22.01.2013 року, про що свідчить відмітка на звороті ухвали, а отримана - 24.01.2013 року, згідно з повідомлень про вручення поштових відправлень.

26.02.2013 року відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання.

У судове засідання, яке відбулось 26.02.2013 року, з'явився Масюра В.К., який стверджував, що він є директором ТзОВ «Арман», однак, останнім не було подано до суду необхідних документів в підтвердження своїх повноважень. У зв'язку з чим, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року було відкладено розгляд справи на 06.03.2013 року. Зазначена ухвала суду була направлена сторонам 28.02.2013 року, про що свідчить відмітка на звороті ухвали.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.07.2007 року між ТзОВ «Арман» (позикодавець) та ТзОВ «Агропарк» (позичальник) було укладено договір. Відповідно до умов договору позикодавець зобов'язався передати, а позичальник - прийняти у тимчасове безоплатне користування грошові кошти в сумі 215 000,00 грн. і повернути останні в порядку обумовленим даним договором.

Згідно платіжних доручень №217 від 01.04.08р. на суму 100000,00 грн., №219 від 07.04.08р. на суму 15000,00 грн., №213 від 27.03.08р. на суму 100000,00 грн. позикодавець перерахував на рахунок позичальника грошові кошти в розмірі 215000,00 грн. (а.с.89-91, т. 1).

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що укладений договір від 27.07.2007 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків та спричинив збитки для підприємства.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Судом встановлено, що оскаржуваний договір за своєю природою є договором позики грошових коштів.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2008 року відповідачем були перераховані на рахунок позивача грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., згідно договору від 27.07.2007 року, що підтверджується платіжним дорученням № 213. В той же день із поточного рахунку ТзОВ «Агропарк» були перераховані на поточний рахунок СПД Масюри В.К. кошти в сумі 50 000,00 грн. на погашення кредиторської заборгованості, згідно актів виконаних робіт. Грошові кошти Масюрою В.К. у той же день особисто були зняті готівкою, що підтверджується грошовим чеком № ЛБ5071553 від 27.03.2008 року (а.с 48, т. 4).

01.04.2008 року відповідачем були перераховані на рахунок позивача грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., згідно договору від 27.07.2007 року, що підтверджується платіжним дорученням № 217. В той же день із поточного рахунку ТзОВ «Агропарк» були перераховані на поточний рахунок СПД Масюри В.К. кошти в сумі 150 000,00 грн. на погашення кредиторської заборгованості, згідно актів виконаних. Грошові кошти Масюрою В.К. у той же день особисто були зняті готівкою, що підтверджується грошовим чеком № ЛБ5071554 від 01.04.2008 року (а.с. 50, т. 4).

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність договірних відносин між ТзОВ «Агропарк» та СПД Масюрою В.К.

В подальшому, 07.04.2008 року відповідачем були перераховані на рахунок позивача грошові кошти в сумі 15 000,00 грн., згідно договору від 27.07.2007 року, що підтверджується платіжним дорученням № 219. Того ж дня Масюра В.К. особисто зняв кошти з поточного рахунку ТзОВ «Агропарк» в сумі 11 000,00 грн., як заробітну плату директору ТзОВ «Агропарк» за січень - березень 2008 року, що підтверджується грошовим чеком « ЛГ9019581» .

У Висновку щодо фінансового господарського стану ТзОВ «Агропарк» за 2010 рік, який виготовлений фахівцями сектору з питань банкрутства у Тернопільській області, зазначено, що аналіз фінансового стану ТзОВ «Агропарк» показав, що підприємство мало потенціал не тільки для нормального здійснення виробничо-господарської діяльності, але і можливість для нарощування темпів розвитку. Про це свідчать розрахункові показники за 2006 -перше півріччя 2007 року. На кінець періоду спостереження порівняно з початком виявлено: різке зменшення оборотних та необоротних активів балансу, збільшення кредиторської заборгованості, збитковість власного капіталу, ріст збитків, тобто була проведена система, продумана передача активів товариства на користь кредиторів. Разом з тим, у висновку зазначено, що на момент порушення провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Агропарк» наявні ознаки доведення до банкрутства. У висновку, також зазначено про спрямованість службових осіб проти інтересів ТзОВ «Агропарк» і спричинення відповідної матеріальної шкоди шляхом укладення свідомо невигідних для підприємства угод, тощо.

Крім того, у даному висновку зазначено, що договір від 27.07.2007 року про надання у тимчасове безоплатне користування грошових коштів у сумі 215 000,00 грн. був завідомо фіктивний та дав можливість ТзОВ «Арман» стати кредитором у справі про банкрутство ТзОВ «Агропарк».

З даних фінансової звітності обох підприємств не вбачається, що ТзОВ «Арман надавало ТзОВ «Агропарк» грошові кошти в сумі 215 000,00 грн., згідно договору від 27.07.2007 року.

В довідці ЄДРПОУ ТзОВ «Агропарк» станом на 25.01.2013 року зазначено, що щодо останнього порушена справа про банкрутство.

Так, отримання грошових коштів ТзОВ «Агропарк», згідно договору від 27.07.2007 року (який був підписаний від обох сторін директором Масюрою В.К) і подальше скерування цих коштів на рахунок СПД Масюри В.К., не може бути визнано судом як добросовісні та розумні дії посадової особи в інтересах цієї юридичної особи у розумінні частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, яка носить імперативний характер.

Адже, відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно приписів ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Враховуючи те, що оспорюваний договір від 27.07.2007 року підписано Масюрою В.К., який перебував одночасно на посаді директора ТзОВ «Агропарк» та ТзОВ «Арман», суд вважає, що вказаний договір укладено з порушенням ч. 3 ст. 238 ЦК України.

В силу ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, в даному випадку ТзОВ «Агропарк».

Судом встановлено, що директор ТзОВ «Агропарк» Масюра В.К. укладаючи оскаржувану угоду діяв в інтересах підприємства недобросовісно, чим завдав останньому значних збитків.

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору

Зміст правочину складають права та обов'язки, про набуття, припинення та зміну яких домовилися учасники правочину, а також особи, визначені сторонами в якості учасників цього правочину; суперечність положенням чинного законодавства означає регулювання правовідносин сторін всупереч імперативним нормам законодавства. За статтями 6, 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимога законодавства щодо спрямованості правочину на реальне настання обумовлених ним наслідків стосується випадків укладення фіктивних чи удаваних правочинів, тобто таких, які не відображають дійсне волевиявлення сторін в силу їх умисних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладений між сторонами та підписаний від обох сторін директором Масюрою В.К. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлюється ним. Єдиним реальним правовим наслідком цього правочину є створення наявної заборгованості позивача перед відповідачем.

У той же час, реальним правовим наслідком договору про надання грошових коштів мало бути отримання фінансової допомоги, вигоди для підприємства.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним правочином. При фіктивному правочині у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Фіктивний правочин не відповідає вимогам закону, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що позов підлягає задоволенню.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 року слід скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 року скасувати, прийняти нове рішення. Позов задоволити. Визнати недійсним договір від 27.07.2007 року, який укладений між ТзОВ «Арман» та ТзОВ «Агропарк».

3.Стягнути з ТзОВ «Арман» (на користь 48201, Тернопільська область, Гусятинський район, смт. Гусятин , вул. Пушкіна,11, код ЄДРПОУ 32715251) ТзОВ «Агропарк» (48201, Тернопільська область, Гусятинський район, смт. Гусятин , вул. Пушкіна,11, код ЄДРПОУ 25346107) 42,5 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 536,50 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу направити в Господарський суд Тернопільської області.

Постанова підписана 11 березня 2013 року

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.