Рішення № 29984774, 26.02.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Чудовський Д.О.

Категорія 51 Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Новосядлої В.М.

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.

при секретарі Бордюзі Л.О.

за участю:

представника відповідача, третьої особи ОСОБА_1

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» (третя особа - ОСОБА_1) про визнання наказу незаконним, його скасування, стягнення допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

05 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» (третя особа - ОСОБА_1) про визнання наказу незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з 06 вересня 2004 року він працював на посаді керівника фізичного виховання професійно-технічного училища № 147, яке змінило своє найменування на Державний навчальний заклад «Артемівський професійний аграрний ліцей» (далі ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей»).

Наказом № 43-к від 11 червня 2012 року його звільнено з займаної посади з 11 червня 2012 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що наказ про його звільнення не відповідає нормам трудового законодавства, оскільки:

- порушень трудової дисципліни він не допускав і підстави для його звільнення відсутні;

- його звільнення є наслідком неупередженого ставлення до нього з боку директора ліцею ОСОБА_1;

- наказом від 05 червня 2012 року йому надана щорічна відпустка з 15 червня 2012 року по 10 серпня 2012 року, з цим наказом він був ознайомлений 08 червня 2012 року, а наказ про його звільнення видано пізніше - 11 червня 2012 року;

- попередні накази про його притягнення до дисциплінарної відповідальності № 26-к від 18 квітня 2012 року за систематичне куріння на робочому місці, № 32-к від 10 травня 2012 року за невиконання посадових обов'язків та № 35-к від 17 травня 2012 року за невиконання розпоряджень та наказів директора є необґрунтованими та сфальсифікованими

просив:

- визнати наказ № 43-к від 11 червня 2012 року про розірвання трудового договору незаконним та скасувати його;

- стягнути з Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 червня 2012 року по 14 червня 2012 року, допомогу на оздоровлення в розмірі окладу керівника фізичного виховання, на відшкодування моральної шкоди - 3 000 грн. (а.с. 1-4).

26 липня 2012 року позивач подав до суду уточнення та доповнення до позовної заяви, в яких більш детально обґрунтував свою позицію щодо незаконності його звільнення та просив:

- визнати незаконним наказ № 43-к від 11 червня 2012 року про його звільнення;

- стягнути з відповідача на його користь допомогу на оздоровлення та на відшкодування моральної шкоди - 3 000 грн. (а.с. 95-108).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення допомоги на оздоровлення та відшкодування моральної шкоди задоволені частково.

Визнано незаконним частину наказу № 43-к від 11 червня 2012 року про розірвання трудового наказу в частині формулювання у якості звільнення: «фактів грубого порушення етичних норм поведінки і спілкування на засадах суспільного статусу педагога, за застосування методів виховання, пов'язаних з психічним насильством над особистістю учнів, що призвели до скарг учнів та їх батьків та є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання (п. 2.20, п. 4.4), а також заподіяння матеріальної шкоди ліцею, відсутності з боку керівника фізичного виховання контролю за збереженням і правильним використанням спортивної форми, інвентарю, за нераціональне використання придбаної спортивної форми, що є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання (п. 2.15)».

В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 132-134).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про поновлення його на роботі, стягнення на його користь допомоги на оздоровлення в розмірі його посадового окладу та відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. (а.с. 291 - 296).

У судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням (форма № 119) про вручення йому 16 лютого 2013 року повстки про явку до суду 26 лютого 2013 року (а.с. 332). Позивач надіслав заяву від 18 лютого 2013 року про розгляд справи у його відсутність (а.с. 333).

Представник відповідача ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» - директор ОСОБА_1, повноваження якої підтверджуються наказом Міністерства освіти і науки України від 05 січня 2011 року № 9-к про призначення на посаду (а.с. 8), вона ж третя особа, представник третьої особи - адвокат ОСОБА_4, яка діє на підставі договору про надання юридичної допомоги від 12 лютого 2013 року (а.с. 309), в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» директора ОСОБА_1, яка є також третьою особою, представника третьої особи - адвоката ОСОБА_4, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скраги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу від 06 вересня 2004 року ОСОБА_3 з 06 вересня 2004 року був прийнятий на посаду керівника фізичного виховання професійно-технічного училища № 147 (а.с. 66), яке перейменовано в ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей».

Наказом № 43-к від 11 червня 2012 року ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» розірвано безстроковий трудовий договір від 06 вересня 2004 року з керівником фізичного виховання ОСОБА_3 та його звільнено з посади керівника фізичного виховання з 11 червня 2012 року за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків педагогічного працівника, визначених Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Статутом ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» (п. 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України).

Згідно наказу підставами для звільнення позивача стали значні грубі порушення у роботі, які мають негативні наслідки для організації роботи колективу і навчального закладу вцілому, а саме:

- систематичне невиконання графіку роботи - відсутність без поважних причин, без узгодження з адміністрацією ліцею на робочому місці 10 травня 2012 року з 14 год. 30 хв., 16 травня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 25 травня 2012 року - з 14 год. 00 хв., 28 травня 2012 року - з 15 год. 00 хв., 29 травня 2012 року - з 13 год. 40 хв., 31 травня 2012 року - з 14 год. 45 хв., 05 червня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 08 червня 2012 року - з 14 год. 30 хв., що є грубим порушенням Правил внутрішнього трудового розпорядку (ч. 2 п. 3), Посадової інструкції керівника фізичного виховання ( п. 2.29, п. 4.3);

- факти грубого порушення етичних норм поведінки і спілкування на засадах суспільного статусу педагога, застосування методів виховання, пов'язаних з психічним насильством над особистістю учнів, що призвело до скарг учнів та їх батьків та є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання (п. 2.20, п. 4.4);

- заподіяння матеріальної шкоди ліцею, відсутності з боку керівника фізичного виховання контролю за збереженням і привальним використанням спортивної форми, інвентарю, за нераціональне використання придбаної спортивної форми, що є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання ( п. 2.15).

Згідно наказу № 43-к від 11 червня 2012 року при застосуванні дисциплінарного стягнення були враховані раніше видані накази № 26-к від 18 квітня 2012 року, № 32-к від 10 травня 2012 року, № 35-к від 17 травня 2012 року (а.с. 5).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання наказу незаконним, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні не знайшли підтвердження такі підстави звільнення позивача, як грубе порушення позивачем етичних норм поведінки і спілкування на засадах суспільного статусу педагога, застосування методів виховання, пов'язаних з психічним насильством над особистістю учнів, що призвели до скарг учнів та їх батьків, заподіяння матеріальної шкоди ліцею, відсутність з боку керівника фізичного виховання контролю за збереженням і правильним використанням спортивної форми, інвентарю, за нераціональне використання придбаної спортивної форми, а тому в цій частині наказ є незаконним.

Відмовляючи позивачу у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що робочий час позивача згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку встановлено з 8.00 години до 17.00 години, з перервою для приймання їжі з 12.00 години до 13.00 години. Наданими відповідачем актами, складеними комісією ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей», підтверджується, що позивач був відсутній на робочому місці 10 травня 2012 року - з 14 год. 30 хв., 16 травня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 25 травня 2012 року - з 14 год. 00 хв., 28 травня 2012 року - з 15 год. 00 хв., 29 травня 2012 року - з 13 год. 40 хв., 31 травня 2012 року - з 14 год. 45 хв., 05 червня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 08 червня 2012 року - з 14 год. 30 хв. без поважних причин, чим порушив трудову дисципліну. До притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за ці порушення трудової дисципліни у нього були витребувані письмові пояснення, відповідачем дотримано місячний строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Раніше до позивача вже були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани наказами № 26-к від 18 квітня 2012 року, № 32-к від 10 травня 2012 року, № 35-к від 17 травня 2012 року, які позивачем раніше оскаржені не були та не оскаржуються в цій справі, а тому підстав для визнання їх незаконними не має. Звільнення позивача за п. 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України здійснено з дотриманням вимог закону, а тому підстави для його поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди відсутні.

Позовні вимоги про стягнення допомоги на оздоровлення не ґрунтуються на законі. Відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує виплату педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Позивач був звільнений до надання йому щорічної основної відпустки, а тому не має права на отримання допомоги на оздоровлення.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду по цій справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки ним рішеня суду оскаржується лише в цій частині, а відповідачем воно взагалі не оскаржується.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 139, ст. 142, ст. 147 та ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини 1 ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до пунктів 22-23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника (п. 22).

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року (п. 23).

Визнавши наказ № 43-к від 11 червня 2012 року про розірвання трудового договору незаконним в частині формулювання у якості звільнення «фактів грубого порушення етичних норм поведінки і спілкування на засадах суспільного статусу педагога, застосування методів виховання, пов'язаних з психічним насильством над особистістю учнів, що призвело до скарг учнів та їх батьків та є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання ( п. 2.20, п. 4.4), а також за заподіяння матеріальної шкоди ліцею, відсутності з боку керівника фізичного виховання контролю за збереженням і привальним використанням спортивної форми, інвентарю, за нераціональне використання придбаної спортивної форми, що є грубим порушенням Посадової інструкції керівника фізичного виховання ( п. 2.15)», з чим погодилися обидві сторони, суд першої інстанції вважав доведеним факт систематичного невиконання позивачем графіку роботи, а саме, його відсутність без поважних причин на робочому місці 10 травня 2012 року з 14 год. 30 хв., 16 травня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 25 травня 2012 року - з 14 год. 00 хв., 28 травня 2012 року - з 15 год. 00 хв., 29 травня 2012 року - з 13 год. 40 хв., 31 травня 2012 року - з 14 год. 45 хв., 05 червня 2012 року - з 14 год. 50 хв., 08 червня 2012 року - з 14 год. 30 хв., з чим відповідач, в тому числі, пов'язував звільнення позивача з 11 червня 2012 року на підставі п. 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо, до нього суд дійшов неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, та порушивши норми процесуального права, що відповідно до пунктів 1 та 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції вважав, що факт порушення 10 травня 2012 року, 16 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 28 травня 2012 року, 29 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 05 червня 2012 року, 08 червня 2012 року позивачем трудової дисципліни підтверджується наданими відповідачем актами, складеними комісією ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей», згідно яких керівник фізичного виховання ОСОБА_3 був відсутнім на робочому місці з невідомих причин 10 травня 2012 року з 14 год. 30 хв. (акт № 1 від 10 травня 2012 р.), 16 травня 2012 року - з 14 год. 50 хв. (акт № 2 від 16 травня 2012 р.), 25 травня 2012 року - з 14 год. 00 хв. (акт № 4 від 25 травня 2012 р.), 28 травня 2012 року - з 15 год. 00 хв. (акт № 5 від 28 травня 2012 р.), 29 травня 2012 року - з 13 год. 40 хв. (акт № 6 від 29 травня 2012 р.), 31 травня 2012 року - з 14 год. 45 хв. (акт № 7 від 31 травня 2012 р.), 05 червня 2012 року - з 14 год. 50 хв. (акт № 8 від 05 червня 2012 р.), 08 червня 2012 року - з 14 год. 30 хв. (акт № 10 від 08 червня 2012 р.) (а.с. 24-25, а.с. 27-31, 33).

Заперечуючи проти обґрунтованості зазначених актів, позивач в своїх поясненнях щодо відсутності на робочому місці в зазначені дні, пояснив, що він знаходився на роботі, але у зв'язку із ремонтом аудиторій, їх фарбуванням, він не міг дихати фарбою і тому періодично виходив на вулицю подихати свіжим повітрям (а.с. 23). Факт його знаходження на роботі протягом всього робочого дня підтверджується і табелем обліку використання робочого часу.

В порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України суд запереченням позивача та наданим відповідачем табелям обліку використання робочого часу за травень та червень 2012 року оцінки в рішенні не дав.

Згідно пунктів 3.1., 3.2, 3.7. Правил внутрішнього трудового розпорядку ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей», які згідно п. 1.3. розповсюджуються на усіх працівників Артемівського професійного аграрного ліцею незалежно від посади та виконуваної роботи, в ліцеї встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - субота та неділя; робочий час встановлюється з 8.00 години до 17.00 години з перервою для приймання їжі та відпочинку з 12.00 години до 13.00 години, тобто робочий час позивача складає 8 годин. Облік виходу на роботу та її закінчення ведеться у табелі обліку використання робочого часу (а.с. 271-273).

Типову форму Табеля обліку використання робочого часу № П-5 затверджено наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

Табель обліку використання робочого часу є основним джерелом інформації з цього питання, він застосовується для обліковування використання робочого часу всіх категорій працівників, для контролю за дотриманням останніми встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці. В табелі відзначають характеристики відпрацьованих годин (надурочні, нічні, години роботи у вихідні та святкові дні тощо) та причини нез'явлень на роботу - види відпусток, тимчасова непрацездатність, прогули, простої, страйки, переведення на неповний робочий день, інші. Наприкінці місяця за Табелем підраховують загальну кількість надурочних і нічних годин, вихідних і святкових днів, визначають загальну кількість днів та годин неявок на роботу, які розшифровують за причинами. Табель обліку робочого часу, оформлений належним чином і засвідчений підписами осіб, відповідальних за його заповнення, у встановлений строк передають до відділу кадрів (іншого профільного структурного підрозділу). Перевіривши правильність заповнення (відповідність наказам, розпорядженням тощо), працівник із кадрів також підписує Табель і передає його до бухгалтерії для нарахування заробітної плати.

Згідно табелів обліку використання робочого часу ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» за травень та червень 2012 року керівник фізичного виховання ОСОБА_3 10 травня 2012 року, 16 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 28 травня 2012 року, 29 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 05 червня 2012 року та 08 червня 2012 року відпрацював по 8 годин робочого часу (а.с. 275-276), тобто повний робочий день і саме виходячи з цих годин йому була нарахована заробітна плата, що підтверджується довідкою про нарахування заробітної плати від 13 липня 2012 року за № 02/398 (а.с. 63) та було визнано директором ліцею ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду.

Як вбачається з табелів обліку використання робочого часу за травень та червень 2012 року вони складені та підписані секретарем ліцею ОСОБА_5 та інспектором відділу кадрів ОСОБА_6, затверджені директором ліцею ОСОБА_1 (а.с. 275-276).

Посилання представника відповідача - директора ліцею ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду на те, що в зазначені дні позивач був відсутній на роботі менше, ніж 3 години, а тому відомості про його відсутність на роботі не внесені до табелю обліку використання робочого часу, апеляційний суд вважає необґрунтованими. По-перше, згідно наданих відповідачем актів № 4 від 25 травня 2012 р. та № 6 від 29 травня 2012 р. позивач був відсутній на роботі 25 травня 2012 року - з 14 год. 00 хв., 29 травня 2012 року - з 13 год. 40 хв., тобто більше трьох годин, але і в зазначені дні в табелі зазначено, що позивач відпрацював повний робочий день - 8 годин. По-друге, відповідно до типової форми табелю обліку використання робочого часу до нього вносяться відомості щодо відсутності на роботі з будь-яких причин та протягом будь-якого часу, а не лише у разі відсутності більше 3-х годин. Відомості про відсутність на роботі працівника менше трьох години згідно наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 позначаються літерою I, як відсутність на роботі з інших причин.

Відповідно до частини 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки основним джерелом інформації щодо використання робочого часу є табель обліку використання робочого часу, відпрацьований позивачем час 10 травня 2012 року, 16 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 28 травня 2012 року, 29 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 05 червня 2012 року та 08 червня 2012 року не може встановлюватися на підставі наданих відповідачем актів та пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у суді першої інстанції, які суперечать офіційним відомостям, які містяться в табелі обліку використання робочого часу.

Слід зазначити, що членами комісії, за участю яких були складені акти про відсутність позивача на роботі 10 травня 2012 року, 16 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 28 травня 2012 року, 29 травня 2012 року були саме особи, які у відповідача є відповідальними за облік використання робочого часу, а саме, інспектор відділу кадрів ОСОБА_6, секретар ОСОБА_12, проте в табелі обліку використання робочого часу відсутні відомості щодо відсутності позивача на роботі.

Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи зазначене, відповідачем не надано достовірних доказів відсутності позивача на роботі 10 травня 2012 року, 16 травня 2012 року, 25 травня 2012 року, 28 травня 2012 року, 29 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 05 червня 2012 року та 08 червня 2012 року. Надані ним акти спростовуються табелями обліку використання робочого часу, які підтверджують пояснення позивача щодо його присутності на роботі в зазначені дні всі 8 годин, про що обгрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Оскільки відповідно до ст. 147 КЗпП України стягнення до працівника застосовуються лише за порушення трудової дисципліни, факт якого відповідачем не доведений, підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення відповідачем не доведені, апеляційний суд вважає, що наказ про звільнення позивача № 43-к від 11 червня 2012 року є незаконним, позивач був звільнений без законної підстави.

Висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача здійснено з дотриманням вимог закону, є помилковим.

Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

Правовим наслідком визнання наказу про звільнення позивача незаконним є відповідно до частини 1 ст. 235 ЦПК України поновлення позивача на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Наявність в матеріалах справи документів, згідно яких:

- позивач підриває своїми діями авторитет навчального закладу, заважає творчій праці колективу, застосовує антипедагогічні методи спілкування з колегами та учнями, неадекватно реагує на зауваження, відмовляється від виконання громадських доручень, профорієнтаційної роботи, не виконує прямих функціональних обов'язків, про що зазначено в протоколі зборів педагогічних працівників від 11 червня 2012 року (а.с. 40-47);

- стан викладання фізичної підготовки учнів, планування та організації фізкультурно-масової оздоровчої роботи у ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» організовано та проводиться на низькому методичному та педагогічному рівнях, про що зазначено в протоколі засідання робочої групи з питань вивчення стану викладання та організації роботи керівника фізичного виховання та спорту ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей» від 16 березня 2012 року (а.с. 53-57) є лише загальною характеристикою позивача, а не конкретним порушенням трудової дисципліни, яке може бути підставою звільнення, а тому не впливає на висновки суду.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту порушення позивачем трудової дисципліни, що був підставою для його звільненя за наказом № 43-к від 11 червня 2012 року, підстави для оцінки законності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за наказами № 26-к від 18 квітня 2012 року, № 32-к від 10 травня 2012 року, № 35-к від 17 травня 2012 року відсутні.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем дотримано строк, встановлений частиною 1 ст. 233 КЗпП України, він звернувся до суду з заявою про вирішення трудового спору в місячний строк з дня його звільнення.

Відповідно до частини 2 ст. 235 ЦПК України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте такі вимоги згідно рішення суду від 18 січня 2013 року судом першої інстанції не розглядалися, хоча були заявлені позивачем в його позовній заяві від 05 липня 2012 року. Апеляційний суд відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і не може підмінити собою суд першої інстанції. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що така йому завдана в тому числі незаконним звільненням (а.с. 1-4, а.с. 95-108).

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абзацу 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача за п. 3 частини 1 ст. 40 КЗпП України. Безумовно незаконне звільнення позивача завдавало йому моральних страждань, оскільки він вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертатися до суду за захистом свого порушеного права та відстоювати його протягом тривалого часу.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу незаконним звільненням, апеляційний суд враховує характер спірних правовідносин, а саме, що моральна шкода, заподіяна позивачу, випливає з порушення його трудових прав, їх тривалості, ту обставину, що сам факт поновлення порушеного права вже є певною більш важливою сатисфакцією, вимоги розумності, виваженості та справедливості, та оцінює моральні страждання позивача в 500 грн. При цьому апеляційний суд також враховує, що відповідач є бюджетною установою і обсяги його фінансування обмежені.

Відповідно до ст. 57 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» держава забезпечує виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Видання відповідачем 01 червня 2012 року, тобто до звільнення позивача, наказу про надання йому з 15 червня 2012 року по 10 серпня 2012 року щорічної відпустки за 2011/2012 навчальний рік (а.с. 224) не є підставою для виплати позивачу допомоги на оздоровлення, оскільки 11 червня 2012 року до початку відпустки він був звільнений. Поновлення позивача на роботі також не дає йому підстав для отримання цієї допомоги на оздоровлення, оскільки така надається лише при фактичному наданні щорічної відпустки. Питання щодо надання позивачу щорічної відпустки не є предметом позову по цій справі.

Відповідно до п. 4 ст. 215 ЦПК України в резолютивній частині рішення зазначається висновок суду по суті позовних вимог.

Згідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

При об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.

Враховуючи, що оскаржувана позивачем частина судового рішенням цим вимогам процесуального закону не відповідає, в резолютивній частині суд зазначив про відмову у задоволенні позовних вимог в «іншій частині», до якої входить і визнання наказу недійсним, і стягнення допомоги на оздоровлення і відшкодування моральної шкоди, та не сформулював, що саме він ухвалив щодо кожної з цих позовних вимог, що перешкоджає апеляційному суду скасувати рішення суду лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання наказу недійсним та відшкодування моральної шкоди, з метою процесуальної економії, чіткості та безумовності рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, про відшкодування моральної шкоди та про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачував. Від його сплати він звільнений на підставі п. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання наказу про його звільнення незаконним, його поновлення на роботі та відшкодування позивачу моральної шкоди, тобто вимог немайнового характеру, з відповідача на користь держави згідно ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 114,70 грн., що складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» (третя особа - ОСОБА_1) про визнання наказу незаконним, його скасування, стягнення допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати наказ Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» від 11 червня 2012 року № 43-к «Про розірвання трудового договору» незаконним.

Поновити ОСОБА_3 на посаді керівника фізичного виховання Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» з 12 червня 2012 року.

Стягнути з Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» (код ЄДРПОУ 02542449, юридична адреса: Донецька область м. Артемівськ вул. Комсомольська, 39а) на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) гривень.

В задоволенні позовних вимог про стягнення допомоги на оздоровлення відмовити.

Стягнути з Державного навчального закладу «Артемівський професійний аграрний ліцей» (код ЄДРПОУ 02542449, юридична адреса: Донецька область м. Артемівськ вул. Комсомольська, 39а) на користь держави судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.1; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.М. Новосядла

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна