Ухвала суду № 29964082, 26.02.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К-36265/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року

у справі № 2-а-13829/08

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»

до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року, позов Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»(позивач) до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (відповідач) задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001801542/0/152 від 25 січня 2008 року, № 0001801542/2/591 від 23 квітня 2008 року, № 0001801542/3/884 від 04 липня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДВАТ «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Крім того, ДВАТ «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»заявлено клопотання про заміну позивача у справі -ДВАТ «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»на Публічне акціонерне товариство «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс» у зв'язку із зміною типу товариства.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість за лютий -червень 2007 року, за результатами якої складено акт № 74-15-00179252 від 16 січня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001801542/0/152 від 25 січня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 302 680,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001801542/2/591 від 23 квітня 2008 року та № 0001801542/3/884 від 04 липня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано до податкового органу декларації з податку на додану вартість за період з лютого 2007 року по червень 2007 року, в яких визначено до сплати відповідні суми податкових зобов'язань.

Платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», позивачем перераховано визначені до спалити суми податку на додану вартість за лютий -червень 2007 року в повному обсязі, а також суми, визначені договорами про розстрочення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, укладеними між Шахтарською ОДПІ Донецької області та ДВАТ «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс».

Проте, відповідачем сплачені позивачем суми спрямовано на погашення податкового боргу інших періодів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

При цьому, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі позивача -Державне відкрите акціонерне товариство «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»його правонаступником -Публічним акціонерним товариством «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс».

Касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.