Ухвала суду № 29960321, 13.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 р.Справа № 2а-3912/12/2170

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Турецької І.О.за участю секретаря Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір ЛТД" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дії, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сапфір ЛТД" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС та після уточнення позовних вимог просило визнати неправомірними дії службових осіб ДПІ у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Сапфір ЛТД" при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 та з контрагентами покупцями за жовтень 2011 року, наслідки яких відображено у акті перевірки № 1538/22-4/14129329 від 06.08.2012 р.; визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 р. № 0006172200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 242004 грн., з яких за основним платежем - на 193603 грн., за штрафними санкціями - на 48401 грн., № 0006162200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 22643 грн., з яких за основним платежем - на 22643 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року позов був задоволений частково : були визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС від 21.08.2012 р. № 0006172200, № 0006162200, у задоволенні решти позову -було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в яких вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що з 02.08.2012 р. по 03.08.2012 року на підставі наказу № 739 від 02.08.2012 р та направлень від 02.08.2012 р №951/22-4 працівником ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Сапфір ЛТД" з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 та з контрагентами покупцями за жовтень 2011 року.

Згідно з актом перевірки від 06.08.2012 р. за № 1538/22-4/14129329 , позивач частину податкового кредиту з податку на додану вартість жовтня 2011 року у сумі 193602 грн. сформував за наслідками господарських відносин щодо придбання дизельного пального у ФОП ОСОБА_5 За отримане дизельне пальне позивач розрахувався у безготівковому порядку на всю суму поставки. ФОП ОСОБА_5 не декларує наявність трудових ресурсів та власних або орендованих засобів виробництва та зберігання товарів.

Перевіркою встановлено порушення позивачем :

- ч.1-5 ст.203, ч.1-2 ст.215, ч.2 ст.216 ,228,626,629 ЦК України , в частині недодержання норм в момент вчинення правочинів , які не спрямовані на реальне настання наслідків,що обумовлені ними по правочинах,здійснених ТОВ «Сапфір ЛТД» при придбанні товарів (послуг) у ФОП ОСОБА_5.у жовтні 2011 року .Товар не був придбаний в порушення ст..662,655 та 656 ЦК України;

- п.185.1 ст.185, п.198.2 та 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту , що призвело до заниження суми ПДВ у жовтні 2011 року на суму 196602,59 грн.

- пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ,пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ,п.144.1,п.144.3 ст.144,п.146.5 ст.146 розділу ІІІ , п.7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК , результаті чого занижено суму податку на прибуток за 3й квартал 2011 р.у сумі 222643 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки № 1538/22-4/14129329 від 06.08.2012 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 р. :

- № 0006172200, яким позивачу за порушення п.185.1 ст.185, пп.188.1 ст.188, п.198.1 -196.3 та 198.6 ст.198 ПК України збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 242004 грн., з яких за основним платежем - на 193603 грн., за штрафними санкціями - на 48401 грн.;

№ 0006162200, яким позивачу за порушення пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ,пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ,п.144.1,п.144.3 ст.144,п.146.5 ст.146 розділу ІІІ ПК України збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 22643 грн., з яких за основним платежем - на 22643 грн. У відповідності до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою у відповідності із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка, серед іншого, здійснюється за наявності такої обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відтак, у разі ненадання платником податків письмових пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит податкового органу, відповідач мав право призначити як документальну позапланову виїзну, так й документальну позапланову невиїзну перевірку. Законодавець чітко визначає право податкового органу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки у випадку ненадання платником податків витребуваних документів. При цьому контролюючий орган повинен провести перевірку на підставі документів, наявних у контролюючого органу.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що податковий орган при проведенні позапланової невиїзної документальної перевірки позивача діяв у межах повноважень , в порядку та у спосіб встановлений Законами України

Згідно п.п. 138.8.1. п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Згідно п.146.5 ст.146 ПК України первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Податковий кодекс України не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагента виробничих потужностей , автотранспорту та складських приміщень не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що 01.10.2011 р. між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Сапфір ЛТД" укладено договір поставки нафтопродуктів № 29. Відповідно до цього договору позивач придбав дизельне пальне.

Факт виконання умов вказаного договору підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку : видатковими накладними, податковими накладними , копіями платіжних доручень по безготівковий розрахунок , товарно-транспортними накладними.

Придбане дизельне пальне використано товариством у господарській діяльності для здійснення перевезень.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагент ФОП ОСОБА_5 був належним чином зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності та мав свідоцтво платника ПДВ.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей , не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Крім того, у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів , належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладена угода між позивачем та контрагентом до теперішнього ніким не оскаржена та не визнавалася недійсною у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками,податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг товарів , їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 21.08.2012 р. № 0006172200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 242004 грн., з яких за основним платежем - на 193603 грн., за штрафними санкціями - на 48401 грн., № 0006162200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 22643 грн., з яких за основним платежем - на 22643 грн є протиправними, та підлягають скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагентів позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, але дії податкового органу по проведенню перевірки є правомірними .

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Виходячи з цього, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 14.03. 2013 року.

Головуючий суддя пис/

Судді: