Ухвала суду № 29960303, 14.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 р.Справа № 2а-2827/11/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Жовтневої МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Сільськогосподарська агропромислова корпорація «Нікоагрокапітал» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, за участю третіх осіб без самостійних вимог з боку позивача - ТОВ Будтехінженерінг», ТОВ «Холес-Трейд», ТОВ «Велес-Юг», третіх осіб з боку відповідача - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Сільськогосподарська агропромислова корпорація «Нікоагрокапітал» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 17.02.2011 року №0000032301/0, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в сумі 1 455 821 грн., № 0000010070/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 4 616 878,98 грн. та №0000042301/0, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 791 485 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами - ТОВ «Торгинвест Плюс», ТОВ Будтехінженерінг», ТОВ «Холес-Трейд», ТОВ «Велес-Юг» та безпідставне віднесення товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за цими операціями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Жовтнева МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області від 27.01.2011 року № 21/23-35301768 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.10.2007 року по 30.09.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення ст.ст.3,4,5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, завищено валові доходи на 4 074 142,67 грн. внаслідок віднесення до складу валових доходів сум доходів, нарахованим по нікчемним правочинам, укладеним з ТОВ «Нібулон», ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», ТОВ «Екотех», ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ «Альфред С. Топфер Интернешенал (Україна), ЗАТ «Українськи ковбаси», ДП Садтрей, та завищено валові витрати на загальну суму 13 006 896,07 грн. внаслідок включення до складу валових витрат операцій з контрагентами-постачальниками по угодам, визнаним нікчемними, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 2 233 188 грн.; ст.ст.3.4, пп.4.5.1 п.4.5. ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у завищенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1 556 507,18 грн. внаслідок включення до податкових зобов'язань з ПДВ сум, нарахованих по нікчемним правочинам, укладеним з вищевказаними контрагентами та у завищенні податкового кредиту на загальну суму 2 314 373,15 грн. внаслідок включення до складу податкового кредиту операцій з контрагентами - постачальниками по угодам, визнаним нікчемними. Вказане, за висновками податкового органу, призвело до завищення показника від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 455 821 грн. та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування в розмірі 4 616 878,18 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.02.2011 року: №0000032301/0, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в сумі 1 455 821 грн., № 0000010070/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 4 616 878,98 грн. та №0000042301/0, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 791 485 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено жодного фактичного порушення позивачем вимог податкового законодавства, які позбавляло б позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, а також на відображення зазначених операцій в податковій звітності з оприбуткування прибутку підприємств. Натомість позивачем в ході судового розгляду надано та досліджено судом всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених операцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення сум бюджетного відшкодування та розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «Нібулон», ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів», ТОВ «Екотех», ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ «Альфред С. Топфер Интернешенал (Україна), ЗАТ «Українськи ковбаси», ДП Садтрей, враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, є оспорюваними правочинами і повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення скасуванню не підлягає, як таке, що прийняте за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1. ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Сільськогосподарська агропромислова корпорація «Нікоагрокапітал» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, за участю третіх осіб без самостійних вимог з боку позивача - ТОВ Будтехінженерінг», ТОВ «Холес-Трейд», ТОВ «Велес-Юг», третіх осіб з боку відповідача - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, про скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.