Ухвала суду № 29964334, 27.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/91177/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 р.

у справі № 2а-7/10/0370 (24222/10/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва»

до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств,

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2010 р. (суддя -Каленюк Ж.В.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 р. (колегія судді у складі: головуючий суддя -Шавель Р.М., судді: Ліщинський А.М., Нос С.П.), частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва»(надалі -позивач, ТОВ «Завод художнього литва») до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі -відповідач, Нововолинська ОДПІ): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.09.2009 р. № 0000782301/1/583 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 790 147,50 грн. (в тому числі: за основним платежем -526 765,00 грн., за штрафними санкціями -263 382,50 грн.); визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.09.2009 р. № 0000962301/1/584 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 546,20 грн. (в тому числі: за основним платежем -533,00 грн., за штрафними санкціями -13,20 грн.). В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час реалізації господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, всі учасники мали належну господарську правосуб'єктність, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, виконали укладені договори в повному обсязі, що підтверджено первинними документами (в тому числі належним чином оформленими податковими накладними), що свідчить про правомірність формування ТОВ «Завод художнього литва»податкового кредиту з податку на додану вартість.

Водночас, при постановленні рішень про відмову в задоволенні позову в частині, суди першої та апеляційної інстанцій вмотивовували свою позицію тим, що суми безповоротної фінансової допомоги, отримані позивачем у звітному періоді, включаються до валового доходу, при цьому, такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати на цілі, передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині, якою позов задоволено, та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ревізорами Нововолинської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Завод художнього литва»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2009 р., за результатами якої складено акт від 03.08.2009 р. № 698/53/2301/30297574.

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168-97/ВР «Про податок на додану вартість» (надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено сплату податку на додану вартість до бюджету в розмірі 526 765 грн., в тому числі: за березень 2008 р. - 454 539 грн., за квітень 2008 р. - 72 226 грн.; порушення вимог пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп. 5.3.1, 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 174 278 грн., в тому числі: за ІІ-ІІІ квартали 2008 р., за ІІ квартал 2009 р.

На підставі акта перевірки і за результатами процедури апеляційного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000782301/1/583 від 29.09.2009 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 790 147,50 грн. (в тому числі: за основним платежем -526 765 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263 382,50 грн.); № 0000962301/1/584 від 29.09.2009 р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 316 477,20 грн. (в тому числі: за основним платежем - 174 278 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 142 199,20 грн.).

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно наказів директора позивача від 30.06.2008 р. № 31 і 32 визнано безнадійною кредиторську заборгованість та списано 2 507 541,99 грн. (з урахуванням ПДВ). До складу списаної сумнівної безнадійної заборгованості включено, в тому числі: заборгованість за послуги модернізації основних засобів на суму 429 960 грн., одержані від ТОВ «Універсалспецбуд МРП», на суму 471 204 грн. від ТОВ «Техбудгруп», заборгованість за придбання основних засобів на суму 484 930,80 грн. від ТОВ «Велюкс Універсал», заборгованість за придбання феросплавів на суму 573 019,20 грн. від ТОВ «Інформ Комплект Трейд», заборгованість за придбання феросплавів на суму 543 356,00 грн. від ТОВ «Вектор-Євро-Груп»(а.с. 133, 141).

Врегулювання сумнівної безнадійної заборгованості було відображено позивачем в рядку 02.3 декларацій з податку на прибуток підприємств за І півріччя 2008 р. та в річній декларації за 2008 р. (в тому числі, відображено в додатку К4 до декларації).

Факт проведення операцій із зазначеними контрагентами підтверджується представленими договірними та бухгалтерськими документами, а також податковими накладними. Сторонами не заперечується використання придбаних товарів і послуг в господарській діяльності платника податків.

Вимогами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Зважаючи на дотримання приписів наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість», у позивача були достатні підстави для визначення суми податкового кредиту у відповідному звітному періоді. На час проведення господарських операцій вищенаведені контрагенти позивача були зареєстровані у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Окрім цього, будь-яких недоліків у виписаних податкових накладних податковим органом не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю податку на додану вартість у складі ціни товару є достатніми підставами для формування податкового кредиту платника податку.

Невідображення постачальниками позивача сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 р. у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 р. у справі № 21-573во10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій правовірно дійшли висновку про необхідність визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000782301/1/583 від 29.09.2009 р. про донарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 29.09.2009 р. № 0000962301/1/584 про донарахування податку на прибуток слід зазначити наступне.

Задовольняючи вимоги про його скасування в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 546,20 грн. (в тому числі: за основним платежем -533,00 грн., за штрафними санкціями -13,20 грн.), суди попередніх інстанцій знайшли документальне підтвердження правильності віднесення позивачем до складу валових витрат у ІІ кварталі 2009 р. витрат на придбання основних засобів на суму 13020,00 грн. та у III кварталі 2008 р. витрат на придбання матеріалів на суму 1 620,00 грн. Позивачем надано податкову та видаткову накладні, видані ТОВ «Завод Промлит», на суму 13020,00 грн., а також первинні документи (авансовий звіт № АО-0000016 від 24.07.2008 р., квитанція до прибуткового касового ордеру та податкова накладна), що свідчать про законність віднесення підприємством витрат на придбання матеріалів на суму 1620,00 грн. до складу валових витрат.

Враховуючи наявність у позивача первинних документів на підтверження проведення господарських операцій, що складені під час їх здійснення або безпосередньо після їх закінчення, посилання відповідача на порушення ТОВ «Завод художнього литва» вимог пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судами правомірно не прийняті до уваги.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на суму безнадійної заборгованості, включеної до складу валового доходу звітного періоду, платник податків повинен одночасно зменшити валові витрати, оскільки ним фактично не понесені витрати на цілі, передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак такий висновок зроблений при неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає приписам чинного законодавства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на виконання вимог пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відніс вартість отриманих товарів та послуг (в тому числі від постачальників: ТОВ «Універсалспецбуд МРП», ТОВ «Техбудгруп», ТОВ «Велюкс Універсал», ТОВ «Інформ Комплект Трейд», ТОВ «Вектор-Євро-Груп») до складу валових витрат у податковому періоді, на який припала перша подія (фактичне отримання товарів). Оплата позивачем здійснена не була, що призвело до утворення кредиторської заборгованості.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до безповоротної фінансової допомоги належать суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Кредиторська заборгованість позивача перед постачальниками була списана згідно наказів від 30.06.2008 р. № 31 і 32, як сумнівна безнадійна, із включенням сум такої заборгованості, що набула статусу безповоротної фінансової допомоги, до складу валових доходів підприємства у звітному періоді, в якому відбулось списання, відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналіз правових норм чинного законодавства дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що законодавець не передбачив імперативного припису, який би зобов'язував платника податку зменшувати або коригувати валові витрати на суми товарів, віднесених ним до валових витрат по першій з подій (оприбуткування товару, послуг), у разі неоплати товарів у межах строку позовної давності та віднесення такої кредиторської заборгованості до валового доходу відповідно до вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у наступних податкових періодах.

Такий висновок узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 р. № 21-201а11, який постановив, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суми кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності. Що стосується обов'язку позивача зменшити валові витрати, на чому наполягає відповідач, то, на думку Верховного Суду України, чинне законодавство України не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків при постановленні рішень про відмову в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000962301/1/584 від 29.09.2009 р. в цій частині. Відтак вказане рішення податкового органу підлягає визнанню нечинним, а позовні вимоги -задоволенню.

Керуючись ч. 1 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 р. у справі № 2а-7/10/0370 (24222/10/9104) у частині відмови у задоволенні позову скасувати.

Прийняти нову постанову, якою визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 29.09.2009 № 0000962301/1/584 повністю.

В решті Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 р. у справі № 2а-7/10/0370 (24222/10/9104) залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод художнього литва»суму судового збору у розмірі 6,80 грн.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно

помічник судді