Рішення № 29934446, 11.03.2013, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 11.03.2013

Справа №815/1756/2012

2013 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Калугіної І.О.,

при секретарі - Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, об'єднану з зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Відділ з питань захисту споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору іпотечного кредиту, та об'єднану з зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Відділ з питань захисту споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про захист прав споживача та розірвання іпотечного договору, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з первісним позовом до відповідачів до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач неодноразово уточнюючи позовні вимоги, посилається на те, що 14.04.2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 грн. з і сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення 14.04.2013 року.

13 серпня 2008 року додатковою угодою до договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року змінює валюту договору з гривні на американський долар. У відповідності до п. 8.1 Додаткової угоди, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 17 708, 30 доларів США шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 на строк з 13.08.2008 року по 14 квітня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Сплата процентів та винагороди також має здійснюватися щомісяця.

У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього станом 17.12.2012 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 25 189,36 доларів США, що складається:

- 15052, 15 доларів США - заборгованість за кредитом,

- 4191,23 доларів США - заборгованість за по процентам за користування кредитом;

- 769,76 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 5176,22 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2, відповідачем ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір іпотеки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року. На підставі цього договору відповідачі з метою забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем передали в іпотеку об'єкт нерухомості двокімнатну квартиру загальною площею 49,40 кв.м, житловою площею 27,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того зазначають, що згідно з ч.1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, тому на цих підставах вважають, що відповідачі підлягають виселенню з житла, яке є предметом іпотеки розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі викладеного та на підставі уточнених позовних вимог, просять задовольнити позов, а саме в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25189,36 доларів США (складовими частинами боргу є борг за кредитом в сумі 15052,15 доларів США, борг за процентами - 4191,23 доларів США, борг за винагородою - 769,76 доларів США, пеня - 5176,22 доларів США) звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,40 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» , за ціною, що буде встановлена за згодою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, права отримати дублікат правовстановлюючого документу на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення відповідачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки.

Крім того, просять виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіального поширюється на адресу вказаної квартири, стягнути з відповідачів судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди до договору іпотечного кредиту, уточнюючи зустрічний позов, посилається на те, що дійсно між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 грн. з і сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення 14.04.2013 року.

13 серпня 2008 року він на вимогу ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений був укласти Додаткову угоду, якою останній змінив валюту з гривні на американський долар у відповідності до п. 8.1 Додаткової угоди, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 17 708, 30 доларів США шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 на строк з 13.08.2008 року по 14 квітня 2013 року, однак вважає підставою для недійсності цієї угоди те, що вона укладена в іноземній валюті, відмінній від гривні, та використання іноземної валюти за спірною угодою, як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства. Крім того, наголошує на те, що одержання кредиту в іноземній валюті можливо при одержанні відповідної індивідуальної ліцензії.

Крім того, вважає,що передбачений законом трьох річний строк позовної давності ним пропущено з поважних причин оскільки, його мати ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_4 та малолітня дитина важко хворіли в цей період.

На цих підставах, просить поновити строк позовної давності для оскарження Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 від 14 квітня 2008 року та визнати недійсною Додаткову угоду до Договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 від 14 квітня 2008 року та договору №ZPM0G50000006877, укладену між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулася з зустрічною позовною заявою, в якій посилається на те, що 14 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року. На підставі цього договору відповідачі з метою забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем передали в іпотеку об'єкт нерухомості двокімнатна квартира загальною площею 49,40 кв.м, житловою площею 27,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У відповідності до п.1.1 вказаного договору кредитор надав позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 грн., а позичальник зобов'язується сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 % річних, а також інші платежі в порядку. На умовах та в строки, визначені Договором.

Але відповідач по справі, ОСОБА_1 без її згоди, 13 серпня 2008 року уклав Додаткову угоду до Договору про іпотечний кредит, якою було змінено валюту договору на американський долар, однак ні банк, ні ОСОБА_1 не сповістили про укладення даної угоди, тобто порушили вимоги ст.. 651 ЦК, згідно якої вбачається, що зміна договору допускається лише за згодою сторін всіх сторін. Тобто зміна умов кредитного договору істотно порушує її законні права, як іпотекодавця оскільки укладення до договору валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором, як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства та свідчить про те, що умови сплати кредиту змінилися настільки, що якби вона могла передбачити це, то ніколи б не уклала договір іпотеки на даних умовах. Подальше виконання договору іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно долара США призводе до явного порушення відношенню майнових інтересів сторін позбавляє її як іпотекодавця на те, що вона розраховувала при укладенні договору, а саме її видатки, як іпотекодавця на виконання обов'язків по кредитному договору значно перевищує розмір видатків, на які було розраховано під час укладення договору, що свідчить про законні підстави для розірвання договору іпотеки. У відповідності до вимог вищевказаного законодавства, яке регулює дані правовідносини.

На підставі вищевказаного, просить розірвати договір іпотеки № ZPM0G40000006877 від 14 квітня 2008 року, укладений між нею та ЗАТ «ПриватБанк», зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру.

У судовому засідання представник позивача за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», на задоволенні уточнених позовних вимог наполягав у повному обсязі.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 просить відмовити в повному обсязі, посилаючись на заперечення, згідно яких зміна валютного зобов'язання за договором про іпотечний кредит ніяким чином не випливає на межі відповідальності майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання божником основного зобов'язання.

У разі якщо предмет іпотеки буде проданий за рішенням суду у порядку, що визначений ст..ст. 36-39 ЗУ «Про іпотеку», то відповідальність ОСОБА_2 за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором про іпотечний кредит обмежиться лише вартістю її частки нерухомого майна, що передано іпотеку. Боржником за основним зобов'язанням, що забезпечено іпотекою є ОСОБА_1 і саме він несе ризики зміни курсу долару США до гривні при виконанні валютного грошового зобов'язання. Також зазначає, що розірвати договір можливо з настанням не однієї істотної умови а з наявністю чотирьох умов, визначених у ч.2 ст. 652 ЦК України.

Стосовно зустрічного уточненого позову ОСОБА_1 просить відмовити в повному обсязі, посилаючись на те заперечення, згідно яких доводи ОСОБА_1 про те, що банк не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, а тому додаткова угода, укладена з ним є недійсною, вважають необґрунтованими з тих підстав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію, видану Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та письмовий дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним додаткової угоди до договору іпотечного кредиту, як того вимагає позивач.

Також просить застосувати строки позовної давності, так як іпотечний договір укладено 14.04.2008 року, а зустрічний позов поданий 10.10.2012 року.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та позивач за зустрічною позовною заявою, підтримав свій зустрічний позов в повному обсязі, щодо первісного позову, то він не визнає його в повному обсязі, оскільки він укладав кредитний договір в гривневому еквівалентні, сплачував по графіку, однак він підписав додаткову угоду згідно якої кредитні зобов'язання повинні були виконуватися в доларах США, а не гривні, з урахуванням свого зустрічного позову, просить відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 визнає в повному обсязі, посилаючись на те, що дійсно він та ПАТ КБ «ПриватБанк», при укладанні додаткової угоди на зміну кредитної валюти з гривні на американський долар, повинні були сповістити ОСОБА_2, однак цього вони не зробили, таким чином порушивши її законні права, як іпотекодавця.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та позивач за зустрічною позовною заявою та її представник підтримали свій зустрічний позов, первісний позов не визнають в повному обсязі, посилаючись на доводи викладені в зустрічному позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, його представник заперечував проти первісного уточненого позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 укладав кредитний договір в гривневому еквівалентні, тому він виступив одним із іпотекодавців, однак про додаткову угоду укладену з ОСОБА_1 його також ніхто не сповістив, а цю обставину він вважає суттєвою.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2, як третя особа, заперечень проти цього позову не має.

Третя особа ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5 позовну заяву КБ "Приватбанк" не визнала, зустрічні позови ОСОБА_1 Та ОСОБА_2 підтримала у повному обсязі, пояснюючи це тим, що в спірній квартирі проживає разом зі своєю малолітньою дитиною, іншого житла не має, а тому задоволення вимог банку призведе до порушення прав цієї дитини.

Представник третьої особи Відділу з розвитку підприємництва та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради в судове засідання не з'явився, однак від нього надійшло клопотання в якому просили розглянути справу без їх участі, згодні з рішенням на розсуд суду.

Представник третьої особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради в судове засідання не з'явилися просить розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» за первісним позовом не підтримує, оскільки їх задоволення призведе до порушення існуючих майнових та житлових прав малолітньої дитини, а тому просять суд при винесенні рішення врахувати інтереси малолітньої дитини.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідвши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

14.04.2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 100 000 грн. з і сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення 14.04.2013 року. /а.с.10-13/

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2, відповідачем ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір іпотеки № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року (а.с.19-21). На підставі цього договору відповідачі з метою забезпечення виконання зобов'язань перед позивачем передали в іпотеку об'єкт нерухомості двокімнатна квартира загальною площею 49,40 кв.м, житловою площею 27,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві сумісної власності в рівних долях. /а.с.19-21/

13 серпня 2008 року додатковою угодою до договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року змінює валюту договору з гривні на американський долар. У відповідності до п. 8.1 Додаткової угоди, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 17 708, 30 доларів США шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 на строк з 13.08.2008 року по 14 квітня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом./а.с. 14-16/

13 серпня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву №1 про продаж іноземної валюти /а.с.18/.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Сплата процентів та винагороди також має здійснюватися щомісяця.

У порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього станом 17.12.2012 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором становить 25 189,36 доларів США, що складається:

- 15052, 15 доларів США - заборгованість за кредитом,

- 4191,23 доларів США, заборгованість за по процентам за користування кредитом;

- 769,76 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 5176,22 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

(а.с.207-208).

Вказані факти не оспорювалися сторонами у судовому засіданні, тому суд в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України, вважає їх достовірно встановленими.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

На даний момент заборгованість за кредитним договором боржниками відшкодована не була, а отже у позивача виникає право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 38 Закону «Про іпотеку» передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу Предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві можливе у випадку, якщо відповідне застереження міститься у договорі іпотеки.

Згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.3 іпотечного договору № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року, передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; таким чином, прохання позивача про продаж предмету іпотеки в порядку ст. 38 Закону України відповідає закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іоптекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню в вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно ч.6 ст.38 Закону України "Про іпотеку", ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем; відповідно до пп.1.3.2 договору іпотеки, сторони визначили, що вартість предмета іпотеки та початкова ціна його реалізації складає 151 500 гривень (а.с.19 об.), отже зазначені позовні вимоги стосовно встановлення ціни продажу іпотеки за згодою між сторонами відповідають закону та умовам договору.

Пунктом 4.3 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки може бути здійснено шляхом продажу Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, в т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності, права отримати дублікат правовстановлюючого документу на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення відповідачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки.

Таким чином, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу законні та обґрунтовані.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки виходячи із загальної суми заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей, та проводиться в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», порядок виселення мешканців передбачає, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами порядок добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Таким чином, закон пов`язує можливість виселення всіх мешканців житлового приміщення одночасно із зверненням стягнення на нього тільки у випадку дотримання певного порядку, а саме: направлення Банком та отримання боржником і мешканцями цього приміщення письмового повідомлення з пропозицією про виселення в добровільному порядку, яке не виконано ними протягом встановленого строку після його отримання.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» було направлено повідомлення від 04.11.2011 року про прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та вимогою про звільнення будинку протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги/а.с.7/. Також це підтверджується реєстром-претензій від 09.11.2011 року /а.с.8/ та повідомленням Центру поштового зв'язку №4 м. Мелітополь /а.с.57/. Крім цього, ПАТ КБ «ПриватБанком» було направлені відповідні вимоги ОСОБА_4 та та ОСОБА_5 /а.с.209, 212/ Проте, жодних даних про отримання вищевказаних повідомлень самим ОСОБА_1 або ким-небудь з мешканців будинку матеріали справи не містять. Тому у відповідачів не було реальної можливості виконати такі вимоги банку в добровільному порядку, а отже у позивача не настало і права виселяти цих осіб з будинку одночасно із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Проте, це не позбавляє позивача у випадку дотримання в подальшому процедури виселення, передбаченої ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», звернутись з новим позовом про виселення у випадку невиконання мешканцями отриманої вимоги про звільнення будинку.

У пункті 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року зазначено, що згідно зі статтею 177 СК статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001року «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальної реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотеко держателя після укладання договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладання договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Як вбачається з матеріалів справи, малолітня дитина відповідачів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не є власником предмету іпотеки, а право користування ним фактично набуте після укладання договору іпотеки.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, (підписаною Україною 21.02.90 року, ратифікована Україною 27.02.91 року, набрала чинності для України 27.09.91 року (далі по тексту - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації.

За ч. 1 ст. З Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно ст. 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 18 Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За ч. З ст. 5 Сімейного Кодексу України держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Таким чином суд погоджується з позицією третьої особи Органа опіки та піклування, що виселення відповідачів, а отже і малолітньої дитини, буде порушенням прав на житло останньої.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо виселення відповідачів задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Позивач за первісним позовом також просить зняти відповідачів, які зареєстровані і проживають у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Однак позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що реєстраційний облік зазначених осіб ведеться у органі МВС України і що до його повноважень входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, не зазначив конкретно який саме орган МВС України повинен вирішувати дане питання, крім того, так як позивачу за первісним позовом відмовлено у виселенні відповідачів, тому і в цій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Крім того, оскільки відповідачем зобов'язання за вказаним договором кредиту у добровільному порядку виконані не були, позивач був змушений звернутися з позовом до суду, через що ним були понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідно ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Так позивачем при подачі позову сплачено судовий збір в розмірі 2108,94 грн. (107,30 грн.+107,30 грн.+215,81 грн.+1678,53 грн.+320,38 грн.), що підтверджується відповідними квитанціями (а.с.30-32, 216), та згідно вимог до ст. 88 ЦПК України, сума судового збору в розмірі 2429,32 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача по 485,86 грн. з кожного.

Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Відповідальність майнового поручителя обмежена вартістю нерухомого майна, що передане ним в іпотеку, а тому зміна валютного зобов'язання за договором про іпотечний кредит не впливає на межі відповідальності майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання.

Так, боржником за основним зобов'язанням, що забезпечене іпотекою є ОСОБА_1, саме він уклав додаткову угоду про зміну валютного зобов'язання і саме він несе ризики зміни курсу долару США до гривні при виконанні валютного грошового зобов'язання, про що був попереджений (а.с.17).

Пунктом 23 Постанови від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже, на обсяг відповідальності майнових поручителів зміна валюти за основним зобов'язанням не впливає.

Посилання позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 на те, що а ні банк, а ні ОСОБА_1 не сповістив про укладення Додаткової угоди, а тому порушив вимоги ст.. 651 ЦК України, суд не приймає до уваги, оскільки згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено за згодою сторін. Додаткова угода від 13.08.2008 року є двосторонньою, сторонами цієї угоди є КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 , які її й підписали, отже вимоги ч.1 ст. 561 ЦК України були виконані. В той же час ОСОБА_8 стороною цієї угоди не являється.

Частиною 2 ст. 652 Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Однак, жодної з зазначених у вищевказаній статті умов для позивача за зустрічним позовом не наведено, а тому не має підстав для розірвання іпотечного договору.

Враховуючи, вищевикладені положення статей, суд прийшов до висновку, про необхідність відмовити ОСОБА_2 у її зустрічному позові про захист прав споживча та розірвання іпотечного договору.

Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору іпотечного кредиту, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд звертає увагу на те, що додаткова угода до договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 датована 14.04.2008 року. Позивач з зустрічним позовом звернувся до суду тільки 10.10.2012 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Поважність пропуску строку позивач за зустрічним позовом мотивує тим, що його мати ОСОБА_2 кожні шість місяців 2008-2012 року проходила курс стаціонарного лікування, його дружина ОСОБА_4 знаходилась на лікуванні у 2009 році у м. Харкові, також його дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася з родовою травмою та потребував лікування.

Ці обставини суд вважає поважними, оскільки вони документально підтверджені відповідними довідками (а.с.167-197) та вважає можливим поновити ОСОБА_6 строк позовної давності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Своїм підписом у додатковій угоді до договору про іпотечний кредит № ZPM0G40000006877 від 14 квітня 2008 рок, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 підтвердив свою згоду з умовами додаткової угоди утому числі й сплатою своїх зобов'язань в іноземній валюті.

У ст. 524 ЦК України зазначено про те, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Проте частина 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що банк не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, а тому додаткова угода про зміну валютного кредитування, укладена з позивачем за зустрічним позовом є недійсною, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Пунктом 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Проте, чинним законодавством на сьогодні не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідач за зустрічним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент укладення спірної додаткової угоди мав банківську ліцензію, видану Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та письмовий дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями. Банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу були надані відповідачем в якості доказу та залучені до матеріалів справи/а.с.141-143/.

Відповідно п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року N 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" (Закон N 3024-VI) генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, позивач, на підставі генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, що є правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином суд вважає доводи викладені у зустрічній позовній заяві такими, що не доводять недійсності указаної додаткової угоди, а тому вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання додаткової угоди недійсною, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.. 47 Конституції України, Законом України "Про захист прав споживачів " від 01 грудня 2005 року №3161-IV з відповідними змінами та доповненнями, ст.ст. 12, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку» №898- IV від 05.06.2003 року з відповідними змінами та доповненнями, ст.. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ст..ст. 1, 8, 18 Закону України «Про охорону дитинства» , ст.. 55 Законом України „Про банки і банківську діяльність", ст.. 109 ЖК України, ст. 5 СК України, ст. ст. 257, 267, 524, 525, 526, 533, 589, 590,627, 638, 651, 652, ЦК України, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Постановою від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» , ст.ст. 10, 11, 60,61, 88, 208, 209, 212, 213- 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісний позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки об'єднану - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPM0G40000006877 від 14.04.2008 року в розмірі 25189,36 доларів США (складовими частинами боргу є борг за кредитом в сумі 15052,15 доларів США, борг за процентами - 4191,23 доларів США, борг за винагородою - 769,76 доларів США, пеня - 5176,22 доларів США) звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,40 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50 код ЄДРПОУ 14360570) в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку» , за ціною, що буде встановлена за згодою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, права отримати дублікат правовстановлюючого документу на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення відповідачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу іпотеки.

В іншій частині первісного позову відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Відділ з питань захисту споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про визнання недійсною додаткової угоди до договору іпотечного кредиту - відмовити повністю.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Відділ з питань захисту споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про захист прав споживача та розірвання іпотечного договору - відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С У Д Д Я: