Ухвала суду № 29971799, 12.03.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/28/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі судового засідання: Лозінській Н.В.

за участю:

представника позивача: Тишківського С.Л.

представника позивача: Демешка О.М.

представника відповідача: Опалко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Підприємство "ВПТ-Україна" засноване на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" (далі - підприємство "ВПТ-Україна") з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування рішень № 0001042330, яким підприємству "ВПТ-Україна" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 23658 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 11819 грн.; № 0001052330 (а.с. 39), яким підприємству "ВПТ-Україна" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8704 грн.

23 січня 2013 року Вінницьким окружним адміністративним судом постановлено адміністративний позов задовольнити повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012 року №№ 0001042330, 0001052330. Стягнуто з Державного бюджету України на користь підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" судовий збір в розмірі 442 грн. 00 коп.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року по справі №802/28/13-а та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити. Аргументуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зокрема, вказує на те, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ "Сіятс" за період липень 2012 року, що свідчить про те, що правочин між ТОВ "Сіятс" та підприємцями-покупцями, в тому числі підприємством "ВТП-Україна", здійснені без мети настання реальних наслідків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які прибули до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку обставинам та доказам по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, в період з 12.12.2012 року по 14.12.2012 року головним державним податковим ревізором-інспектором Вінницької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку підприємства "ВПТ-Україна" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ "Сіятс" за липень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.12.2012 року № 3363/22-05/32833513 (надалі - акт перевірки) (а.с. 20-36), в якому зафіксовано порушення підприємством "ВПТ-Україна":

- п. 198.6 ст.198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством "ВПТ-Україна" завищено суму податкового кредиту в сумі 32342 грн. за липень 2012 р.;

- п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством "ВПТ-Україна" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за липень 2012 р. на 37585 грн. (23638 грн. + 13947 грн. з врахуванням попереднього акту позапланової документальної перевірки за червень 2012 р. № 3185/22-05/32833513 від 04.12.2012 р.);

- п. 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством "ВПТ-Україна" завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, яке після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відноситься до податкового кредиту наступного податкового періоду у податковій декларації з ПДВ за липень 2012 р. в сумі 8704 грн.

25 грудня 2012 року на підставі акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0001042330 (а.с. 38), яким підприємству "ВПТ-Україна" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на 23658 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 11819 грн.;

№ 0001052330 (а.с. 39), яким підприємству "ВПТ-Україна" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 8704 грн.

Незгода позивача з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями слугувала зверненню з цим позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, викладені в акті перевірки від 17.12.2012 року № 3363/22-05/32833513, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а отже, і прийняті, на його підставі податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012 року №№ 0001042330, 0001052330 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Підпунктом.14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, реальність товарності операцій по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Сіятс" підтверджено належними доказами, серед яких: укладений належним чином між підприємством "ВПТ-Україна" та ТОВ "Сіятс" договором купівлі-продажу товару № 14/06 від 14.06.2012 року (а.с. 40-41); видатковою накладною № 71002 від 10.07.2012р. (а.с. 44); податковою накладною № 71002 від 10.07.2012р. (а.с. 44); рахунком-фактурою № 09/07-1 від 09.07.2012р. (а.с. 42).

Факт оплати товарів (свердел, пластин), на підставі договору купівлі-продажу № 14/06 від 14.06.2012 року, підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку за особовими рахунками підприємства "ВПТ-Україна" (а.с. 45-47).

Тобто, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

На підтвердження подальшої реалізації вищеописаного товару (свердел, пластин), придбаного за договором купівлі-продажу № 14/06 від 14.06.2012 року, позивачем долучено до матеріалів адміністративної справи: договір поставки товару (свердел та пластин) від 15.06.2012р., укладений між Державним підприємством "Одеська залізниця" (замовник) та підприємством "ВПТ-Україна" (постачальник) (а.с. 48); договір поставки товару (пластин твердосплавних, вимірювального інструменту, електроінструменту, абразивного, слюсарно-монтажного інструменту, спеціальних гвинтів) №154/д від 09.09.2011р., укладений між ТОВ НВК "Планета-Рейл" (замовник) та підприємством "ВПТ-Україна" (постачальник) (а.с. 59-60); видаткові накладні № РН-0000091 від 25.07.2012р. (а.с. 55), № РН-0000098 від 03.08.2012р. (а.с. 62), № РН-0000134 від 28.09.2012р. (а.с. 65); рахунки-фактури: № СФ-0000106 від 25.07.2012р. (а.с. 54) № СФ-0000111 від 03.08.2012р. (а.с. 61), № СФ-0000150 від 24.09.2012р. (а.с. 64); податкові накладні: № 11 від від 25.07.2012р. (а.с. 56), № 3 від 03.08.2012р. (а.с. 63), № 28 від 28.09.2012р. (а.с. 66); товарно-транспортні накладні: № 91 від 25.07.2012р. (а.с. 57), № 56201000437159 від 03.10.2012р. (а.с 67); акт отримання-передачі товарів від 27.07.2012р. (а.с. 58).

Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача стосовно того, що відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) є підтвердженням відсутності фактично придбаного товару (свердел, пластин) та не доведення факту їх використання у господарській діяльності. Як встановлено судом першої інстанції, транспортування товару (свердел, пластин) здійснювалось контрагентом позивача - ТОВ "Сіятс" за власний рахунок, відтак, необхідність оформлення відповідних ТТН відсутня.

Більш того, судом першої інстанції обґрунтовано наголошено на тому, що відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно помилковості позиції перевіряючих Вінницької ОДПІ про ненадання відповідачеві під час проведення перевірки відповідних сертифікатів якості товару (свердел, пластин).

Власне, з врахуванням умов договорів поставки від 15.06.2012р. та №154/д від 09.09.2012р., слідує, що постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором. Так, сертифікати якості в кожному випадку передаються замовнику (у даному випадку Державному підприємству "Одеська залізниця" та ТОВ НВК "Планета-Рейл"), а тому не можуть зберігатись у позивача. Більш того, копії відповідних сертифікатів якості товару та паспортів якості надані позивачем під час судового розгляду справи (а.с. 74-77).

Судом першої інстанції зроблено правильні висновки стосовно того, що інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - ТОВ "Сіятс" не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача, таким чином помилковими є висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 3363/22-05/32833513 від 17.12.2012р. стосовно господарських взаємовідносин по ланцюгу поставок між підприємством-контрагентом позивача ТОВ "Сіятс" з контрагентом ТОВ "Ен Джі Консалтантс", про яке внесено запис до ЄДР про відсутність за місцезнаходження , що стало підставою для висновку відповідача, що угоди поставки, укладені ТОВ "Сіятс" з контагентами-покупцями є нікчемними.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ "Сіятс" відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ"Сіятс".

Відтак, безпідставними є висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 200, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198, статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, підстав для скасування такого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 березня 2013 року .

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.