Рішення № 29965853, 11.03.2013, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/663/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 51,53 Діденко Т.І. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоЮвшина В.І. суддівГончар Н.І., Корнієнко Н.В.при секретаріБурдуковій О.В. адвоката ОСОБА_6

позивача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_7 та ТОВ «Вікторія» на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ТОВ «Вікторія» про стягнення розрахункових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та трудової книжки, відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Вікторія» про стягнення розрахункових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи тим, що з 07.04.2004 р між позивачем та ТОВ «Вікторія» був укладений трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_7 був прийнятий на посаду директора, а 12.09.2011 р він був звільнений з роботи. Але на момент звільнення відповідач не повністю провів розрахунок, який підлягає до виплати при звільненні з роботи. Просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористані відпустки в сумі 22573 гривни 69 коп., середню заробітну плату за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки , починаючи з 12.09.2011 року і по день фактичного розрахунку виходячи із середньомісячної заробітної плати 4550 гривен та відшкодувати моральну шкоду в сумі 15000 гривень.

В судовому засіданні позивач неодноразово збільшував свої позовні вимоги, в яких остаточно просив стягнути нараховану та не виплачену зарплату 799 грн. 91 коп., грошову компенсацію за ненадані щорічні відпустки за весь час праці в ТОВ «Вікторія» в розмірі 38295 грн. 80 коп., середню зарплату за час затримки виплати розрахункових та видачі трудової книжки 59529 грн. 16 коп; у відшкодуванні моральної шкоди - 50000 грн.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року стягнуто із ТОВ «Вікторія» на користь ОСОБА_7 всього 64499,91 грн., з них: 799,91 грн. - заробітна плата за вересень 2011 року; 59150 грн. - середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові сум за період з 05.12.2011 року по 10.01.2013 року включно; 4550 грн. - моральна шкода. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року скасувати, вважаючи що при ухваленні рішення суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким повністю задоволити його вимоги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Вікторія» також просить скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року, вважаючи що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ТОВ «Вікторія» не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відповідач по справі ТОВ «Вікторія» являється юридичною особою і будучи належним чином повідомленим про день та час слухання справи на 18.02.2013 року в судове засідання не з'явились, а від представника відповідача Радіонової Т.Є. надійшла заява про перенесення апеляційного розгляду справи, так як вона знаходиться в відпустці до 02 березня 2013 року. Будучи повторно повідомленими про день та час слухання справи на 11 березня 2013 року о 12.00 години представник юридичної особа ТОВ «Вікторія» в судове засідання не з'явилась, надіславши заяву про чергове перенесення розгляду справи в зв'язку з її зайнятістю в іншій справі, що не позбавляло юридичну особу ТОВ «Вікторія» надіслати іншого представника для представництва їх інтересів в суді апеляційної інстанції. Враховуючи що розгляд справ по трудовим спорам має скорочені строки, колегія суддів вважає, що повторна неявка представника юридичної особи не може бути підставою для чергового відкладення розгляду справи, а доводи ТОВ «Вікторія» викладені в їх апеляційній скарзі.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 до ТОВ «Вікторія» про стягнення розрахункових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що при звільненні ОСОБА_7 з роботи відповідачем ТОВ «Вікторія» було порушено його трудові права - не проведено розрахунок при звільненні в терміни та в розмірі визначеному законом, а тому за порушення трудових прав позивача відповідач повинен нести цивільно-правову відповідальність для відновлення порушених прав.

Разом з тим, визначаючи обсяг невиплаченого ТОВ «Вікторія» розрахунку при звільненні ОСОБА_7 з роботи, суд першої інстанції зробив невідповідність висновків суду обставинам справи, та оцінив докази на припущеннях в частині отримання ОСОБА_7 відпускних чи грошової компенсації за не відбуту відпустку за 2004-2011 роки та необґрунтовано застосував строк позовної давності при стягненні розрахунку при звільненні.

Встановлено, що відповідно до наказу № 3 від 07.07.2004 року по ТОВ «Вікторія» ОСОБА_7 прийнятий на посаду виконавчого директора ТОВ «Вікторія». Наказом №03/09 від 12 вересня 2011 року по ТОВ «Вікторія» ОСОБА_9 звільнено з посади виконавчого директора товариства «Вікторія». Наказом №03-09-1 від 15 вересня 2011 року виправлено технічну помилку в наказі №03-09 від 12 вересня 2011 року та змінено з ОСОБА_9 на ОСОБА_7

На момент звільнення ОСОБА_7 з роботи розрахунок з ним при звільненні не проведено. ОСОБА_7 не виплачена заробітна плата за вересень 2011 року в розмірі 799,91 гривни; середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові сум за період з 05.12.2011 року по час ухвалення рішення 10.01.2013 року; моральна шкода, яку позивач визначив в сумі 50000 гривень. Також ОСОБА_7 зазначив, що за період роботи в відповідача йому не надавались відпустки та не виплачувалась компенсація, а тому просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористані відпустки за період з 2004 року по 2011 рік включно в сумі 38295,80 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, тримісячний строк на звернення до суду працівника за захистом своїх порушених прав на отримання розрахунку при звільненні наступає не з часу звільнення з 12.09.2011 року, а коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Відповідач ТОВ «Вікторія», він же апелянт по справі, не надав жодних даних про повне чи часткове проведення розрахунку з позивачем по справі, а тому ОСОБА_7 не пропустив тримісячний строк на звернення до суду за захистом своїх прав, а доводи апелянта ТОВ «Вікторія» в частині пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду не обґрунтовані на законі.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом першої інстанції невірно застосовано вимоги ст. 233 КЗпП України та проведено стягнення середньомісячної заробітної плати позивача лише з 05.12.2011 року по день ухвалення судового рішення, тоді як згідно ст. 117 КЗпП України таке стягнення необхідно провести за весь період затримки розрахунку, з 13.09.2011 року по день постановлення рішення судом першої інстанції, що буде становить 71283 гривни. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає до зміни з ухваленням в цій частині нового рішення про повне задоволенню позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 13 вересня 2011 року по 10 січня 2013 року в загальній сумі 71283 гривни.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Тому доводи апеляційної скарги ТОВ «Вікторія» про те, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції не вирішено питання про судові витрати та про стягнення судового збору не є підставою для скасування чи зміну рішення суду першої інстанції, так як це питання суд першої інстанції може вирішити шляхом постановлення додаткового рішення.

ОСОБА_7 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки за період з 2004 по 2011 роки включно.

Згідно ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до частини 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» зобов'язано власника або уповноважений ним орган вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Відповідач ТОВ «Вікторія» не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів того, що позивачу ОСОБА_7 за період 2004 - 2011 років надавались щорічні відпустки та він їх використовував ( графіки відпусток, накази по товариству про надання ОСОБА_7 щорічних відпусток, даних бухгалтерії про виплату коштів на оплату відпусток), так як відповідно до Закону України «Про відпустки» ведення обліку відпусток покладено на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Але судом першої інстанції в порушення вимог ст. 60 ЦПК України зроблено висновок на припущеннях, що так як за період з 2004 по 2011 роки згідно даних нарахувань до Пенсійного фонду України за деякі місяці є розміри відрахувань, які перевищують розміри нарахувань за інші місяці цього ж року, то це не виключає можливості перебування ОСОБА_7 в щорічних відпустках в такі місяці. Крім того, судом першої інстанції зроблено хибний висновок, що так як ОСОБА_7 був одним із керівників підприємства, то він мав можливість надати собі щорічну відпустку.

Проте дані висновки суду першої інстанції зроблені на припущеннях і суперечать чинному законодавству. Законом України «Про відпустки» та КЗпП України не передбачено обмеження стягнення компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки підлягає до скасування та ухвалення в цій частині нового рішення, яким підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача компенсація за невикористані відпустки за період 2004-2011 роки в сумі 27074,75 гривни, виходячи з визначеного судом першої інстанції середньомісячної заробітної плати позивача.

Судом першої інстанції без наведення мотивів відмовлено позивачу в задоволенні його позовних вимог про зобов'язання відповідача видати йому трудову книжку з усіма записами про його роботу в ТОВ «Вікторія».

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, об'єктом права особи та її власністю (ураховуючи, що при виписуванні трудової книжки з працівника стягується сума її вартості - п. 6.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110), захист якої гарантується законом.

Відповідно до п. п. 4.2, 7.1 Інструкції трудова книжка видається працівнику в день звільнення під його розписку в особистій картці і книзі обліку трудових книжок підприємства.

У разі втрати трудової книжки видається її дублікат із зазначенням загального стажу працівника. Обов'язок по обліку, веденню так зберіганню трудових книжок працівників покладено на роботодавця.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Відповідачем не надано даних про те, що ОСОБА_7 отримав при звільненні свою трудову книжку, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, яким ТОВ «Вікторія» необхідно зобов'язати відповідача видати ОСОБА_7 трудову книжку з усіма записами про його роботу в ТОВ «Вікторія».

Розмір заподіяної позивачу моральної шкоди відповідачем порушенням трудових прав ОСОБА_7 затримкою видачі трудової книжки та тривалим не проведенням розрахунку при звільненні визначена правильно з урахуванням втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя в сумі 4550 гривень і відповідає принципу розумності та справедливості.

Інші доводи апеляційних скарг перевірені судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ «Вікторія» на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року - задоволити частково

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_7 до ТОВ «Вікторія» про стягнення розрахункових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та трудової книжки, відшкодування моральної шкоди задоволити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» ідентифікаційний код 32860788 (19124 вул. Центральна, 1 с. Зубриха Монастирищенського району Черкаської області) на користь ОСОБА_7, ідентифікаційний код НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 71283 гривни; грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 27074,75 гривни, а всього 98357,75 гривни.

Зобов'язати ТОВ «Вікторія» видати ОСОБА_7 його трудову книжку з усіма записами про його працю в ТОВ «Вікторія» та нагороди, засвідчених підписом керівника та печаткою товариства.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 січня 2013 року в частині стягнення заробітної плати за вересень 2011 року в сумі 799,91 гривни та моральної шкоди в сумі 4550 гривень залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення, але воно може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :