Рішення № 29986133, 12.03.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 березня 2013 рокуСправа № 912/128/13-г Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., розглянувши справу № 912/128/13-г

за позовом: фізичної особи-підприємця Романцова Юрія Анатолійовича, м. Кіровоград

до відповідача: Державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод", м. Кіровоград

про стягнення 77938,91 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - Романцов Ю.А., особисто;

від відповідача - Гирик В.М., довіреність № 100 від 10.02.13 начальник служби охорони праці.

У судовому засіданні був присутній вільний слухач - Моргунова Т.О., паспорт ЕВ 036473 виданий Кіровським РВУМВС України в Кіровоградській області.

В судовому засіданні 05.03.2013 р. оголошувалась перерва до 12.03.2013 р. о 17 год. 00 хв.

Фізична особа - підприємець Романцов Юрій Анатолійович звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою від 21.01.2013 р. про стягнення з Державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод" 59000,00 грн. основного боргу, 18 938,91 грн. інфляційних втрат, всього боргу на суму 77 938,91 грн., з покладенням на відповідача судового збору.

11.02.2013 р. відповідачем подано до суду заперечення на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти позову та просить на підставі ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України застосувати строки позовної давності.

05.03.2013 відповідачем подано заперечення відносно стягнення інфляційних втрат в сумі 18938,91 грн., оскільки зобов"язання ДП "Кіровоградський ремонтний завод" в частині основного боргу несплачені у зв"язку з відсутністю коштів та у зв"язку зі спливом строку позовної давності.

В судовому засіданні 05.03.2013 р. позивач підтримав позовні вимоги, надав пояснення по справі, за змістом яких зазначив, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки акти звірки з боку відповідача підписані уповноваженими особами та скріплені печатками такої установи, отже відповідачем вчинені дії направлені на визнання суми боргу. Наполягає на позовних вимогах, вважає, що строк позовної давності перервався підписанням відповідачем актів звірок від 27.11.2009 р., від 30.11.2010 р., від 31.08.2011 р., від 30.11.2012 р., вважає, що факт складення та підписання актів звірок розрахунків, надання відповідей на претензії є доказом визнання з боку відповідача боргу, а тому термін позовної давності слід рахувати з 30.11.2012 р.

В судовому засіданні 12.03.2013 р. відповідачем подано письмове пояснення № 146 від 06.03.2013 р., за змістом якого пояснює, що заборгованість перед позивачем не було своєчасно сплачено у зв"язку з виплатою заборгованості по заробітній платі та поточної заробітної плати, частково сплачувались зобов"язання перед УПФ в м. Кіровограді, а також податкові зобов"язання. Крім того, зазначив, що підприємство тривалий час є збитковим та не отримує належної державної підтримки на розвиток виробництва.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2008 року між фізичною особою - підприємцем Романцовим Юрієм Анатолійовичем (Позикодавець) та Державним підприємством "Кіровоградський ремонтний завод" (Позичальник) укладено договір позики № 531 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов"язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно пункту 1.2. Договору Позикодавець передає на умовах цього договору у власність Позичальникові грошові кошти в сумі 59000,00 грн. Позичальник зобов"язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Позичальника.

Позика надається строком на 3 місяці з дня підписання цього договору (пункт 2.1. Договору).

Пунктом 3.1. Договору сторони визначили, що позичальник зобов"язується повернути позику Позикодавцю протягом 3 місяців з моменту укладення договору.

Позичальник зобов"язаний повернути Позикодавцеві позику (грошові кошти) у тій сумі, у той же строк та в тому порядку, що встановлені цим Договором.

Умови наведеного договору погоджені сторонами в результаті вільного волевиявлення, договір підписаний повноважними представниками сторін без будь-яких доповнень чи заперечень та їх підписи скріплено відтисками печаток.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладений між сторонами договір позики № 531 від 01.07.2008 р. за своєю правовою природою є договором позики, правовідносини за якими регулюються главою 71 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1046 Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Так, позивачем на виконання умов договору № 531 від 01.07.2008 року було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 59 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № 47 від 01.07.2008 року (а.с. 8).

Відповідач у відповідності до встановленого п. 3.1. Договору зобов'язався протягом 3 місяців з моменту укладення договору повернути Позикодавцеві позику (грошові кошти) в сумі 59 000,00 грн.

Однак, станом на 21.01.2013 р. сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 59000,00 грн.

Доказів на підтвердження сплати боргу в сумі 59 000,00 грн., який відповідач зобов'язався погасити до 01.10.2008 р. суду не подано.

20.08.2009 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з проханням погасити заборгованість за договором позики в сумі 59 000,00 грн. (а.с.39).

28.08.2009 року позивачем отримано відповідь на претензію від відповідача, в якій відповідач визнав заборгованість за даним договором позики та гарантував у разі поліпшення фінансового становища сплатити заборгованість у розмірі 59000,00 грн. (а.с.42).

16.09.2011 року позивачем вдруге було направлено на адресу відповідача претензію з проханням погасити заборгованість за договором позики у розмірі 59000,00 грн. (а.с.39).

29.09.2011 р. позивачем було отримано відповідь на претензію від 26.09.2011 р., в якій відповідач визнає заборгованість за договором позики від 01.07.2008 року в повному обсязі та у зв"язку з скрутним фінансовим становищем не має можливості оплатити заборгованість у розмірі 59 000,00 грн. Разом з цим гарантував, що при поліпшенні фінансового становища підприємства сплатити позивачу заборгованість за вищевказаним договором позики у розмірі 59000,00 грн. (а.с. 43).

Крім того, 23.10.2012 р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити суму заборгованості у добровільному порядку, яка залишена відповідачем без реагування (а.с. 10).

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Слід зазначити, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до змісту статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору, визнання ним суми боргу, позивач звернувся до суду та просить стягнути основного боргу в сумі 59 000,00 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на пропущення позивачем строку позовної давності в 3 роки, просить застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.

Оскільки відповідач в ході розгляду справи наполягав на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права щодо стягнення боргу в сумі 77 938,91 грн., суд відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач заперечив проти закінчення строку позовної давності щодо стягнення з відповідача боргу, посилаючись на переривання цього строку, в результаті вчинення відповідачем дій направлених на визнання спірного боргу, а саме підписанням актів звірок від 27.11.2009 р., від 30.11.2010 р., від 31.08.2011 р., від 30.11.2012 р., надання відповідей на претензії, а тому вважає, що термін позовної давності слід рахувати з 30.11.2012 р.

Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, перебіг позовної давності переривається у разі вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу.

В обґрунтування факту переривання строку позовної давності, позивач посилається на акт звірки розрахунків від 30.11.2012 р.

Судом досліджено вказані акти звірки розрахунків та з"ясовано, що їх підписано повноважними особами та скріплено круглими печатками сторін.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про вчинення відповідачем дій, направлених на визнання спірної суми боргу 77938,91 грн., тобто про переривання строку позовної давності з підписанням актів звірок розрахунків та початку його перебігу заново, у зв"язку з чим строк позовної давності для спірних взаємовідносин не є пропущеним, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума заявлених інфляційних втрат за період з листопада 2008 року по січень 2012 року згідно розрахунку позивача становить 18 938,91 грн.

Згідно Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних збитків та враховано ставки індексу інфляції за весь час прострочення як від"ємного так і позитивного значення. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 16 283,91 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 75283,91 грн., з яких 59000,00 грн. основний борг, 16283,91 грн. інфляційні втрати.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 80, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Кіровоградський ремонтний завод", (25005, м. Кіровоград, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ 07646544, р/р 26005000206001 ВАТ КБ "Надра", МФО 323624) на користь фізичної особи-підприємця Романцова Юрія Анатолійовича (25009, м. Кіровоград, вул. Севастопольська, 11, кв. 5, код 2804910971, р/р № 26007962504299 в ПАТ "ПУМБ" м. Донецьк, МФО 334851) 59 000,00 грн. основного боргу, 16 283,91 грн. інфляційних втрат, а також 1662,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 18.03.2013 р.

Суддя С. Б. Колодій