Ухвала суду № 29969981, 27.02.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 230/4182/12

Головуючий у 1-й інстанції: Гаврищук А.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Гонтарука В. М. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Михайлівської сільської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_5 про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Шаргородського районного суду Вінницької області з адміністративним позовом до Михайлівської сільської ради, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги заявник мотивувала незаконністю розпорядженням №08-ОС від 28.08.2012 року, яким її звільнено з посади головного бухгалтера сільської ради відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, з урахуванням збільшення позовних вимог позивач просила суд поновити її на посаді головного бухгалтера Михайлівської сільської ради с. Михайлівка, Шаргородського району Вінницької області з 28.08.2012 року та стягнути кошти за час вимушеного прогулу з 28.08.2012 року і до поновлення на роботі у сумі 9788 грн. 04 коп.

Шаргородський районний суд Вінницької області постановою від 11.12.2012 року у задоволенні вказаного позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник наголошувала, що причиною її звільнення слугували неприязні відносини із сільською головою - ОСОБА_3, відтак у зв'язку із систематичним цькуванням оголошенням ряду доган стан зі сторони сільського голови, стан здоров'я позивача різко погіршився і з 27.04.2012 року вона не виконувала трудові обов'язки, оскільки змушена була лікуватися. Таким чином, оскільки її лікування проходило повільно, листок непрацездатності їй неодноразово продовжували і до роботи позивач повинна була приступити 29.08.2012 року.

30.01.2013 року до суду надійшли письмові заперечення Михайлівської сільської ради, в яких відповідач наголошує на безпідставності тверджень апелянта, а відтак правомірності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з відповідачем - Михайлівською сільською радою.

Згідно з розпорядженням № 31 від 26 грудня 2003 року її було призначено на посаду спеціаліста з питань бухгалтерського обліку Михайлівської сільської ради.

Так, згідно з розпорядженням Михайлівського сільського голови від 18.01.2007 року за № 04-1-1 ОСОБА_6 призначена на посаду головного бухгалтера сільської ради з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с. 5).

Розпорядженням №08-ОС від 28.08.2012 року скаржника звільнено з посади відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із нез'явленням на роботі протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, про що позивачу було повідомлено негайно шляхом направлення відповідного розпорядження поштою (а.с. 7).

Не погоджуючись із зазначеними діями Михайлівської сільської ради, ОСОБА_6 оскаржила їх до суду.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з того, що Михайлівська сільська рада приймаючи оскаржуване розпорядження діяла на підставі, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовано КЗпП України, Законом України «Про місцеве самоврядування».

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно ст. 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Підставою для розірвання трудового договору є нез'явлення на роботу протягом зазначеного строку. Вихід на роботу хоч би на один день перериває цей строк, і у подальшому чотиримісячний строк має обчислюватись знову. Підсумовуватись періоди неявки на роботу, тривалістю менше чотирьох місяців, не можуть.

Отже, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Як з'ясовано під час апеляційного розгляду, ОСОБА_2 з 27.04.2012 року по день звільнення не з'являлася на роботу, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та на підставі листків непрацездатності (серія АВУ № 257459; серія АВШ № 968106), що також підтверджується довідкою Шаргородської центральної лікарні Шаргородської районної ради Вінницької області №1427 від 29.08.2012 року (а.с. 55), довідкою Михайлівської амбулаторії ЗПСМ без № та дати (а.с. 46) та копією з книги обліку робочого часу Михайлівської сільської ради (а.с. 47-50).

Таким чином, тимчасова непрацездатність апелянта тривала в період часу з 27.04.2012 року по 29.08.2012 року, що складає більше 4-х місяців підряд та відповідно до положень п. 5 ч. 1 статті 40 КЗпП України слугує підставою для розірвання трудового договору.

Судом першої інстанції встановлено, що копію наказу № 08-ОС від 28.08.2012 року ОСОБА_2 направлено в день винесення наказу тобто, 28.08.2012 року та одержано останньою в той же день, а саме 29.08.2012 року.

Судова колегія бере до уваги посилання скаржника на присвоєння їй ІІІ групи інвалідності, однак зауважує, що захворювання позивача не є професійним, а віднесено відповідно до довідки МСЕК наявної в матеріалах справи, до групи загальних захворювань, тобто призначення ОСОБА_2 інвалідності не пов'язано з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Крім того, як встановлено судом, при звільнені позивача дотримано вимоги щодо згоди управління державної казначейської служби України у Шаргородському районі Вінницької області на звільнення апелянта та 06.09.2012 за №01-45-934 надано згоду на її звільнення (а.с.80,81), що кореспондується з вимогами Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 року №59.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки судом не встановлено порушень чинного законодавства при звільненні ОСОБА_2, підстави для стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за невикористану відпустку, відсутні.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Гонтарук В. М.

Полотнянко Ю.П.