Ухвала суду № 29964124, 12.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2013 року м. Київ К-35102/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року

у справі № 2а-4068/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромаркет «Заріна»(позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 000732303/0 від 03 березня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агромаркет «Заріна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26 серпня 2008 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 26 серпня 2008 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 88/23-3/36087589 від 23 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000732303/0 від 03 березня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 47 625,00 грн. (31 750,00 грн. -основний платіж, 15 875,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 31 750,00 грн. на підставі податкової накладної № 2912-05 від 29 грудня 2008 року, виписаної на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Онікс», з підстав невідповідності суми нарахованого податку по вказаній накладній сумі податкових зобов'язань контрагента.

При цьому, податковий орган посилався на відсутність у постачальника позивача трудових та виробничих ресурсів, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за вказаним місцезнаходженням.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ТОВ «Консалтингова група «Онікс»посередницьких послуг, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Також, судами встановлено, що посередницькі послуги, надані ТОВ «Консалтингова група «Онікс», безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, а підтвердженням їх реального виконання є укладені ТОВ «Агромаркет «Заріна»договір від 03 вересня 2008 року з Відкритими акціонерним товариством «Макаронна фабрика»та договір від 25 вересня 2008 року із Закритим акціонерним товариством «Кондитерська фабрика «Лагода».

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.