Постанова № 29943925, 12.03.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2013 р. Справа № 5015/2698/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", м.Львів від 01.10.2012р.

на рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 р.

у справі № 5015/2698/12

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м. Київ, від імені якого діє Дрогобицька філія ПАТ "Укрінбанк" м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал", м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс", м. Львів

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: Копанський М.Я. - представник

від відповідача-1: Кішко В.І. - представник

від відповідача-2: Фостяк О.Я. - представник

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

У зв'язку із перебуванням у відпустці головуючого судді Малех І.Б. у відповідності до розпорядженням №25 від 18.02.2013 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу, справу розподілено для розгляду головуючому судді Гнатюк Г.М.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року у склад колегії для розгляду справи №5015/2698/12 введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенка О.Л.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.09.2012р. у справі №5015/2698/12 (колегія суддів у складі головуючого судді Яворського Б.І., суддів Березяк Н.Є. та Коссак С.М.) в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" визнання недійсним договору №31/16 від 20.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс" відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що договір №31/16 від 20.02.2008р. не був нотаріально посвідчений та відсутня його державна реєстрація, а тому він, у відповідності до ст.ст.210,640 ЦК України, є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, а, отже, не може бути визнаний недійсним.

З даним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Осіріс" не погодилося і оскаржило його в апеляційному порядку оскільки вважає, що незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, невірно зазначено підставою неукладеність спірного договору, у зв'язку з чим просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, так як на думку скардника, позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, згідно з приписами ст..16 ЦК України та ст..20 ГК України. Зокрема, скаржник зазначає, що позивач звертаючись до суду із вимогами визнати недійсним договір, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. При цьому апелянт зазначає, що доводи позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки, права особи, яка вважає себе власником, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ст..216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Крім цього, скаржник звертає увагу на те, що строк позовної давності на оскарження спірного договору сплив.

У письмовому відзиві Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на апеляційну скаргу від 31.10.2012р. №70069 (вх.№7034 від 01.11.2012р.) та в запереченні на апеляційну скаргу ТзОВ «Універсал» від 06.12.2012р. (вх.2455 від 06.12.12р.), а також в судових засіданнях представники позивача та відповідача-1 спростовують доводи скаржника та зазначають про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно заяви про долучення доказів та обґрунтування правової позиції від 24.01.2013р. (вх.№445 від 24.01.2013р.) представником відповідача-1 долучено до матеріалів справи ухвали господарських судів, що стосуються предмету спору, а також додатково обґрунтував свою правову позицію.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги та заперечення на неї, оцінивши докази та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012р. у справі №5015/2698/12 залишити без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк"(позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал"(відповідач) 19.03.2007р. був укладений кредитний договір №70069 (т.1, а.с.15-22). Для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з даного договору, 16.07.2007р. між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" був укладений договір застави, до якого вносилися зміни додатковими договорами №1 від 11.09.2007р. та №2 від 26.11.2007р. (т.1, а.с.25-31).

Згідно п.1.2 договору застави, для забезпечення повного і належного виконання заставодавцем взятих на себе згідно із кредитним договором зобов'язань, заставодавець передає заставодержателеві в заставу майно, а саме будівельні матеріали, з яких побудовано незавершений 36-ти квартирний житловий будинок, що знаходиться по вул. Стебнецькій, 21 у м. Трускавці. У разі невиконання або неналежного виконання застоводавцем зобов'язань за кредитним договором, застоводержатель вправі задоволити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави (п.6.1 договору застави).

Зважаючи на те, що відповідач-1 не виконав неналежним чином своїх зобов'язань за кредитним договором від 19.03.2007р., між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк"(позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" 14.10.2011р. був укладений договір про задоволення вимог заставодержателя, відповідно до п.1 якого, заставодавець передає заставодержателю майнові права (право на реєстрацію права власності та саме право власності) на нереалізовані та завершені будівництвом квартири, а саме: квартири №8,15,16,17,23,25 в м. Трускавці, по вул. Данилишиних, 59 (т.1, а.с.23-24).

Однак, після звернення до Трускавецької міської ради із заявою про оформлення права власності на зазначені вище квартири, позивачу, Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 21.06.2012р. №149 ПАТ "Український інноваційний банк" відмовлено в оформленні права власності на квартири в житловому будинку по вул. Даналишиних, 59 у м.Трускавці у зв'язку з оформленням права власності на дані квартири за ТзОВ "Осіріс"(відповідач 2).

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2008р. між Товариством з обеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Осіріс"був укладений договір №31/16, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартири за номерами: 8, 15,16,17,23,24,25 в будинку №21 по вулиці Стебницькій в місті Трускавці (п.1 договору) (т.1.,а.с.11-14).

Відповідно до п1.3. даного договору продавець гарантує і готовий нести відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України, що квартири на момент укладення договору належать йому та будуть передані у власність ТзОВ "Осіріс" після здачі житлового будинку в експлуатацію та є вільними від права проживання у них третіх осіб. Ціна квартир становить 3' 274' 263,20 грн. (п.2.1 договору).

Продавець (ТзОВ "Універсал") та покупець (ТзОВ "Осіріс") підписали даний договір та скріпили печатками.

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", від імені якого діє Дрогобицька філія ПАТ "Укрінбанк", звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним договору №31/16 від 20.02.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал" та Товариством з обмеженю відповідальністю "Осіріс".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір не був нотаріально посвідчений та не пройшов відповідної державної реєстрації, а тому у відповідності до ст.ст.220,640 ЦК України, такий договір є неукладений і не створює прав і обов'язків для сторін.

Згідно з ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частина 3 статті 640 ЦК України встановлює, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

У пункті 8 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"Пленум Верховного Суду України наголошує, що згідно зі ст.210 та ст.640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Також на це звертається увага Верховним Судом України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р., де відзначається, зокрема, оскільки момент вчинення правочинів, що підлягають державній реєстрації, відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони до такої реєстрації є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачами не подано жодних доказів того, що спірний договір був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію.

Таким чином, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки договір №31/16 від 20.02.2008р. не був нотаріально посвідчений та відсутня його державна реєстрація, у зв'язку з чим він є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, а, отже, не може бути визнаний недійсним.

Посилання відповідача-2 на те, що спірний договір є договором підряду не заслуговують на увагу, зважаючи на наступне.

Стаття 875 ЦК України передбачає, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію (ч.2 ст.877 ЦК України).

Однак, відповідач-2 доказів того, що складалася і підписувалася проектно-кошторисна документація та передавався будівельний майданчик ТзОВ "Осіріс" не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. При цьому у даному договорі не визначено, як цього вимагає ч.2 ст.877 ЦК України, склад і зміст проектно-кошторисної документації та яка із сторін її повинна надати, що додатково свідчить про те, що даний договір не являється договором підряду

Доводи скаржника спростовуються викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства, а тому колегією суддів відхилені за безпідставністю.

Посилання апелянта на ту обставину, що позивач не обґрунтував, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси не заслуговують на увагу, оскільки із змісту позовної заяви та аналізу обставин справи вбачається, що позивач позбавлений права оформлення права власності на належне йому нерухоме майно, згідно договору про задоволення вимог заставодержателя від 14.10.2011р., оскільки предметом останнього договору і спірного договору є одне і теж нерухоме майно.

Посилання скаржника про сплив строку позовної давності на оскарження спірного договору не можуть слугувати підставою для скасування рішення у даній справі, оскільки у відповідності до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а така заява в суд першої інстанції не подавалася.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Осіріс» залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд,

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 18.09.2012 року у справі №5015/2698/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осіріс" залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 14.03.2013р.