Ухвала суду № 29964056, 08.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" січня 2013 р. м. Київ К-27832/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Mega-Serviсe»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року

у справі № 2-а-44521/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Serviсe»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Mega-Serviсe»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (відповідач), в якому просило визнати нечинним акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 162 від 24 липня 2009 року, скасувати податкові повідомлення-рішення № 0006921503/0 від 06 листопада 2009 року та № 0006911503/0 від 06 листопада 2009 року, визнати нечинною першу податкову вимогу № 1/1153 від 25 листопада 2009 року, а також зобов'язати відповідача поновити реєстрацію ТОВ a-Serviсe»в якості платника податку на додану вартість та повернути Свідоцтво платника податку на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ Serviсe», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ a-Serviсe»зареєстровано в якості платника податку на додану вартість в жовтні 2000 року, у зв'язку з чим йому видано Свідоцтво платника податку на додану вартість № 28738301 від 12 жовтня 2000 року.

В свою чергу, комісією, створеною відповідно до розпорядження ДПІ у Київському районі м. Харкова № 31 від 30 березня 2009 року, встановлено, що за період з липня 2008 року по липень 2009 року позивачем подавались декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність оподатковуваних поставок.

З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку про анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ Serviсe»№ 28738301 від 12 жовтня 2000 року, у зв'язку з чим ДПІ у Київському районі м. Харкова складено акт № 162 від 24 липня 2009 року про анулювання реєстрації ТОВ Serviсe»як платника податку на додану вартість на підставі підпункту «ґ»пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР).

В подальшому податковим органом проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку ТОВ Serviсe» з питань своєчасності повернення Свідоцтва платника податку на додану вартість та визнання умовного продажу товарних залишків або основних фондів, які на дату анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість обліковуються за платником податку, за результатами якої складено акт № 6978/15-229/31149336 від 22 жовтня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0006921503/0 від 06 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39 656,40 грн. (28 326,00 грн. -основний платіж, 11 330,40 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0006911503/0 від 06 листопада 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 170,00 грн. (0,00 грн. -основний платіж, 170,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР у зв'язку з поверненням Свідоцтва платника податку на додану вартість 20 серпня 2009 року, в той час як граничним строком його повернення є 13 серпня 2009 року, а також невизнанням умовного продажу залишків товарних запасів за звичайними цінами та незбільшенням суми податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбулось анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість.

Також, з огляду на несплату позивачем у встановлені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством строки узгодженої суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, відповідачем скеровано на його адресу першу податкову вимогу № 1/1153 від 25 листопада 2009 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем правомірно анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Mega-Serviсe», а також винесено податкові повідомлення-рішення № 0006921503/0 від 06 листопада 2009 року, № 0006911503/0 від 06 листопада 2009 року та першу податкову вимогу № 1/1153 від 25 листопада 2009 року, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Однак, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «ґ»пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

У розумінні пункту 1.1 статті 1 Закону № 168/97-ВР оподатковуваною операцією є операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР поставкою товарів є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників подат ку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Таким чином, норми Закону № 168/97-ВР не дають підстав для розмежування операцій з продажу та придбання товарів (послуг) при визначенні оподатковуваної поставки для застосування підпункту «ґ»пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР, оскільки, операція з поставки товарів та послуг, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, є двостороннім правочином, і для однієї сторони така операція є продажем, а для іншої -придбанням, в результаті чого у продавця виникає податкове зобов'язання, а у покупця -право на податковий кредит. Тобто поняття оподатковуваної поставки охоплює як операції з продажу товарів (послуг), так і операції з їх придбання.

При цьому, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не надали належної правової оцінки доводам позивача про те, що за період з липня 2008 року по липень 2009 року ним сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, що відображено в податковій декларації за серпень 2008 року.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю -Serviсe»задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Федоров М.О.