Постанова № 29921027, 05.03.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4938/2012

05 березня 2013 року 15год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. за участю секретаря судового засідання Рибачок С.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Красько Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі, - ФОП ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року.

В ході судового розгляду справи, керуючись ст. 52 КАС України, за згодою позивача, суд допустив заміну первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Рівне на належного - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в м. Рівному).

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позову зазначили, що висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки та покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають фактичним обставинам справи. Пояснили суду, що ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» було укладено договір поставки (дистрибуції). Зміст даного договору не суперечить чинному законодавству України та даний договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому підстав стверджувати про його нікчемність у податкового органу немає. Зазначають, що бухгалтерські документи виписані ПП «Прем'єрпродукт-Львів», за результатом господарської операції з ФОП ОСОБА_3 в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року є первинними документами, оскільки мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Стверджують, що господарські операції позивача з даними контрагентом є реальними і підстав вважати їх безтоварними немає. У зв'язку з чим вважають висновки акта перевірки про порушення ФОП ОСОБА_3 вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та Закону України «Про податок на додану вартість» необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на припущеннях осіб, що здійснювали перевірку, а податкові повідомлення - рішення №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року - протиправними і такими, що підлягають скасуванню. З таких підстав, просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, позов не визнав. В обґрунтування заперечень пояснив суду, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача встановлено порушення ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року та пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 58081,55 грн. та податок на додану вартість за липень-вересень 2010 р. на загальну суму 76323,77 грн. Даний висновок податковим органом було зроблено на підставі аналізу господарських операцій між позивачем та ПП «Прем'єрпродукт-Львів». Вказує на те, що ДПІ в м. Рівному було отримано акт від перевірки від 17.05.2011 року, складений ДПІ у Жовківському районі м. Львова за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Прем'єрпродукт-Львів» з питань взаєморозрахунків з ПП СТК «Молоко» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. Зі змісту даного акта перевірки вбачалося, що господарські операції ПП «Прем'єрпродукт-Львів» з ПП СТК «Молоко» не мають реального товарного характеру, так як у ПП СТК «Молоко» відсутні адміністративно - господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. У зв'язку з чим, податковим органом було зроблено висновок, що операції з поставки, по ланцюгу, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів і не спричиняють реального настання правових наслідків. Тобто, укладений позивачем з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» правочин суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228 ЦК України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним. Крім того вказує на те, що перевіркою також встановлено відсутність у позивача інформації щодо транспортування товару (не наданням для перевірки товарно-транспортних накладних) та не надання сертифікатів якості продукції, отриманої від ПП «Прем'єрпродукт-Львів». А тому податковим органом у акті перевірки зроблений правильний висновок про те, що операції з поставки продукції не здійснювались. Вважає податкові повідомлення-рішення №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року обґрунтованими і такими, що не підлягають скасуванню. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.03.2006 року державним реєстратором виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_3 було зареєстровано фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (т.1 а.с.8). Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №77877426 від 22.03.2006 р. (т.1 а.с.99).

З матеріалів справи вбачається, що з 12.07.2012 року по 18.07.2012 року ДПІ в м. Рівному на підставі наказу №492 від 12.07.2012 року (т.1 а.с.235-236) та направлення на перевірку №206/546/17-100 від 12.07.2012 року (т.1 а.с.237) було проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» за липень, серпень, вересень 2010 року, за результатами якої складено акт №195/17-117/2815116456 від 25.07.2012 р. (т.1 а.с.9-35).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003331742 від 28.08.2012 року, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 95405,00 грн., в тому числі 76324 грн. - основного платежу та 19081 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (т.1 а.с.36);

- №0003341742 від 28.08.2012 року, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму основного платежу 58081,55 грн. (т.1 а.с.37).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргами до ДПС в Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року. Рішенням ДПС в Рівненській області про результати розгляду скарги №21768/10-210/351,354 від 08.11.2012 року дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_3 - без задоволення (т.1 а.с.38-45).

Суд при розгляді справи застосовує законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0003341742 від 28.08.2012 року, суд виходить з наступного.

В основу даного податкового повідомлення-рішення покладено наступні нарахування: 58081,55 грн. - основного платежу, на основі висновків податкового органу про встановлення перевіркою порушень позивачем ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 р.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів», висновків ДПІ у Жовківському районі м. Львова викладених в акті №676/23-0/36587111 від 17.05.2011 року.

З описової частини акта перевірки від 25.07.2012 р. (т.1 а.с.9-35) вбачається, що ДПІ в м. Рівному від ДПІ у Жовківському районі м. Львова було отримано акт перевірки від 17.05.2011 року, складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Прем'єрпродукт-Львів» з питань взаєморозрахунків з ПП СТК «Молоко» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. (т.1 а.с.101-135), зі змісту якого вбачалося, що у ПП СТК «Молоко» відсутні адміністративно - господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутні фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань. В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) та проведення «безтоварних операцій» від контрагентів - постачальників, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, правочини відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Таким чином, господарські операції ПП СТК «Молоко» з контрагентами - постачальниками не підтверджуються виходячи з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходженням майна, наявності трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Таким чином, ДПІ у Жовківському районі м. Львова в акті перевірки від 17.05.2011 року прийшла до висновку, що оскільки не підтверджено факт отримання ПП «Прем'єрпродукт-Львів» товарів від ПП СТК «Молоко», то неможливо підтвердити факт відвантаження ПП «Прем'єрпродукт-Львів» продуктів харчування у липні - грудні 2010 року покупцям.

Зі змісту акта перевірки від 25.07.2012 р. (т.1 а.с.9-35) також вбачається, що ФОП ОСОБА_3 для перевірки не надано сертифікатів відповідності на придбаний товар та товарно-транспортних накладних на поставку товарів. Поряд з цим, актом перевірки констатовано, що ФОП ОСОБА_3 для проведення перевірки було надано первинні документи (податкові та видаткові накладні, платіжні документи та ін.), що підтверджують взаємовідносини ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів».

Однак, на підставі даних акта перевірки ДПІ у Жовківському районі м. Львова від 17.05.2011 року ДПІ в м. Рівному в акті перевірки від 25.07.2012 р. (т.1 а.с.9-35) прийшла до висновку, що ФОП ОСОБА_3 скористався транзитними документами з метою мінімізації сплати податків до бюджету та здійснив безтоварні операції.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 грудня 2009 року між ПП «Прем'єрпродукт-Львів» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (Дистриб'ютор) було укладено договір поставки за №6 (т.1 а.с.46-50), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару (продуктів харчування) Дистриб'ютору відповідно до заявок, а Дистриб'ютор зобов'язується вчасно замовляти товар по кількості та асортименту, приймати, оплачувати його на умовах встановлених договором, та здійснювати його реалізацію відповідно до плану продаж погодженому сторонами. Поставка товару здійснюється Постачальником не пізніше 3 календарних днів з дня узгодження заявки Дистриб'ютора. Перевезення товару здійснюється за рахунок Постачальника до складу Дистриб'ютора, а розвантаження товару проводиться силами (за рахунок) Дистриб'ютора.

На виконання умов даного договору ПП «Прем'єрпродукт-Львів» для ФОП ОСОБА_3 виписано: видаткові накладні та податкові накладні (т.2 а.с.13-15, т.6 а.с.52,63,76,90-91,110,148,154,171,186,220,240-241,247, т.7 а.с.12,196). Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (т.2а.с.17-41). Судом встановлено відсутність у позивача кредиторської/дебіторської заборгованості по розрахунках з ПП «Прем'єрпродукт-Львів». Зауважень до форми та змісту перелічених вище первинних документів в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Згідно з умовами договору №6 від 31 грудня 2009 року поставка товару у процесі здійснення даними контрагентами господарських операцій здійснювалося за рахунок ПП «Прем'єрпродукт-Львів», що підтверджується товарно-транспортними накладними та завданнями на перевезення (т.6а.с.53-54,61,64,74,77-78,89,92-93,108,111,115,131-132,139,141,155,159,162,172,174,187,193,197,200,203,205,222,225,229,233,234,239,242,246,248249, т.7 а.с.3-4,13,15,20).

Діюча на час існування спірних правовідносин загальна система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб була регламентована, зокрема, статтями 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) (далі, - Декрету №13-92) з урахуванням вимог статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) (далі, - Закон №889).

Так, згідно з ч.2 ст.13 Декрету №13-92 (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до ч.3 ст.13 Декрету №13-92 (в редакції чинній, на час виникнення спірних правовідносин) до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі, - Закон №334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Поряд з цим, відповідно до пп.11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень витрати на оплату молочної продукції, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні. Крім того, відповідно до п.п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

У відповідності до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Крім того, судом встановлено, матеріалами справи підтверджується і представником відповідача не заперечується, що на момент існування господарських правовідносин позивача з ПП «Прем'єрпродукт-Львів», останній мав цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, належним чином був зареєстрованим платником ПДВ і не був позбавлений права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства (т.1 а.с.153-164).

Відтак, віднесення позивачем до складу витрат сум, сплачених ПП «Прем'єрпродукт-Львів» в ціні за товарно-матеріальні цінності, суд вважає правомірними і таким, що відповідає вимогам ст.13 Декрету №13-92 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Твердження відповідача про безтоварність операцій між ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що видами діяльності позивача є: оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що підтверджується довідкою від 12.02.2012 року (т.1 а.с.51).

Видами діяльності ПП «Прем'єрпродукт-Львів» є: оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується довідкою статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т.1 а.с.154).

Таким чином, господарські операції ФОП ОСОБА_3 із вказаним вище контрагентом пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Надані до матеріалів справи позивачем документи свідчать про подальшу реалізацію з відповідною націнкою ФОП ОСОБА_3 придбаної у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» молочної продукції, що підтверджується: реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, видатковими та податковими накладними, виписками банку (т.2 а.с.17-245, т.3 а.с.1-250, т.4 а.с.1-250, т.5 а.с.1-250, т.6 а.с.1-43) та товарно-транспортними накладними (т.7 а.с.61-190). За результатами даних операцій позивачем сформовано податкові зобов'язання з ціни продажу у відповідному податковому періоді.

Таким чином, твердження податкового органу про те, що ФОП ОСОБА_3 скористався транзитними документами з метою мінімізації сплати податків до бюджету та здійснив безтоварні операції є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Прем'єрпродукт-Львів», використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даного контрагента товарно-матеріальних цінностей та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Докази того, що товарно-матеріальні цінності придбані ФОП ОСОБА_3 у ПП «Прем'єрпродукт-Львів», з метою іншою, ніж використання їх у власній господарській діяльності податковим органом суду не надано. У зв'язку з наведеним, виключення відповідачем сум витрат на оплату молочної продукції зі складу витрат ФОП ОСОБА_3 липня, серпня, вересня 2010 року, суд вважає, протиправним.

Суд критично оцінює висновки податкового органу про те, що договір, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Прем'єрпродукт-Львів» є нікчемним, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію викладено Вищим адміністративним судом України в постанові від 14.11.2012 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27477204).

Жодних доказів того, що керівник ПП «Прем'єрпродукт-Львів» та/або ФОП ОСОБА_3 під час укладання договору завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства суду податковим органом не надано, як і не надано суду відповідного вироку суду щодо посадових осіб ПП «Прем'єрпродукт-Львів» чи ФОП ОСОБА_3 постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Враховуючи те, що на момент проведення перевірки та під час розгляду даної адміністративної справи по суті, вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, відсутній, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу про нікчемність правочину ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» в обґрунтування висновків викладених в акті перевірки є безпідставними.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0003341742 від 28.08.2012 року не відповідає вказаним критеріям правомірності.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, не знайшли свого підтвердження висновки податкового органу про порушення ФОП ОСОБА_3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 р., а відтак податкове повідомлення-рішення №0003341742 від 28.08.2012 року є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0003331742 від 28.08.2012 року, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про завищення ФОП ОСОБА_3 податкового кредиту по податку на додану вартість за липень, серпень, вересень 2010 року на загальну суму 76323,77 грн.

Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі аналізу господарських операцій ФОП ОСОБА_3 з ПП «Прем'єрпродукт-Львів» та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року.

З вказаними висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон №168/97-ВР) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений п.3.2 ст. 3 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Серед даного переліку, господарські операції по придбанню молочної продукції, відсутні.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку па податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податковий кредит по отриманих позивачем від ПП «Прем'єрпродукт-Львів» товарно-матеріальних цінностях повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ПП «Прем'єрпродукт-Львів» для ФОП ОСОБА_3, в акті перевірки податковим органом не зазначено.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ПП «Прем'єрпродукт-Львів» для ФОП ОСОБА_3 міститять всі необхідні обов'язкові реквізити встановлені законодавством. Крім того, зобов'язання за договором поставки були виконані сторонами в повному обсязі, розрахунок проведений у відповідності до умов договору, заборгованість у ФОП ОСОБА_3 перед ПП «Прем'єрпродукт-Львів» відсутня.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей у ПП «Прем'єрпродукт-Львів» до складу податкового кредиту у липні, серпні, вересні 2010 року.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що ФОП ОСОБА_3 безпідставно відніс до податкового кредиту липня, серпня, вересня 2010 року суми ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Прем'єрпродукт-Львів», оскільки ДПІ у Жовківському районі м. Львова під час перевірки даного котрагента прийшли до висновку про нікчемність правочинів ПП «Прем'єрпродукт-Львів» з ПП СТК «Молоко», з огляду на наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не ставить право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до Державного бюджету України. Таким чином, відсутність висновків податкового органу щодо підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника (ПП СТК «Молоко») не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару (робіт,послуг). Питання формування податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо навіть якісь контрагенти в ланцюгу постачання і не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість сплаченого в ціні товару (робіт, послуг) у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз вимог Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозволяє суду дійти висновку, що цей спеціальний Закон не передбачає обов'язку платника податків здійснювати перевірку сплати податку його контрагентами постачальниками, чи перевірку факту надання такими підприємствами податкової звітності. Також цей Закон не містить вимоги до покупця підтверджувати в будь-якій спосіб факт сплати ПДВ до бюджету продавцем (постачальником) або сплачувати цей податок ще раз, якщо він з будь-якої причини не був сплачений продавцем (постачальником) або іншими юридичними особами по ланцюгу від виробника.

Відповідно несплата податку на додану вартість постачальниками по ланцюгу сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену безпосереднім контрагентам в ціні товару.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним судом України в постановах від 29.10.2010 року, 19.11.2010 року, 31.01.2011 року (http://геуеstr.court.gov.ua/Review/13485851; http://геуеstr.court.gov.ua/Review/13485855, http://геуеstr.court.gov.ua/Review/14222198).

Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Так, рішеннями у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02) та «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини констатував, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Виникнення права позивача на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо фіктивності господарських операцій, за наслідками яких було сформовано позивачем оспорюваний податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки товару позивачу.

Наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлено матеріалами справи, а будь-які обставини, які б засвідчували факт недобросовісності самого платника, відсутні.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій з ПП «Прем'єрпродукт-Львів», сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

За таких обставин, суд вважає, висновок відповідача про порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0003331742 від 28.08.2012 року - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, такими, що прийняті без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0003331742 та №0003341742 від 28.08.2012 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0003331742 від 28.08.2012 року, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 95405,00 грн., в тому числі 76324 грн. - основного платежу та 19081 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та №0003341742 від 28.08.2012 року, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму основного платежу 58081,55 грн.

Присудити на користь позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1535 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Ткачук Н.С.