Ухвала суду № 29964063, 05.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2013 року м. Київ К-33634/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року

у справі № 2а-47495/09/1670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Полтавський лікеро-горілчаний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року, позов Закритого акціонерного товариства «Полтавський лікеро-горілчаний завод»(позивач) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000621504/0 від 10 серпня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Полтавський лікеро-горілчаний завод»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку ЗАТ «Полтавський лікеро-горілчаний завод»з питання своєчасності сплати та подання платіжного доручення на сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з акцизного збору по розрахунку за травень 2009 року, за результатами якої складено акт № 66/15-550(32174761) від 29 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000621504/0 від 10 серпня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 10 738,65 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з акцизного збору.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано до податкового органу розрахунок акцизного збору за травень 2009 року, в якому самостійно визначено суму податкового зобов'язання за податковими векселями № АА-1411545 від 05 лютого 2009 року та № АА-1411546 від 03 березня 2009 року.

Платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», позивачем до 01 червня 2009 року перераховано визначену до сплати суму акцизного збору за травень 2009 року в повному обсязі.

Проте, відповідачем сплачену позивачем суму спрямовано на погашення податкового боргу інших періодів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України від 15 вересня 1995 року № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) українські підприємства-виробники подають відповідним державним податковим інспекціям у строки, визначені законом для місячного звітного періоду, розрахунок суми акцизного збору за минулий місяць виходячи з фактичних обсягів реалізації та максимальних роздрібних цін. Не сплачена до визначеного строку сума акцизного збору стягується з підприємства-виробника відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 4.12 розділу 4 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19 березня 2001 року № 111 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим від дня подання розрахунку акцизного збору до органу державної податкової служби за місцем реєстрації і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

При цьому, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.