Постанова № 29954244, 13.03.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 року Справа № 16/5007/1247/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Кнапець М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Галяс О.О.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" на рішення господарського суду Житомирської області від 18.12.12р. у справі №16/5007/1247/12 (суддя Гансецький В.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОКОМ"

про стягнення в сумі 14 355 грн. 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2012 року по справі № 16/5007/1247/12 (а.с. 53-54), з підстав вказаних у даному рішенні, позов Приватного акціонерного товариства «Солді і Ко» (надалі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоком» (надалі - Відповідач) про стягнення 10 687 грн. 50 коп. заборгованості за поставлений товар, 1 068 грн. 75 коп. десять відсотків штрафу, 2 008 грн. 67 коп. пені, 590 грн. 48 коп. три відсотки річних задоволено частково.

Рішенням господарського суду Житомирської області задоволено вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 41 грн. 52 коп. трьох відсотків річних. В частині стягнення 5 687 грн. 50 коп. боргу провадження у справі припинено. В решті позову відмовлено. Також судом покладено витрати по сплаті судового збору на сторони, пропорційно розміру задоволення судових вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням, Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 62-63) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення частково (в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені, річних та штрафу) та прийняти нове рішення у цій частині, яким стягнути на користь Позивача з Відповідача десять відсотків штрафу у розмірі 1068 грн. 75 коп., 2 008 грн. 67 коп. пені та три відсотки річних в розмірі 548 грн. 96 коп..

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що зумовлене неповнотою та неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 18 січня 2013 року (а.с. 61), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13 березня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

На виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 18 січня 2013 року Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 72), в якому, з підстав зазначеному в даному відзиві Відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Позивача та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник Відповідача в судове засідання від 13 березня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 70). Клопотань про відкладення розгляду справи не було подано.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 13 березня 2013 року представник Позивача повністю підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, висвітлених в поданій ним апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи та досліджені в судовому засіданні докази, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасувати (в частині вимог щодо стягнення пені, штрафу та річних) та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної № 049775 від 30 вересня 2011 року (а.с.13) Позивач на підставі рахунка-фактури № 110023 від 12 липня 2011року (а.с.46) поставив Відповідачу товар на суму 39 687 грн. 50 коп..

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

1 вересня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки № 541135/78-11 від 1 вересня 2011 року (надалі - Договір), пунктом 1.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позивач зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - Відповідачеві товар, а Відповідач зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно пункту 2.1 Договору: товар, є предметом даного Договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) Постачальника, які є невід'ємними частинами Договору.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що: оплата за Договором, здійснюється шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів на рахунок Позивача у розмірі 100 % від вартості товару, отриманого за Специфікацією (видатковою накладною) протягом 14 календарних днів з моменту одержання товару Відповідачем; можлива попередня оплата товару згідно рахунків, виставлених Позивачем; В силу дії пункту 6.2 Договору: датою поставки Товару вважається дата видаткової накладної Постачальника, за якою відбулася передача товару Відповідачу.

Згідно пунктів 9.1, 9.2 Договору: у випадку порушення своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством; за порушення строку оплати, визначеного пунктом 4.3 Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару.

Водночас, пунктом 4.5 Договору передбачено, що: постачальник веде один зведений рахунок по всіх оплатах та поставках, згідно Договору; при наявності передоплати по одному рахунку та заборгованості за іншими Специфікаціями (видатковими накладними) Відповідач погоджується на першочергове зарахування платежуу рахунок погашення заборгованості, незалежно від тексту платежу в платіжному дорученні; усі специфікації (видаткові накладні) підписані сторонами починаючи з дати укладення даного Договору і до закінчення строку його дії є його невід'ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей Договір.

З огляду на вищевказані умови Договору, колегія суду констатує факт того, що поставка товару за видатковою накладною № 049775 від 30 вересня 2011 року проведена за Договором, в силу дії останнього речення пункту 4.5 Договору (незважаючи на те, що у видатковій накладній № 049775 від 30 вересня 2011 року як підстава поставки товару зазначено рахунок № 110023 від 12 липня 2011 року, а не Договір).

Оскільки, не дивлячись на дату видаткової накладної № 049775 від 30 вересня 2011 року та рахунка-фактури № 110023 від 12 липня 2011року, згідно Договору вони є його невід'ємними частинами, навіть якщо у них не міститься посилання на цей Договір.

Даний договір підписаний Позивачем та Відповідачем; скріплений їхніми печатками.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: Договір (а.с. 9-12) видаткова накладна № 049775 від 30 вересня 2011 року (а.с. 13); довіреність № 18 від 30 вересня 2011 року від (а.с. 14); рахунок - фактура № 110023 від 12 липня 2011 року (а.с. 46); вимога щодо погашення заборгованості та звернення з відповідним позовом до суду (а.с. 15; доказ направлення на а.с. 16).

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суддів зауважує, що зазначеним претензійним листом Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення заборгованості за поставлену продукцію.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суду зауважує, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення, які підтверджують факт часткової оплати (до моменту звернення позивача з Позовом до суду, 7 листопада 2012 року) за поставлений товар згідно Договору, а саме: 30 вересня 2011 року платіжним дорученням № 542 (а.с. 38) Відповідачем було перераховано на рахунок Позивача 10000 грн.; 28 лютого 2012 року платіжним дорученням № ПН108198 (а.с. 39) було перераховано 15 000 грн.; 16 липня 2012 року платіжним дорученням № 48 було перераховано 4 000 грн..

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно даних Позивача, станом на день подачі позову утворилась заборгованість в сумі 10 687 грн. 50 коп..

Водночас, колегія суду звертає увагу, що згідно поданих Позивачем довідок: № 159 від 26 листопада 2012 року (а.с.37), № 160 від 17 грудня 2012 року (а.с.45) заявлена до стягнення сума заборгованості в сумі 10 687 грн. 50 коп. Відповідачем сплачена у повному обсязі, з яких 5 000 грн. сплачено 31 жовтня 2012 року, тобто до подачі позову, 5 687 грн. 50 коп. сплачено 5 грудня 2012 року - після подачі позову, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень: № 47 від 31 жовтня 2012 року (а.с.41), № 84 від 5 грудня 2012 року (а.с.49).

Тобто, колегія суду констатує, що після сплати Позивачем 5 687 грн. 50 коп., (що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням) відпала підстава для задоволення позову в частині стягнення основної суми заборгованості.

Як вбачається з наявних у справі доказів (в тому числі протоколу судового засідання від 18 грудня 2012 року (а.с. 51), представником Позивача було підтверджено суду факт повної оплати заборгованості.

З огляду на усе вищевказане, в частині стягнення 5687 грн. 50 коп. заборгованості, сплаченої Відповідачем після подачі позову, провадження у справі підлягає припиненню за відсутністю предмета спору (пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Що ж до вимоги про сплату 5 000 грн., сплачених 31 жовтня 2012 року (доказ на а.с. 41), то суд констатує той факт, що дана оплата була здійснена до звернення Позивача з даним позовом до суду (7 листопада 2012 року). Відповідно, в даній частині провадження не підлягає припиненню, а в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Дане, в свою чергу, вчинено судом у оспорюваному судовому рішенні. Водночас, судове рішення в частині відмови в позові щодо стягнення 5000 грн. заборгованості, та в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 5687 грн. 50 коп. основного боргу не оскаржено до суду апеляційної інстанції.

Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Крім суми основного боргу, Позивач також просив стягнути на свою користь з Відповідача 2 008 грн. 67 коп. пені.

У відповідності до пункту 9.2 Договору: у випадку порушення своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством; за порушення строку оплати, визначеного пунктом 4.3 Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно пункту 4.3 Договору: оплата за Договором, здійснюється шляхом перерахування Відповідачем грошових коштів на рахунок Позивача у розмірі 100 % від вартості товару, отриманого за Специфікацією (видатковою накладною) протягом 14 календарних днів з моменту одержання товару Відповідачем; можлива попередня оплата товару згідно рахунків, виставлених Позивачем.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 1 статті 232 Господарського кодексу передбачає, що при реалізації в судовому засіданні порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 47) та відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 75) просить застосувати позовну давність. В свою чергу, Позивачем при поданні позовної заяви не наведено поважності причин пропуску строку позовної давності.

Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що Відповідач просить застосування термін позовної давності до нарахованої Позивачем пені. Зазначаючи, що термін позовної давності для стягнення пені, який почався 15 жовтня 2011 року згідно статті 258 Цивільного кодексу України закінчився 15 жовтня 2012 року, а Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені лише 7 листопада 2012 року, тобто за межами строку позовної давності.

Отже, проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на те, що Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права саме 7 листопада 2012 року (а зважаючи на умови Договору кінцевою датою оплати мало бути 14 жовтня 2011 року, тобто на протязі 14 календарних днів з моменту поставки - 30 вересня 2011 року) Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення пені підлягають до задоволення в періоди: з 7 листопада 2011 року по 28 лютого 2012 року в сумі 1 421 грн. 44 коп.; з 29 лютого 2012 року по 22 березня 2012 року в сумі 143 грн. 06 коп. з 23 березня 2012 року по 14 квітня 2012 року в сумі 138 грн. 45 коп. (в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності). Відповідно, до задоволення підлягають вимоги щодо стягнення 1 702 грн. 95 коп. пені.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 9.2 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення пені в сумі 2008 грн. 67 коп., підлягають до задоволення частково в сумі 1 702 грн. 95 коп.. В частині стягнення пені в розмірі 305 грн. 72 коп. Рівненський апеляційний господарський суд - відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Водночас, крім суми основного боргу та річних Позивач просив стягнути з Відповідача три відсотки річних в розмірі 590 грн. 48 коп..

Відповідно до пункту 9.1 Договору: у випадку порушення своїх зобов'язань за даним Договором сторони несуть відповідальність, визначену даним Договором та чинним законодавством.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказано вище у даній судовій постанові, кінцевою датою оплати за поставку здійснену 30 вересня 2011 року, за умов Договору є 14 жовтня 2011 року. Відповідно, з 15 жовтня 2011 року в Позивача виникло право нараховувати річні на прострочену суму.

Дослідивши розрахунок річних, що наведений у позовній заяві (а.с. 18) Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку і, відповідно задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача три відсотки річних в розмірі 590 грн. 48 коп.

Відповідно, суд скасовує судове рішення господарського суду Житомирської області в цій частині.

Також у своєму позові Позивач просив стягнути з Відповідача штраф.

Що стосується стягнення 10 відсотків штрафу, то Рівненський апеляційний суд зауважує, що за змістом пункту 9.2 Договору передбачено, що: у випадку порушення своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством; за порушення строку оплати, визначеного пунктом 4.3 Договору, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, а за прострочення строку оплати (визначеного пунктом 4.3) понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару.

Оскільки, судом встановлено, що дані відносини регулюються та виникли на підставі Договору, про що було описано вище у даній судовій постанові, то за умов вищевказаного пункту Договору чотирнадцятиденний термін оплати закінчувався (за поставку, що відбулася 30 вересня 2011 року) - 14 жовтня 2011 року

Що ж до передбачених вимог пунктом 9.2 Договору, то прострочення оплати понад три дні виникло з 18 жовтня 2011 року.

Водночас, в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 542, яким підтверджено факт оплати 30 вересня 2011 року в розмірі 10 000 грн..

Відповідно, станом на 18 жовтня 2011 року за Відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 29 687 грн. 50 коп. і Позивач мав право нарахувати штраф в розмірі 2 968 грн. 75 коп..

Однак, колегія суду враховує позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача штрафу саме в сумі 1068 грн. 75 коп. та докази, наявні в матеріалах справи (платіжні доручення щодо погашення основної суми боргу), і відповідно на підставі пункту 9.2 Договору, та на підставі статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України, в мажах заявлених позовних вимог, задовольняє позовні вимоги в частині стягнення штрафу в повному обсязі.

Відповідно, колегія суду скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на Позивача.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Позивачем були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту поставки товару Відповідачу, відповідно до укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору.

При цьому Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджуючи умови Договору (повноважний представник підписав даний Договір та скріпив його своєю печаткою) згодився на те, що за порушення строку оплати, він несе відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством в Україні, а також погодив умови щодо того, що усі видаткові накладні підписує сторона починаючи з дати укладення даного Договору і до закінчення строку його дії є його невід'ємною частиною, навіть якщо у них не міститься посилання на цей Договір.

Суд відхиляє заперечення Відповідача, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати. Та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково, в сумах визначених вище у даній судовій постанові.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на сторони, пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 18 грудня 2012 року в справі №16/5007/1247/12 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задоволити частково.

5. Припинити провадження у справі в частині стягнення 5 687 грн. 50 коп. заборгованості за поставлений товар.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОКОМ" (10001, м.Житомир, вул. Гоголівська, 73, кв. 64, ідентифікаційний код 20421749) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м.Київ, вул. Сирецька, 28/2, ідентифікаційний код 23162981) 1 702 грн. 95 коп. пені, 1 068 грн. 75 коп. штрафу, 590 грн. 48 коп. річних та 1 014 грн. 63 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

7. В позові про стягнення 5 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар та 305 грн. 72 коп. пені відмовити.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОКОМ" (10001, м.Житомир, вул. Гоголівська, 73, кв. 64, ідентифікаційний код 20421749) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м.Київ, вул. Сирецька, 28/2, ідентифікаційний код 23162981) 736 грн. 91 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

11.Справу №16/5007/1247/12 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.